П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35624/24
Перша інстанція: суддя Пекний А.С.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ГУ ПФУ у Київській області, третя особа - ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 7.11.2024 №0155250031741 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди трудової діяльності з 10.06.1990 по 1.09.1991, з 4.09.1991 по 23.12.1992 згідно записів трудової книжки від 26.09.1986р. серії НОМЕР_1 , та призначити пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 1.11.2024р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 7.11.2024р. за №155250031741 ГУ ПФУ у Київській області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком, мотивуючи його відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивачка вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2025р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Київській області від 7.11.2024 №0155250031741 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди трудової діяльності з 10.06.1990 по 1.09.1991, з 4.09.1991 по 23.12.1992 згідно записів трудової книжки від 26.09.1986 серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 1.11.2024, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 484,48грн..
Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ у Київській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, зміни рішення суду у резолютивній частині, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Враховуючи те, що записи про період роботи позивача з 10.06.1990р. по 1.09.1991р., з 4.09.1991р. по 23.12.1992р. містяться у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, суд дійшов висновку про те, що ГУ ПФУ у Київській області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу, а тому рішення від 7.11.2024р. №0155250031741 є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд вказав, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, з урахуванням дискреційних повноважень ПФУ, є зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди трудової діяльності з 10.06.1990р. по 1.09.1991р., з 4.09.1991р. по 23.12.1992р. згідно із записами трудової книжки від 26.09.1986 серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 1.11.2024р., з урахуванням висновків суду.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, дійшов правильного висновку щодо результату вирішення спору, однак у резолютивній частині допустив описку у номері рішення ГУ ПФУ у Київській області, яке підлягає скасуванню.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , після досягнення 60 років, звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.42-43).
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглядав ГУ ПФУ у Київській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 7.11.2024р. за №155250031741 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 28 років 5 місяців 5 днів.
Окрім того, ГУ ПФУ зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди за записами трудової книжки з 10.06.1990р. по 1.09.1991р., з 4.09.1991р. по 23.12.1992р., оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу (а.с.59-60).
Не погодившись з даним рішенням пенсійного органу, позивачка звернулася до суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно зі ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.
Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Як вбачається зі спірного рішення, підставою для не зарахування пенсійним органом періодів трудової діяльності позивачки з 10.06.1990р. по 1.09.1991р., з 4.09.1991р. по 23.12.1992р. стала відсутність назви організації при прийнятті на роботу.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія виходить з наступного.
На момент заповнення трудової книжки позивачки діяли положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 2.08.1985р. №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Приписами п.2.3 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6.09.1973р. №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до п.1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно із п.18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні положення містяться і в Інструкції №58.
Апеляційним судом досліджено копію трудової книжки від 26.09.1986р. серії НОМЕР_2 ., зокрема записи №5-8 з 10.06.1990р. по 1.09.1991р., з 4.09.1991р. по 23.12.1992р. (а.с.73).
Колегія суддів зазначає, що дійсно у вказаних записах відсутня назва організації при прийнятті на роботу.
Разом з тим, судова колегія зауважує, що записи про звільнення з роботи за вказані вище періоди завірені печатками організацій/підприємств, які містять їх ідентифікаційні відомості, що давали змогу пенсійному органу встановити їх назву.
Також вказані записи завірені підписами відповідальних осіб.
Судова колегія зазначає, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Недотримання правил ведення, зберігання трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що період роботи позивачки з 10.06.1990р. по 1.09.1991р., з 4.09.1991р. по 23.12.1992р. підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 ..
На підставі вказаного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ у Київській області протиправно не зарахувало до страхового стажу вищевказані періоди трудової діяльності позивачки.
З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ у Київській області від 7.11.2024р. за №155250031741 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для часткового задоволення позовних вимог.
При цьому, апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції допущено описку у номері рішення ГУ ПФУ у Київській області, у зв'язку із чим вважає за необхідне її виправити.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, 2 пункт резолютивної частини рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині номеру рішення ГУ ПФУ у Київській області, а саме з №0155250031741 на №155250031741, в іншій частині судове рішення - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 8 липня 2025р. змінити, виклавши другий пункт резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 7.11.2024 №155250031741 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді А.І. Бітов
О.В. Єщенко