Справа № 755/16336/25 Суддя (судді) першої інстанції: Хромова О.О.
26 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 29 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
20.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №Б/1289 від 17.01.2025.
Ухвалою від 03.09.2025 Дніпровський районний суд м.Києва залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху з тих мотивів, що позовну заяву подано поза межами встановленого частиною другою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
12.09.2025 на виконання вказаної ухвали представник позивача подав заяву усунення недоліків, в якій навів причини пропуску строку звернення.
Ухвалою від 29.09.2025 Дніпровський районний суд м.Києва повернув позовну заяву позивачу.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, представник позивача звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що 25.07.2025 позивач дізнався про блокування банківських рахунків, 25.07.2025 було подано адвокатський запит, 18.08.2025 було отримано відповідь на запит та копію оскаржуваної постанови, а також подано позов до суду. Апелянт зазначив, що позивач жодним чином не міг вплинути на терміни та строки подання позовної заяви до суду. Позовна заява була подана в день фактичного ознайомлення з постановою про відкриття виконаного провадження та оскаржуваною постановою ТЦК.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Залишаючи без руху та у подальшому повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Частиною другою статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За змістом наведених правових норм, адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку.
Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк може бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог, та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
В матеріалах справи наявна копія оскаржуваної постанови від 17.01.2025, в який наявні відмітки про дату набрання чинності 27.01.2025 та направлення копії постанови поштою особі, яка притягується до адміністративної відповідальності.
У постанові про відкриття виконавчого провадження від 10.07.2025 також зазначено про набрання чинності постановою 27.01.2025.
Позивачем долучено до матеріалів справи паперову копію інформації із мобільного застосунку «Резер+» щодо ОСОБА_1 від 12.07.2025, копію адвокатського запиту адвоката Ременькової І.О. від 25.07.2025, копію супровідного листа Дніпровського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 05.08.2025, та копію постанови від 10.07.2025 про арешт коштів платника.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску звернення до суду з адміністративним позовом позивач зазначив, що 25.07.2025 отримав відмову у здійсненні платіжної операції під час розрахунку у зв'язку з чим невідкладно звернувся до адвоката.
Проте позивачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано доказів на підтвердження зазначених обставин, зокрема паперових копій відповідних сповіщень про відмову у проведенні платежу банком, касового чеку із повідомленням про відмову у здійсненні платіжної операції, відомостей із мобільного застосунку чи установи відповідного банку про встановлення обмежень рахунку тощо.
Відсутність вказаних доказів свідчить про не підтвердженість доводів позивача щодо моменту дізнання про накладення арешту на його рахунки, саме з 25.07.2025, а свідчить про момент з якого позивач почав вчиняти дії, зокрема укладення з адвокатом договору від 25.07.2025.
Слід зазначити, що обмеження по карткових рахунках боржника почали діяти з моменту винесення постанови державного виконавця про арешт коштів, тобто з 10.07.2025.
Позивачем не наведено доказів необізнаності про наявність виконавчого провадження та накладення арешту на кошти 10.07.2025.
Окрім наведеного слід зазначити, що позивачем необґрунтовано неможливість особистого звернення безпосередньо до органу виконавчої служби з метою ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №78558580 після отримання інформації про наявність такого (25.07.2025) та до 18.08.2025 (дата отримання відповіді на адвокатський запит).
Суд першої інстанції правильно зазначив, що очікування відповіді на адвокатський запит, надання додаткового строку розпоряднику запитуваної інформації, не було об'єктивною та непереробною обставиною неможливості звернення до суду з адміністративним позовом та відповідним клопотанням про витребування доказів.
Колегія суддів зазначає, що поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (пункт 9 частини 4 статті 169 КАС України).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Повернення позовної заяви, згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України, не позбавляє права позивача для повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 238, 242, 308, 310, 311,315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 29 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких