П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17965/25
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Лук'янчук О.В., суддів Бітова А. І., Ступакової І. Г., розглянувши питання про повернення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
На зазначене рішення суду Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025 р. первісну апеляційну скаргу було повернуто апелянту, оскільки її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.
28.10.2025 р. Військова частина НОМЕР_1 повторно звернулась із апеляційною скаргою.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2025 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору в повному розмірі та пропуску строку на апеляційне оскарження.
На виконання вимог ухвали суду апелянтом подано клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги скаржник зазначає, що військова частина НОМЕР_1 є розпорядником коштів третього рівня, що утримується за рахунок кошторису Міністерства оборони України та фінансується за рахунок і в межах державного бюджету.
У зв'язку з відсутністю достатнього та своєчасного фінансування витрат військової частина НОМЕР_1 на оплату судового збору, скаржник кожного разу звертається до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо фінансування витрат з оплати судового збору або безпосереднього здійснення оплати судового збору за розгляд апеляційних скарг.
Однак, вирішення вищезазначеного питання, а саме, процедура виділення коштів та фактичне здійснення оплати судового збору, займає велику кількість часу та не може бути здійснена у стислі строки.
Крім того, апелянт висловлю незгоду з розрахунком кількості позовних вимог, що оскаржуються.
Вивчивши доводи клопотання, колегія суддів приходить до наступного.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VІ, який набрав чинності з 01.11.2011 року.
З 15.12.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 03.10.2017 № 2147-VIII, яким внесено зміни до Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення чотирьох позовних вимог немайнового характеру.
Так, вимога про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії за період з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р. є однією позовною вимогою, вимога про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. є другою позовною вимогою, вимога про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. є третьою позовною вимогою, вимога про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.01.2023 р. по 20.05.2023 р. є четвертою позовною вимогою.
Згідно п.1 ч.3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору 0,4 від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року - 3028 грн. 00 коп.
Водночас, частиною 3 статті 4 Закона України "Про судовий збір" унормовано, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням вимог вищезазначених норм Закону, розмір ставки судового збору, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, в даному випадку, становить 5813,76 грн ((3028 х 0,4) х 4 х 150% х 0,8%).
Аналогічної позиції розрахунку судового збору притримується Верховний Суд в ухвалах від 17 березня 2025 року у справі 280/8505/24, від 24 березня 2025 року у справі 440/9841/24.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що в межах даного апеляційного провадження (апеляційної скарги відповідача), апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняте щодо чотирьох вимог немайнового характеру, тому розмір судового збору становить 5813 грн 76 коп.
Також, апелянт в своєму клопотанні посилається на постанови Верховного Суду від 18.05.2021 р. у справі 340/1544/20, від 09.10.2020 р. у справі 826/10423/18, від 25.06.2020 р. у справі 826/11811/17.
Колегія суддів зазначає, що за даними ЄДРСР відсутня інформація щодо ухвалення Верховним Судом будь-яких рішень у справах за зазначеними номерами.
З приводу заявленого клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 вересня 2020 року по справі № 806/2321/16.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду про залишення апеляційної скарги без руху, однак доказів означеного скаржником до суду надано не було.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що безпідставне продовження строків на усунення недоліків апеляційної скарги на доволі великий строк може призвести до затягування строку набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, та відповідно призведе до надання переваги одній зі сторін судового процесу суб'єкта владних повноважень, що є неприпустимим.
Так, обов'язковість та можливість сплати судового збору у скаржника, відповідно до ст. 295 КАС України, виникла з дати початку перебігу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, який враховуючи дату отримання ним копії повного судового рішення, що оскаржується є більш ніж достатній для здійснення сплати судового збору. Такий, невиправдано тривалий строк сплати судового збору суб'єктом владних повноважень виключає можливість для подальшого його продовження.
Крім того, жодних доказів відсутності коштів на рахунках Військової частини НОМЕР_1 для сплати судового збору за апеляційне оскарження судового рішення скаржник не надав.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції забезпечено право апелянта на апеляційне оскарження рішення шляхом надання строку на усунення недоліків апеляційної скарги, у апелянта було достатньо часу для виконання вимог ухвали про залишення без руху апеляційної скарги.
Щодо заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Так, в обгрунтування зазначеної заяви апелянт посилається на те, що після подання первісної апеляційної скарги у військовій частині НОМЕР_1 відбулися організаційні зміни, зокрема заміна командира військової частини НОМЕР_1 . Новопризначений командир - підполковник ОСОБА_2 - набув повноважень після видання відповідного наказу Міністерства оборони України.
У зв'язку з цим довіреність, видана на ОСОБА_3 , втратила чинність, що унеможливило підтвердження його повноважень під час розгляду першої апеляційної скарги.
Після призначення нового командира було оформлено нову довіреність на представництво інтересів військової частини НОМЕР_1 , і вже від його імені подано повторну апеляційну скаргу.
Щодо фінансування судового збору військова частина НОМЕР_1 зазначила, що була позбавлена можливості та підстав подати апеляційну скаргу раніше, оскільки у разі подання апеляційної скарги без сплати судового збору вона підлягала б поверненню. Фактичне фінансування надійшло лише 27.10.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №25-2827. Після отримання фінансування апеляційна скарга була подана негайно, без зволікань.
Вивчивши доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд приходить до наступного.
Підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення із скаргою у встановлений процесуальним законом строк.
Оцінка судом обставин, з яких учасник справи пропустив строк, на предмет того, чи були вони непереборною перешкодою для його звернення до суду у встановлений законом строк, повинна ґрунтуватися на нормах процесуального права, зокрема на нормах статті 8 КАС, згідно з якими усі учасники судового процесу є рівними перед законом та судом.
Судом встановлено, що військова частина НОМЕР_1 вже реалізовувала своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі. Однак, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025 скарга була повернута апелянту. Зазначену ухвалу суду апелянту було доставлено до електронного кабінету 04.08.2025 р. о 21:57 год, згідно п.2 ч.6 ст. 251 КАС України, ухвала суду від 04.08.2025 р. вважається врученою скаржнику 05.08.2025 р.
Апелянт, як суб'єкт владних повноважень, повинен бути обізнаний з порядком та строками апеляційного оскарження, встановленими процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог КАС України.
Органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Колегія суддів не заперечує проти права на повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення, однак, зазначає, що таке право не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі “Пелевін проти України»).
Також, варто зазначити про те, що звернення до суду з апеляційної скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження судового рішення, то реалізація цього права має відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України.
У даному випадку, відповідачем допущено необ'єктивне та необґрунтоване зволікання з поданням апеляційної скарги, оскільки звернення до суду апеляційної інстанції відбулося більше ніж через два місяці після повернення первісної апеляційної скарги, що, у свою чергу, значно перевищує строк, встановлений ст.295 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
У постанові від 03.11.2022 року по справі №560/15534/21 Верховний Суд визнав слушними висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів стосовно того, що строк було пропущено з поважних причин через відсутність коштів для сплати судового збору при первинному зверненні з апеляційною скаргою, оскільки відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною причиною пропуску цього строку.
Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом у постанові від 30.09.2024 року по справі №260/3417/21.
Усталеною є практика Верховного Суду, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.02.2024 року по справі №520/23523/21.
Враховуючи наведені вище обставини, на думку суду, в апелянта, який діє як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, було достатньо часу для сплати суми судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі та надання платіжного документа про таку сплату в межах строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а тому наведені у клопотанні обставини не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку.
Щодо посилань апелянта на організаційні зміни, зокрема зміну командира військової частини НОМЕР_1 і призначення нового командира - підполковника ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
До повторно поданої апеляційної скарги апелянтом подано копію довіреності, датованою 22.04.2025 р., відповідно до змісту якої «Військова частина НОМЕР_1 , в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , що діє на підставі наказу КОМАНДУВАЧА Сухопутних військ Збройних Сил України від 04 квітня 2025 р. №463, уповноважує помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи капітана юстиції ОСОБА_4 представляти інтереси військової частини в судах України із правами, що надаються законом заявникові, відповідачеві, третій особі, в тому числі з повноваженнями…».
Крім того, матеріали повторної апеляційної скарги містять витяг із наказу від 12.04.2025 р. №109, відповідно до якого зазначається, що ОСОБА_5 приступив до виконання обов'язків командира військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 04 квітня 2025 р.
Зазначене свідчить про те, що повноваження командира військової частини ОСОБА_6 були чинні на час звернення апелянта з первісною апеляційною скаргою (29.07.2025 р.), а отже представник апелянта мала можливість долучити зазначену довіреність до первісної апеляційної скарги.
Згідно з п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КАС України питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Таким чином, зважаючи на те, що причини пропуску строку, зазначені апелянтом, визнано судом неповажними, строк встановлений судом для усунення недоліків апеляційної скарги закінчився, колегія суддів приходить до висновку, що є всі підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись п.4 ч. 1 ст.299 КАС України, колегія суддів, -
У задоволенні клопотання про продовження строку на усунення недоліків - відмовити.
У задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту підписання, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції відповідно до чинного законодавства.
Суддя-доповідач О.В. Лук'янчук
Судді А.І. Бітов І.Г. Ступакова