Номер провадження 22-ц/821/1937/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/565/24 Категорія: 331060300 Бесараб Н.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
26 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіНовіков О.М., Сіренко Ю. В.
секретарІвануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Звенигородської окружної прокуратури на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 02.10.2024 (повний текст складено 04.10.2025, суддя в суді першої інстанції Бесараб Н. В.) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Лисянська селищна рада Черкаської області про встановлення факту спільного проживання,
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною заявою, якою просив встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент відкриття спадщини.
В обґрунтування заяви вказано на те, що після смерті спадкодавця ОСОБА_2 залишилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Заявником не було подано заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контри для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки на момент смерті спадкодавця вони проживали разом не менше ніж п'ять років, вели спільне господарство та були пов'язані спільним побутом. У родинних відносинах заявник із спадкодавцем не перебували, заповіт відсутній.
Встановлення факту проживання однією сім'єю необхідне заявнику для можливості реалізувати свої спадкові права.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області заяву задоволено, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.01.2013 року і до дня його смерті, тобто протягом п'яти останніх років його життя.
Рішення суду мотивовано тим, що обставини, які викладені заявником у заяві, підтверджуються показами свідків, допитаних у судовому засіданні, а також довідками виконавчого комітету Лисянської селищної ради згідно з якими ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_2 , вони вели спільне господарство та заявник провів поховання ОСОБА_2 за власний рахунок.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції Звенигородська окружна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не визначився належним чином з характером спірних правовідносин та фактами, які підлягали встановленню, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення вимог.
Вказує, що безпідставне встановлення судом факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 створює загрозу майновим інтересам держави в особі органу місцевого самоврядування щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке фактично є відумерлою спадщиною, право на набуття якого територіальною громадою передбачене на підставі ст. 1277 ЦК України.
Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що наявна у матеріалах на яку, серед іншого, посилається у мотивувальній частині Лисянський районний суд, відомостей про період з якого та по який час заявник ОСОБА_1 проживав із спадкодавцем ОСОБА_2 не містить, що фактично унеможливлює констатування факту, проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 01.01.2013 по день смерті останнього.
Також скаржник наголошує на тому, що самі лише показання свідків при вирішенні питання про встановлення факту постійного проживання є недостатніми, тому що показання свідків за відсутності інших доказів, не можуть свідчити про факт спільного проживання заявником із своїм знайомим ОСОБА_2 на момент його смерті (спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету) до відкриття спадщини та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання.
Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що згідно зі свідоцтвом про смерть від 04.07.2018 серії НОМЕР_1 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 16.03.2016 № 700/69/16-ц.
У своїй заяві ОСОБА_1 вказав, що після смерті спадкодавця не подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки проживав на момент смерті спадкодавця разом з ним. Водночас, у родинних відносинах заявник із спадкодавцем не перебували, відсутній, а оскільки строк на звернення із відповідною заявою до нотаріальної контори минув, ОСОБА_1 звернувся із заявою до суду.
Як докази спільного проживання на момент смерті заявника із спадкодавцем ОСОБА_1 до суду подано довідки Почапинського старостинського округу від 08.07.2024 №№ 388-391, згідно з якими останній проживав разом із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , вели спільне господарство та ОСОБА_1 провів поховання ОСОБА_2 за власний рахунок. Крім того, той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2013 і до дня смерті ОСОБА_2 проживали однією сім'єю посвідчили допитані у судовому засіданні у суді першої інстанції свідки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли у справі мають таке правове регулювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Як вбачається з матеріалів справи, метою встановлення факту постійного проживання заявника зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини є захист майнових інтересів щодо оформлення права на спадщину, тобто для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом четвертої черги спадкування.
У відповідності до статей 1216, 1217 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частинами 1,2 ст. 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той ж подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 року у справі № 644/6274/16-ц, провадження № 14-283цс18, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20) та ін.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п'ять років.
Тобто, необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання саме як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років до дня смерті спадкодавця.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, встановила, що заявник не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю, наявності між ними взаємних прав і обов'язків, ведення вказаними особами спільного господарства, наявності в них спільного бюджету, спільних витрат та інше.
Наявна у матеріалах справи довідка від 08.07.2024 № 390, видана Почапинським старостинським округом Лисянської селищної ради відомостей про період з якого та по який час заявник ОСОБА_1 проживав із спадкодавцем ОСОБА_2 не містить, що фактично унеможливлює констатування факту, проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 01.01.2013 по день смерті останнього.
Та обставина, що заявник брав участь у похованні ОСОБА_2 не є достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання вказаних осіб на протязі не менше п'яти років до часу відкриття спадщини. Сам по собі факт участі заявника у витратах, пов'язаних з похованням ОСОБА_2 не свідчить про спільне проживання їх однією сім'єю протягом п'ятирічного строку до дня відкриття спадщини, тому такі обставини не є підставою для задоволення заявлених вимог.
Показання свідків допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Крім того, з наданої заявником ОСОБА_1 копії паспорту вбачається, що він з 16.04.1990 по 01.11.2015 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 ( а.с.10).
В свою чергу, з рішення Лисянського районного суду від 16.03.2016 року вбачається той факт, що спадкодавець ОСОБА_2 з 1979 по 26.12.2014 року проживав однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 (а.с.16-17).
Отже, ОСОБА_1 , перебуваючи в зареєстрованих шлюбних відносинах з дружиною, а померлий ОСОБА_2 , проживаючи з іншою жінкою однією сім'єю поза всяким розумним сумнівом не могли проживати один з одним та вести спільне господарство з 01.01.2013 року - протягом останніх п'яти років перед відкриттям спадщини, як це встановив суд першої інстанції.
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту не доведені належними та допустимим доказами у справі, не відповідають вимогам закону, тому до задоволення не підлягають.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отжерішення Лисянського районного суду Черкаської області від 02.10.2024 слід скасувати та ухвалити постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 141, 294, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити.
РішенняЛисянського районного суду Черкаської області від 02.10.2024 у даній цивільній справі - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Лисянська селищна рада Черкаської області про встановлення факту спільного проживання - залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 27.11.2025.
Суддя-доповідач
Судді