Справа № 620/3681/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
26 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.03.2025 № 254150034442 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, ОСОБА_1 період її навчання з 01.09.1987 по 26.06.1993 включно у Новосибірському ордені Трудового Червоного Прапора медичного інституту та період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.08.1992 до 28.11.1994 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 07.03.2025. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, додавши до неї перелік необхідних для цього документів.
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення № 254150034442 від 14.03.2025 про відмову у призначення пенсії. У рішенні зазначено, що вік заявника 55 років, страховий стаж особи становить 37 років 10 місяців 2 дні, стаж за вислугу років 22 років 10 місяців 14 днів. За доданими документами до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1987 по 26.06.1993 згідно диплома НОМЕР_1 на території рф враховано з 01.09.1987 по 31.12.1991, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховується по 31.12.1991.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абз. 1 ч.2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Згідно ст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено, що позивачкою пенсійному органу було надано копію трудової книжки, паспорт, заяву про призначення пенсії, документи про стаж.
У вказаних документах містяться записи про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди, номери розпоряджень та дати, печатки підприємств та підписи посадової особи.
Разом з тим, відповідачем не було зараховано позивачці періоду її навчання з 01.09.1987 по 26.06.1993 включно в Новосибірському ордені Трудового Червоного Прапора медичного інституту та період догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення нею трирічного віку з 01.08.1992 по 28.11.1994.
Підставою для неврахування періоду навчання слугував факт припинення участі Росії з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що 13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: "виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення".
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" (далі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москва.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Колегія суддів зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною на момент набуття позивачкою стажу, остання підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22.
З огляду на викладене посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є необгрунтованим, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Крім того в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_1 (а.с.10-12) та копії трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.13-14) позивачка у період з 1987 року по 1993 рік навчалась у Новосибірському ордені Трудового Червоного Прапора медичного інституту.
Згідно п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що час навчання у навчальних закладах підтверджується, зокрема дипломами та довідками, а отже підлягає зарахуванню до стажу за вислугу років позивачки.
Щодо не зарахування відповідачем до стажу за вислугу років період догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення нею трирічного віку з 01.08.1992 по 28.11.1994, колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів «е», «ж» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Пунктом 11 Порядку №637 передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Відповідно до ст. 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
З наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивачка є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
Згідно форми РС-право у період з 01.08.1992 по 28.11.1994 позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3 років.
Отже спірний період підлягає зарахуванню до стажу за вислугу років позивачки
Враховуючи наведене вище у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивачки, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.03.2025 № 254150034442 зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, ОСОБА_1 період її навчання з 01.09.1987 по 26.06.1993 включно у Новосибірському ордені Трудового Червоного Прапора медичного інституту та період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.08.1992 до 28.11.1994 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 07.03.2025.
Щодо доводів апелянта про втручання в дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у межах спірних правовідносин, праву позивачки на призначення пенсії кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Аналогічний підхід до вирішення питання про дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
Як встановлено вище, відмова відповідача у призначенні позивачці пенсії обґрунтована відсутністю у позивачки необхідного стажу.
Відповідач, в свою чергу, інших підстав відмови не зазначив, не вимагав дооформлення поданих позивачем документів для призначення пенсії чи заяви про призначення пенсії, чи подання додаткових документів.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався приписів КАС України, дійшов правильного висновку у спірному випадку у відповідача відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, а отже наявні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу у пільговому обчисленні спірного періоду та призначити позивачу пенсію.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких