27 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8696/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року у справі №400/8696/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" до Очаківського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 16.12.2019 року ВП №60877952
14 серпня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову Очаківського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 16.12.2019 року ВП № 60877952 про стягнення виконавчого збору в сумі 164143 грн. 56 коп.
Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, якщо такі заходи призвели до виконання рішення. Водночас, державним виконавцем не вчинялись дії по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. За таких обставин, у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою без реального виконання створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення такого збору без реального виконання рішення суду.
За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 22 вересня 2025 року прийнято судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" відмовлено повністю.
Ухвалюючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до приписів статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Разом з цим, положення частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута діяли до 28 серпня 2018 року.
У подальшому, Законом України за № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова ''фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів". Відтак, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.
Враховуючи викладене, окружний адміністративний дійшов висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є правомірною, прийнятою у спосіб та порядок, передбачений законодавством України.
Не погоджуючись із вище вказаним рішенням суду першої інстанції, товариством з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" (далі - скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в органі державної виконавчої служби та у приватного виконавця перебував на виконанні один і той самий виконавчий документ. Оскільки приватним виконавцем винесено постанову про стягнення основної винагороди по тому ж виконавчому документу, по якому державним виконавцем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору та відносно якої відкрито виконавче провадження №63082847, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Скаржник зауважує, що такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, та позиції, висвітленій у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2025 року у справі № 380/22356/23.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення суду та просить його залишити без змін.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як з'ясовано колегією суддів та установлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.09.2019 року по справі №915/641/19, яке залишене без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 року, позовні вимоги приватного підприємства НВП "Агроенергетичні технології" задоволено частково.
Присуджено до стягнення з ТОВ «Очаківський райагрохім» на користь приватного підприємства НВП «Агроенергетичні технології» грошові кошти в загальній сумі 164135 грн. 67 коп., з якої:
основний борг 1134981 грн. 77 коп., 3% річних 33209 грн. 86 коп., інфляційні втрати 86479 грн. 57 коп., пеня 386764 грн. 47 коп., а також судовий збір у сумі 24493 грн. 05 коп.
На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.09.2019 року та постанови Південно - західного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 року по справі №915/641/19, видано судовий наказ від 21.11.2019 року. (а.с.13)
16.12.2019 року заступником начальника Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60877952 з примусового виконання судового наказу №915/641/19 від 21.11.2019 року. (а.с.14)
Разом з цим, 16.12.2019 року заступником начальника Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області прийнято постанову про стягнення з ТОВ «Очаківський райагрохім» виконавчого збору у розмірі 164143 грн. 56 коп. (а.с.16)
10.08.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №60877952 для подальшого виконання в примусовому порядку. (а.с.20)
17.09.2020 року на підставі заяви стягувача - приватного підприємства НВП "Агроенергетичні технології", та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про повернення виконавчого документа. (а.с.23)
Пунктом другим вказаної постанови зазначено про виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.
18.09.2020 року, розглянувши заяву стягувача про примусове виконання наказу №915/641/19 від 21.11.2019 року, приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №63084838. (а.с.28-29)
У свою чергу, 18.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 160321 грн. 23 коп. (а.с.30-31)
21.09.2020 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 16.12.2019 року, яка є спірною у цій справі. (а.с.25)
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2025 року визнано таким, що не підлягає виконанню наказ від 21.11.2019 року, виданий на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 року та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 року у справі №915/641/19. (а.с.45-46)
02.07.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63084838 згідно до п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». (а.с.47-48)
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті установлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, згідно до частин першої та другої статті 27 Закону України №1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
У відповідності із частиною четвертою означеної статті, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Отже, з аналізу вище наведених норм Закону України № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинною до 28 серпня 2018 року слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Разом з тим, Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII.
З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону України №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Тобто, з урахуванням редакцій Закону України № 1404-VIII, які були чинними до та після 28.08.2018 року, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме:
- в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
З матеріалів справи слідує, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 164143 грн. 56 коп., визначив суму виконавчого збору в розмірі 10% від суми, яка зазначена у наказі Господарського суду Миколаївської області №915/641/19 від 21.11.2019 року.
За таких обставин, державний виконавець визначив суму виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, застосувавши положення Закону України № 1404-VIII у редакції після 28 серпня 2018 року.
Слід зазначити, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19.
Стосовно посилань скаржника, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості, колегія суддів уважає за необхідне зазначити про таке.
Приписами пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Чинна редакція статті 27 Закону України № 1404-VІІІ передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем 16.12.2019 року, тобто за правилами Закону України №1404-VIII, чинного на дату її ухвалення.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону України №1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Колегія суддів звертає увагу на те, що частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, яка фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.
Після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.
Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, які здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Відтак, є помилковим доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості, оскільки таке твердження не відповідає чинній редакції ч. 2 ст. 27 Закону України №1404 -VIII.
Разом з цим, судова колегія апеляційного суду уважає необґрунтованим посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 у справі №2540/3203/18, а також у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2025 року у праві №380/22356/23.
Так, висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Відтак, адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Слід зазначити, що правовідносини у справі №2540/3203/18, виникли під час дії Закону України «Про виконавче провадження» за № 1404-VIII у редакції до 28 серпня 2018 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про незастосовність до обставин цієї справи правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, адже її ухвалено за іншого нормативного регулювання.
Крім цього, правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2025 року у праві №380/22356/23, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у справі №380/22356/23 спір виник стосовно бездіяльності державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення на користь Держави виконавчого збору.
У цій справі спірним було питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа у випадку, коли в органі державної виконавчої служби та приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди.
Разом з тим, повертаючись до обставин справи, яка переглядається, апеляційним судом установлено, що на примусовому виконанні у Очаківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження №60877952 з примусового виконання судового наказу №915/641/19 від 21.11.2019 року.
16.12.2019 року в рамках виконавчого провадження №60877952 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 164143 грн. 56 коп.
17.09.2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Пунктом другим вказаної постанови зазначено про виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження.
21.09.2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 16.12.2019 року. (а.с.25)
Так, у справі №420/6811/23 Верховний Суд зазначив, що окреслений алгоритм дій державного виконавця має своє пояснення (сенс), адже під час виконавчого провадження з примусового виконання, зокрема, судового рішення, виконавчий збір може бути стягнений (повністю або частково) та зарахований до Державного бюджету України, яке у свою чергу не дає підстав (передумов) для повторного стягнення з боржника тієї самої суми виконавчого збору за тим самим виконавчим документом після того, як стягувач подав заяву про його повернення.
Водночас, якщо виконавчий збір не був стягнений (повністю) в рамках «основного» виконавчого провадження, а виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу (зокрема з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»), то державний виконавець зобов'язаний стягнути його у рамках окремого (іншого) виконавчого провадження, передумовою для відкриття якого Закон України «Про виконавче провадження» (частина третя статті 40) передбачив винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Як слідує з матеріалів справи, у зв'язку з повторним пред'явленням стягувачем до виконання судового наказу №915/641/19 від 21.11.2019 року, 18.09.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №63084838.
Пунктом 3 постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області від 18.09.2020 року вирішено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Остаточний розмір основної винагороди приватного виконавця буде визначено під час розподілу стягнутих з боржника грошових коштів, відповідно до положень ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми або після передачі майна за виконавчим документом.
У ході вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі у розмірі 160321 грн. 23 коп.
Разом з тим, 02.07.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63084838 згідно до п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». (а.с.47-48)
У свою чергу, апеляційний суд вказує, що якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно із частинами першою-третьою статті 31 Закону України від 02.06.2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону №1403-VIII основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, яка підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII).
Згідно до абзацу 1 частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 Закону №1404-VIII).
Аналіз положень Закону №1404-VIII свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.
Разом з цим, аналіз норм Закону №1404-VIII, які регулюють діяльність приватних виконавців, і статті 31 Закону №1403-VIII указує на те, що основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі №120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі №640/13697/19, від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19.
Одночасно із цим, основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно із приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №640/13434/19, від 26 серпня 2021 року у справі №380/6503/20, від 26 жовтня 2023 року у справі №640/20265/19.
Крім цього, аналіз статті 31 Закону №1403-VIII свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і прийняття постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 січня, 27 квітня, 03 червня та 26 серпня 2021 року у справах №160/5321/20, №580/3444/20, №640/17286/20, №380/6503/20.
Водночас, саме лише існування постанови про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не означає безумовного та гарантованого стягнення цієї винагороди та не надає права приватному виконавцю стягувати визначену ним суму без здійснення фактичних дій з виконання судового рішення (пункт 52 постанови Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №420/6845/18).
У цьому зв'язку, Верховний Суд підкреслював, що у разі коли одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець правильно визначив розмір основної винагороди і постанова про її стягнення є правомірною, то така постанова сама по собі не свідчить про протиправне втручання у права боржника.
Надалі питання про незаконність втручання у права боржника з боку приватного виконавця може постати у разі стягнення основної винагороди за відсутності фактичного виконання рішення суду або у більшій сумі, ніж належить, тощо.
У такому разі належним способом захисту порушеного права буде оскарження цих дій (рішень) приватного виконавця (постанова Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №640/28577/21).
У постановах від 08.02.2023 року у справі №160/26568/21, від 27.04.2021 року у справі № 580/3444/20 Верховний Суд виснував, що стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону №1403-VIII та пункту 19 Порядку № 643, оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми.
Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду та наявні в матеріалах справи докази, дають підстави стверджувати про безпідставність доводів скаржника щодо подвійного стягнення з нього збору та порушення майнових прав боржника.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок суду першої інстанції, що постанова державного виконавця Очаківського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 16.12.2019 року ВП № 60877952 про стягнення виконавчого збору в сумі 164143 грн. 56 коп. прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів уважає, що висновки, яких дійшов суд першої інстанції за наслідками розгляду цієї справи, в цілому відповідають правовій позиції і підходам Верховного Суду до вирішення спорів, пов'язаних зі стягненням виконавчого збору.
Установлені в межах розгляду даної справи вищенаведені фактичні обставини справи у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи скаржника.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно установив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, а висновки суду відповідають обставинам справи, на переконання апеляційного суду, немає підстав для скасування рішення суду попередньої інстанції.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року у справі №400/8696/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Очаківський райагрохім" до Очаківського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 16.12.2019 року ВП №60877952 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька