20 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/16072/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 ( суддя Горбалінський В.В.) в адміністративній справі №160/16072/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України, в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України щодо невиплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи та наявності захворювання пов'язаного із проходженням військової служби захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;
зобов'язати Головне управління Національної гвардії України призначити та виплати одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням інвалідності 2-ї групи та наявності захворювання пов'язаного із проходженням військової служби-захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Звертаючись до суду з вимогами позивач зазначив, що йому вперше було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок професійного захворювання в 2021 році, в подальшому в 2024 році позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Однак відповідач протиправно розрахував одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності виходячи з прожиткового мінімуму станом на 2021 рік, тобто на дату встановлення першої інвалідності.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи в розмірі 300кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року, зобов'язано Головне управління Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи в розмірі 300кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року, з урахуванням виплачених сум такої допомоги. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З апеляційною скаргою звернувся відповідач посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апелянт вважає, що у зв'язку зі зміною причинного зв'язку інвалідності, у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі - 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2021 рік).
На думку апелянта, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2021 року, як року первинного встановлення інвалідності, незалежно від того з яких причин настала. Вважає, що подальша зміна причинного зв'язку інвалідності у 2023 році не створює нового самостійного права на отримання допомоги, а лише породжує обов'язок здійснити доплату у межах розміру, визначеного з урахуванням прожиткового мінімуму станом на дату первісного встановлення інвалідності.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Колегією суддів з'ясовано, 22.03.2021 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 у визнано особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №139641 від 04.10.2021 року.
09.08.2023 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №557545 від 18.09.2023 року.
З листа Головного управління Національної гвардії України №27/13/3-В-4822 від 02.12.2024 року вбачається, що розрахунок розміру одноразової грошової допомоги в 2023 році позивачу здійснювався виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року.
Не погоджуючись із розрахунком одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Правове регулювання спірних відносин здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 05 березня 1992 року №2232-XII (Закон №2232-XII), відповідно до статті 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом №2011-ХІІ.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв'язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).
У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку № 975.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як передбачено абзацами 1, 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З аналізу положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 вбачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є виключно встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби, у тому числі у зв'язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов'язаного з її виконанням.
Судом встановлено, відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААВ № 139641, дата первинного огляду - 04.10.2021 року, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 22.03.2021 року, внаслідок проф.захворення, яке не пов'язане із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена до 01.10.2022 року.
Вподальшому, 08.12.2022 року, відповідно до довідки серії 12 ААА № 004539 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: 25% одноразово.
Вподальшому, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 557545, дата повторного огляду - 18.09.2023 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 09.08.2023 року, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена до 01.09.2024 року.
Отже, позивачу з 22.03.2021 року встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок профзахворювання, яке не пов'язана з виконанням обов'язків військовослужбовця.
Відтак лише встановлення інвалідності з вищенаведених вище причин, породжує у військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги. При цьому, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв'язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.
Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв'язку з виконанням військового обов'язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону № 2011-XII та Порядку № 975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров'я у зв'язку з виконанням військового обов'язку, що суперечило б як їхній меті, так і соціальному призначенню.
Отже, для правильного застосування Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов'язаний із виконанням обов'язків військової служби чи захистом Батьківщини.
Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ, та визначається розмір такої допомоги.
Таким чином, позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я, різні за своєю природою та правовими наслідками:
- у 2021 році - внаслідок профзахворювання, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, інвалідність ІІІ групи;
- у 2023 році - встановлено ступінь втрати працездатності та інвалідності ІІ групи у зв'язку із захистом Батьківщини.
При цьому колегія суддів наголошує, що зазначені обставини є двома самостійними страховими випадками: перший випадок (2021 рік) не створював для позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за спеціальним Законом № 2011-ХІІ, тоді як другий випадок (2023 рік) є окремою підставою, відповідно до якої у позивача виникає право на зазначену допомогу.
Тому, предметом спору, що виник у цій справі, є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, інвалідність якого встановлено саме під час проходження військової служби, у зв'язку із захистом Батьківщини.
Оскільки у випадку позивача вперше інвалідність ІІІ групи була встановлена з 22.03.2021 року з причин, що не підпадають під регулювання статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975, такий факт не породжував права на отримання одноразової грошової допомоги.
Лише встановлення інвалідності ІІ групи з 09.08.2023 року у зв'язку з захворюванням, безпосередньо пов'язаним із захистом Батьківщини, є первинним юридичним фактом у межах спеціального правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та визначає момент виникнення права на виплату останньої.
Таким чином, саме 2023 рік є початком для визначення розміру одноразової грошової допомоги і вона має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року.
Будь-які посилання відповідача на 2021 рік як на момент «первинного встановлення» інвалідності є необґрунтованими, оскільки той факт інвалідності не підпадав під сферу дії спеціального законодавства, спрямованого на соціальний захист військовослужбовців.
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2023 року.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 в адміністративній справі №160/16072/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 20 листопада 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова