П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5873/25
Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:11.07.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі - в/ч) НОМЕР_1 про:
- визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 31 січня 2025 року по виплаті щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за період з 01 березня 2018 року по 02 вересня 2019 р. у розмірі 3 818,50 грн. щомісяця в загальній сумі 68 987,57 грн. відповідно до абз.абз.3, 4, 6 п.5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078);
- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 31 січня 2025 року по виплаті щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за період з 01 березня 2018 року по 02 вересня 2019 року у розмірі 3 818,50 грн. щомісяця в загальній сумі 68 987,57 грн. відповідно до абз.абз.3, 4, 6 п.5 Порядку №1078, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17 провадження №11-1329апп18 та постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі №400/8493/23 адміністративне провадження № К/990/11549/24.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 02 вересня 2019 року №192 з 02 вересня 2019 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Під час проходження військової служби за період з 01 березня 2018 року по 02 вересня 2019 року відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим звернувся з позовом до суду. 31 січня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/4421/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67 952,76 грн. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації. Оскільки остаточний розрахунок відповідач провів не в день звільнення, то наявні підстави для відповідальності, визначеної ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Відповідач позов не визнав, та просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи, що оскільки позивача звільнено з військової служби 02 вересня 2019 року, у зв'язку з чим він пропустив строк звернення до суду, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2019 року по 30 січня 2025 року.
Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 185 834,69 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням №1153/2008 не місять норм, які б регулювали правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, до вказаних правовідносин мають застосовуватися норми КЗпП України Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. В свою чергу позивач був звільнений з військової служби 02 вересня 2019 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише через три роки позивач звернувся до суду з вимогами про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити індексацію грошового забезпечення. Отже, спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через період більший ніж три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч.2 ст. 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року іншими учасниками справи не оскаржено.
Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02 вересня 2019 року №192 підполковника ОСОБА_1 з 02 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі №420/4421/24, яке набрало законної сили 16 вересня 2024 року, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за період з 01 березня 2018 року по 02 вересня 2019 року відповідно до абз.абз.3, 4, 6 п.5 Порядку №1078; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за період з 01 березня 2018 року по 02 вересня 2019 року у розмірі 3 818,50 грн. щомісяця в загальній сумі 68 987,57 грн. відповідно до абз.абз.3, 4, 6 п.5 Порядку №1078.
На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 31 січня 2025 року перерахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67 952,76 грн.
03 лютого 2025 року позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного перерахунку 31 січня 2025 року по виплаті фіксованої індексації грошового забезпечення.
Листом від 18 лютого 2025 року №1042/302/27/177/ПС позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку у зв'язку з відсутністю для цього підстав.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ та після, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 185 834,69 грн., в тому числі за період з 03 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року в розмірі 63 057,01 грн., та з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року у розмірі 122 777,68 грн. З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, 116, 117 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів абз.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічно правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Згідно ст. 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01 липня 2022 року (далі - Закон №2352-ІХ) в ст. 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після внесення змін в ст. 117 КЗпП України, редакція якої набрала чинності 19 липня 2022 року, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільненні, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін.
Зокрема, в постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, зазначено, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу року, однак повний розрахунок при звільненні з ним проведено відповідачем 31 січня 2025 року.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст. 116 КЗпП України. У період з 03 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 30 січня 2025 року має місце затримка розрахунку при звільненні.
Колегія суддів доходить висновку щодо неправомірності бездіяльності в/ч НОМЕР_2 стосовно затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції, при здійсненні відповідних розрахунків сум середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, правомірно розділено вказаний період, зокрема:
- по 18 липня 2022 року із застосуванням ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а також із застосуванням принципу співмірності, про який йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, із зменшенням відповідної виплати;
- з 19 липня 2022 року по 09 травня 2024 року із застосуванням ст. 117 КЗпП України в чинній редакції, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності.
Відповідно довідки-розрахунку в/ч НОМЕР_1 від 22 березня 2025 року, загальний розмір грошового забезпечення позивача за липень, серпень 2019 року склав 41 370,60 грн. (20 685,30 грн. + 20 685,30 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період - 62. Тобто, середньоденний заробіток позивача складає 667,27 грн. (41 370,60 грн. : 62 день).
Щодо розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період до 19 липня 2022 року з урахуванням співмірності, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Згідно п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а та від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18.
Так, період затримки розрахунку при звільненні становить за період з 03 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року становить 1 050 робочих дні та з 19 липня 2022 року по 27 вересня 2024 року 166 робочих дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції ст. 117 КЗпП України).
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 67 952,76 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 700 633,50 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1050 календарних днів х 667,27 грн.)) = 0,09.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 03 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року з врахуванням істотності частки становить 63 057,01 грн. (667,27 грн. х 1050 календарних днів х 0,09).
Також, колегія суддів вважає вірним посилання суду першої інстанції, що сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2025 року (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України), становить: 667,27 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 184 (днів затримки розрахунку) = 122 777,68 грн.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 185 834,69 грн.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.