П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/38307/24
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2024р. ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.07.2024р. №97;
- зобов'язати відповідача надати їй - ОСОБА_2 , дозвіл на перепоховання померлого сина, ОСОБА_3 .
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув у смт.Луганське Бахмутського району Донецької області внаслідок вибухової травми, отриманої під час участі в антитерористичній операції.
Позивачка вказала, що 8.04.2005р. шлюб між нею та ОСОБА_4 розірвано, після чого вони майже не спілкувались. Їх син проживав періодично і з нею, і з батьком.
На її переконання, після загибелі сина його батько, скориставшись фактом реєстрації сина в Одеській області та її емоційним станом, пов'язаним із втратою дитини, домігся поховання ОСОБА_3 на території Миколаївської селищної ради Одеської області. Водночас позивачка наполягала на похованні сина в селі Калинка Томашпільського району Вінницької області, де вона проживає, однак її позицію не врахували.
Позивачка зазначає, що їй складно регулярно відвідувати місце поховання сина через значну віддаленість, а також через необхідність постійного догляду за матір'ю ОСОБА_5 , яка не може залишатися сама навіть на кілька годин.
Після поховання сина вона неодноразово зверталася до органів місцевого самоврядування та прокуратури з проханням надати дозвіл на перепоховання, однак її звернення залишили без задоволення.
Після смерті колишнього чоловіка ОСОБА_4 вона знову звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на перепоховання.
Проте, за результатом розгляду заяви Миколаївська селищна рада Березівського району Одеської області ухвалила рішення №97 від 15.07.2024р. про відмову у наданні дозволу, посилаючись на те, що поховання здійснював батько загиблого, а рідний брат батька ОСОБА_6 , який є його прямим спадкоємцем категорично заперечує перепоховання.
Позивачка вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воля дядька її сина не може мати перевагу над волею матері, яка має пріоритетне право вирішувати питання щодо місця поховання своєї дитини.
Посилаючись на вказане просила позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області від 15.07.2024р. №97 «Про відмову громадянці ОСОБА_2 у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 ».
Зобов'язано Миколаївську селищну раду Березівського район Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 10.06.2024р. про надання дозволу на перепоховання загиблого сина ОСОБА_3 , та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 700грн..
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вданому випадку права позивачки порушені оскаржуваним рішенням селищної ради та підлягають поновленню шляхом зобов'язання селищної ради повторно розглянути заяву позивачки від 10.06.2024р. про надання дозволу на перепоховання загиблого сина ОСОБА_3 , та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (паспорт серії НОМЕР_1 ) є матір'ю, а ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 4.07.1991р..
ОСОБА_7 проходив військову службу в Збройних Силах України та в період з 22.04.2016р. по 30.04.2016р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі районах проведення антитерористичної операції в м.Бахмут Донецької області, що підтверджується довідкою №3515 від 17.06.2016р..
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у смт.Луганське Бахмутського району Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 31.05.2016р..
Відповідно до витягу з протоколу №243 від 4.08.2016р. засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону причиною смерті стала вибухова травма, відкрита черепно-мозкова травма, крововилив під оболонки та у речовину головного мозку, що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №801 від 2.05.2016р., виданим Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи.
ОСОБА_4 здійснив поховання свого сина ОСОБА_3 3.05.2016р. в селі Гвоздівка Березівського району Одеської області, що підтверджується довідкою Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області №126 від 1.07.2024р..
Не погоджуючись із місцем поховання її сина, позивачка звернулась із заявою до Новопетрівської сільської ради про його перепоховання у с.Калинка Томашпільського району Вінницької області, за результатом розгляду якої рішенням Виконкому №5 Новопетрівської сільської ради Миколаївського району Одеської області від 10.05.2017р. №15 відмовлено у наданні дозволу на перепоховання ОСОБА_3
7.02.2018р. позивачка вдруге звернулась із заявою про перепоховання сина, за результатом розгляду якої рішенням Виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Миколаївського району Одеської області №12 від 19.04.2018р. відмовлено ОСОБА_2 у перепохованні ОСОБА_3 .
У зв'язку зі смертю батька її сина ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутності інших осіб, які здійснюють догляд за могилою, та неможливістю відвідування могили сина за станом здоров'я, позивачка 10.06.2024р. звернулась із заявою до Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області про перепоховання сина.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_2 , відповідачем прийнято рішення від 15.07.2024р. за №9 про відмову у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 , оскільки поховання загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 здійснив його батько, на підставі звернення якого можливе перепоховання. В рішенні вказано, що під час його прийняття також враховано заяву громадянина ОСОБА_1 , який є дядьком загиблого ОСОБА_3 та рідним братом ОСОБА_4 і прямим його спадкоємцем, про категоричне заперечення щодо перепоховання останків свого племінника та який зобов'язується здійснювати догляд за місцем поховання племінника та виконання останньої волі померлого брата не змінювати місце поховання ОСОБА_8 .
Позивачка, вважає прийняте рішення відповідача від 15.07.2024р. за №9 протиправним, а також зазначає про наявність у неї підстав для отримання дозволу на перепоховання сина, звернулася до суду з даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваних дій та рішень селищної ради, з урахуванням підстав, за якими позивача пов'язує їх протиправність та скасування, колегія суддів виходить з наступного.
У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання визначає ЗУ «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003р. за №1102-IV (надалі - Закон №1102-IV).
Приписами ст.2 Закону №1102-IV визначені терміни вживаються в такому значенні:
- місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;
- поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;
- користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
Положеннями ст.11 Закону №1102-IV передбачено, що поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Відповідно до ст.21 Закону №1102-IV, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
Отже, закон визначає, що перепоховання може бути здійснене виключно за ініціативою особи, яка здійснювала первинне поховання.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, що в даному випадку такою особою був батько похованого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_4 помер, що не заперечується сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що з 2017р. позивачка неодноразово зверталась до відповідача із заявами про перепоховання сина, однак у зв'язку з відсутністю згоди особи, яка здійснила первинне поховання (її колишнього чоловіка) у задоволенні заяв було відмовлено.
Аналізуючи вищевказані норми законодавства, з урахуванням встановлених обставин, судова колегія вважає, що селищна рада, відмовляючи у перепохованні до 2024р., діяла в межах та на підставі чинних норм законодавства, оскільки на той час не було згоди батька померлого, який здійснив первинне поховання сина.
Як вбачається із матеріалів справи, що після смерті колишнього чоловіка, 10.06.2024р. позивачка звернулася із заявою до селищної ради про надання їй дозволу на перепоховання сина, вважаючи, що після смерті батька її сина вона може реалізувати своє право здійснювати догляд за місцем поховання сина. У зазначеній заяві, позивачка вказувала на те, що не може відлучатись з с.Калинка Томашпільського району Вінницької області, оскільки піклується про матір, яка потребує постійного догляду, а тому віддаленість місця поховання її сина є ключовим питанням, яке потребує вирішення для реалізації нею права по догляду за місцем поховання сина.
Так, Рішенням від 15.07.2024р. за №9 Миколаївська селищна рада Березівського району Одеської області відмовила у наданні дозволу на перепоховання, посилаючись на вимоги статті 21 Закону №1102-IV, яка передбачає вичерпний перелік осіб, уповноважених звертатися з таким клопотанням.
У зазначеному рішенні також зазначено, що при його прийнятті враховано заяву громадянина ОСОБА_1 (рідного брата померлого ОСОБА_4 та дядька загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 ), в якій висловлено заперечення щодо перепоховання племінника. В заяві він також зазначив про намір доглядати за місцем поховання і дотримуватись волевиявлення померлого брата, який не бажав змінювати місце поховання сина.
Дослідивши вищевказані обставини та матеріали справи, судова колегія вважає підстави прийняття оскаржуваного рішення необґрунтованими.
Так, положеннями ч.2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правомірність та законність спірного рішення, судова колегія вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, селищна рада діяла необґрунтовано, оскільки під час розгляду вищевказаної заяви не було враховано усіх обставин, що мають значення у цій справі.
Апеляційний суд зазначає, що приписами ст.11 Закону №1102-IV визначено, що у батьків дитини є право на поховання дитини. Таке право є особистим немайновим правом кожного з батьків, які є рівними в реалізації своїх прав.
Проте, відповідно до ст.21 Закону №1102-IV,за перепохованням може звернутись лише особа, яка здійснила первинне поховання.
При цьому, положеннями ч.1 ст.141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Аналізуючи положення Сімейного кодексу України, судова колегія зазначає, що у правовому регулюванні відносин між батьками та дитиною ключовим є принцип рівності - кожен з батьків має однаковий обсяг прав і обов'язків стосовно дитини.
Апеляційний суд вважає, що після смерті ОСОБА_4 (батька померлого) перестала існувати підстава відмови ОСОБА_2 у реалізації нею її особистих немайнових прав як матері померлої дитини, які вона пред'являла раніше.
У відповідності до ст.269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
Приписами п.1 ч.1 ст.1219 ЦК України визначено, що особисті немайнові права не входять до складу спадщини.
Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що оскільки особисті немайнові права фізичної особи не підлягають спадкуванню, то в даному випадку є безпідставним те, що селищна рада під час прийняття рішення керувалася думкою ОСОБА_1 , як спадкоємця, батька загиблого військовослужбовця.
При цьому судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Миколаївської селищної ради Березівського району Одеської області фактично позбавляє позивачку правових гарантій щодо реалізації її особистих немайнових прав та свідчить про втручання у її сімейне життя, виходячи з наступного.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до приватного і сімейного життя та передбачено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
За практикою ЄСПЛ застосування ст.8 Конвенції поняття «приватне життя» та «сімейне життя» мають широкий зміст і не можуть бути визначені вичерпно (справа «Pretty проти Сполученого Королівства» №2346/02 від 21.12.2001).
У справах «Pannullo and Forte проти Франції» №37794/97 від 30.10.2001 та «Girard проти Франції» №22590/04 від 30.06.2011 ЄСПЛ визнав, що надмірна затримка у відновленні тіла після розтину або у відновленні біологічних зразків тіла після завершення кримінального провадження можуть становити втручання як у «приватне життя», так і у «сімейне життя» членів сім'ї померлого.
У справі «Elli Poluhas Dцdsbo проти Швеції» №61564/00 17.01.2006 ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова передати урну, яка містила прах чоловіка заявниці також може розглядатися в межах ст. 8 Конвенції.
Також у справі «Hadri?-Vionnet проти Швейцарії» №55525/00 від 14.02.2008 ЄСПЛ ухвалив, що можливість заявниці бути присутньою на похованні її мертвонародженої дитини, разом з переданням тіла та відповідними обрядами, також могли розглядатися в межах «приватного» та «сімейного життя» у розумінні ст. 8 Конвенції.
Крім того у справі «Sabanchiyeva and Others v. Russia» №38450/05 від 06.06.2013 ЄСПЛ зазначив, що внаслідок прийняття постанови від 15.05.2006 року заявники були позбавлені можливості, гарантованої близьким родичам будь-якого померлого в Росії, організувати і взяти участь у похованні тіла померлого члена сім'ї, а також знати про місце розташування могили і періодично відвідувати її. ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в передбачені у ст.8 Конвенції права заявників, яке є результатом вжиття зазначеного заходу, було надзвичайно серйозним, оскільки воно цілком унеможливило їхню участь у поховальному обряді та і містило заборону повідомляти місце розташування могил. Таким чином, назавжди розривався зв'язок між заявниками та місцем розташування останків їхніх загиблих родичів.
Як вбачається із матеріалів справи, що у даній справі сімейний зв'язок між позивачкою та місцем поховання її сина, а також право ОСОБА_2 на догляд за вказаним місцем поховання розглядається судом як зміст її сімейного життя, яке охоплюється положеннями ст.8 Конвенції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що відповідно до довідки №15 від 19.02.2024р., виданою старостою Томашпільської селищної ради Пилипи-Борівського старостинський округу Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та веде постійний догляд за старенькою мамою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв'язку з тим, що вона за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Відстань між місцем проживання позивачки (с.Калинка Вінницької області) та місцем поховання її сина (с.Гвоздівка Одеської області) становить близько 350 км.
З огляду на потребу постійного догляду за матір'ю, відсутність можливості регулярно відвідувати місце поховання сина фактично позбавляє позивачку права як матері на підтримання емоційного зв'язку з місцем вшанування пам'яті її сина, що є невід'ємною частиною її сімейного життя.
За таких обставин судова колегія вважає, що втручання органу місцевого самоврядування у права позивачки не відповідає вимогам пропорційності і не забезпечує справедливого балансу між суспільним інтересом та правом позивачки, враховуючи, що підстави прийнятого оскаржуваного рішення не ґрунтуються на положеннях законодавства.
Враховуючи вищевказане, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що селищної радою не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
Також, судова колегія погоджується із судом першої інстанції про те, що в даному випадку необхідно задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської селищної ради Березівського район Одеської області від 15.07.2024 року №97 «Про відмову громадянці ОСОБА_2 у наданні дозволу на перепоховання останків померлого (загиблого) сина ОСОБА_3 та зобов'язання селищної ради повторно розглянути заяву позивачки та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки в даному випадку порушені права позивачки підлягають їх захисту.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
О.А. Шевчук