Справа № 535/893/23 Номер провадження 22-ц/814/2207/25Головуючий у 1-й інстанції Шолудько А.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
19 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,
секретар : Горбун К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року та на додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, визнання права власності на рухоме та нерухоме майно у порядку спадкування, -
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про:
1) визнання права власності за набувальною давністю на 2/5 частки домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , яка належить і виділена в натурі (варіант №2 висновку будівельно-технічної експертизи №201-10 від 15.12.2010) покійному батькові ОСОБА_3 ;
2) визнання права власності за набувальною давністю на 2/5 частки земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5322255100:30:002:0959, яка належить покійному батькові ОСОБА_3 ;
3) визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,4673 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , державний акт серії ЯЖ №352849 від 13.11.2009, кадастровий номер: 5322255100:30:002:0960, і належить покійному батькові ОСОБА_3 ;
4) визнання права власності у порядку спадкування на земельну ділянку площею 3,1299 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Котелевська селищна рада Котелевського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки: 5322255100:00:004:1330, державний акт від 30.03.1999 ІІ-ПЛ 047675;
5) визнання права власності у порядку спадкування на трактор МТ3-80, реєстраційний №25306, який належить покійному батькові ОСОБА_3 ;
6) визнання права власності у порядку спадкування на причеп, реєстраційний №3993 ПЛ, який належить покійному батькові ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він перебуває в ЗСУ з 26.02.2022 і по даний час, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 , з яким його мати ОСОБА_4 перебувала в шлюбі з 22.12.1987 по 27.08.2010. Після смерті батька він разом з матір'ю здійснив фінансові витрати на його поховання, також звернувся до приватного нотаріуса з заявою про оформлення спадщини. Через шість місяців йому стало відомо, що заяву на вступ у спадщину подав і син від першого шлюбу ОСОБА_2 . 13.07.2023 ОСОБА_1 подана заява до приватного нотаріуса про зупинення вчинення нотаріальних дій по спадковій справі №3/2023 щодо майна померлого батька. Протягом 2010-2012 років між матір'ю і батьком тривали судові процеси щодо поділу спільного майна подружжя, де він був третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, проте суд не визнав його позовні вимоги. Однак у рішенні суду від 17.08.2011 досліджені судом факти його безпосередньої участі як члена колгоспного двору у вирощувані, обробітку с/г продукції на земельних ділянках, її збуту, кошти від якої витрачалися на будівництво хати, господарських будівель й придбання трактора. До складу спадкового майна покійного батька входять: 2/5 частки домоволодіння, 2/5 частки земельної ділянки площею 0,0896 га й земельна ділянка площею 0,4673 га за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 3,1299 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; трактор МТЗ-80 й причеп. ОСОБА_3 не здійснив реєстрацію своїх прав на 2/5 частку домоволодіння й на 2/5 частки земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Все вказане майно, яке належить покійному батькові, переходить у спадок йому і ОСОБА_2 , як спадкоємцям першої черги, з чим він (позивач) не згідний. З червня 2010 року й по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батько, який був зареєстрований у домоволодінні по АДРЕСА_1 , не проживав, не утримував своє майно, не затрачав на його утримання й ремонт свої кошти, не користувався земельною ділянкою площею 0,4673 га для ведення особистого селянського господарства. Позивач зазначає, що у спірному домоволодінні проживає з дня свого народження, витрачав власні кошти на ремонтні роботи, будівництво, поліпшення, догляд присадибної ділянки й огороду. Спірним нерухомим майном, яке на підставі рішення суду належало покійному батькові, він заволодів добросовісно, тобто не знав і не міг знати про відсутність підстав для набуття права власності (не знав і не повинен був знати, що володіння річчю є незаконним, адже він проживає в даному домоволодінні безперервно з 04.11.1988 і виконував всі роботи по його поліпшенню завжди), відкрито, без таємниць, не вчиняв дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давності володіння; поводився з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, визнання права власності на рухоме та нерухоме майно у порядку спадкування залишено без задовлення.
Додатковим рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9600,00 грн (дев'ять тисяч шістсот грн 00 коп.).
В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права , без урахування доказів по справі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано , що позивач вважав що між ним та ОСОБА_2 , було досягнуто усної домовленості про те , що відповідач не претендує і не подаватиме заяви на спадкове майно після покійного батька ОСОБА_3 .
Апелянт звернувся із заявою про прийняття спадщини у січні 2023 року , та маючи обґрунтовані сподівання про отримання спадщини одноособово у липні 2023 року дізнався , що ОСОБА_2 також звернувся із заявою про прийняття спрпадщини.
Позивач намагався контактувати з відповідачем та встановити причину такої поведінки , проте ОСОБА_2 на контакт не йшов.
На пропозицію ОСОБА_1 про поділ спадкового майна та підставі частин 2 і 3 статті 1267 ЦКУкраїни , згідно якої «Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них ; спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них», ОСОБА_2 відреагував негативно , та відмовився здійснити такий поділ спадкого майна.
Апелянт зауважує, що відповідач допомоги спадкодавцю не надавав , участі у придбанні та покращенні спадкового майна не здійснював. Натомість позивач постійно допомагав батьку ОСОБА_3 ремонтувати техніку , покращувати стан будинку , обробляти землю що перебувала у власності спадкодавця , ОСОБА_1 вчиняв відповідні дії і після розірвання шлюбу між батьками та переїзду батька за іншою адресою проживання.
Зважаючи на викладені обставини ОСОБА_1 просить скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року , та постановити нове , про задоволення його позовних вимог.
Щодо додаткового рішення , то апелянт вказує, що представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Сідько С.І. зловживав процесуальними правами протягом розгляду справи в суді першої інстанції . Просить скасувати додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2025 року та здійсниити новий розподіл судових витрат.
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Сідько С.І. подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказуючи на безпідставність вимог ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задовлення.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 27.08.2010 розірвано шлюб, що зареєстрований 22.12.1987 в Котелевському відділі запису актів громадянського стану Полтавської області за №125, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (том 1 а.с. 17 на звороті).
Згідно з рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 17.08.2011 у справі №1613/2-10/11 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності: на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,4673 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на 1/2 частку трактора МТЗ-80, 2004 року випуску, без заводського номера, двигун № НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 , свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_3 , видане ІДТН по Котелевському району Полтавської області 21.03.2006; на 1/2 частку причепу марки 2 ПТС 4, 2006 року випуску, без заводського номера, реєстраційний №3993, свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_4 , видане ІДТН по Котелевському району Полтавської області 23.03.2006 року; на належну ОСОБА_4 1/2 частку майна у спільному сумісному майні подружжя, виділивши їй: холодильник, морозильну камеру, меблеву стінку, пральну машину, металеву тачку, корморізку, зварювальний апарат, подрібнювач зерна, електродриль, картоплеобгортач. У решті позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволено частково. Виділено ОСОБА_3 в натурі 1/2 частку нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку він має відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Котелевської селищної ради Полтавської області №369 від 05.12.2005 року, зафарбовану в червоний колір на плані житлового будинку додатку №1 до висновку будівельно-технічної експертизи №201-10 від 15.12.2010 року, а саме: будівель і споруд на загальну суму 104015,00 грн.:
- по житловому будинку літ. «В-1»приміщення квартири АДРЕСА_2 : частину передпокою 1-1 площею 7.1 кв.м., кімната 1-2 площею 8.1 кв.м, кімната 1-3 площею 8.9 кв.м., кімната 1-4 площею 10.2 кв.м. Площа по внутрішньому обміру складає: 34.3 кв.м.;
- по іншим будівлям: 1/2 частину колодязя питного №2, сарай літ "З", сарай-майстерня - літ. "Г", погріб - літ. "г", сарай - літ. "К", вбиральня - літ. "Л", 1/2 частину огорожі №3, 1/2 частину воріт огорожі №4. Зобов'язано ОСОБА_3 провести необхідні переобладнання після виділу в натурі 1/2 частки житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 :
- закласти дверні отвори із передпокою 1-1 площею 20.6 кв.м в кімнату 1-2 площею 8.1 кв.м та в кімнату 1-3 площею 8.9 кв.м;
- улаштувати перегорордку в передпокої 1-1 площею 20.6 кв.м., розділивши дане приміщення на два площею 13.5 кв.м та 7.1 кв.м;
- улаштувати додатковий вихід із кімнати 1-2 площею 8.1 кв.м на вулицю з встановленням подвійних дверей та в кімнату 1-3 площею 8.9 кв.м з встановленням одинарних дверей. Частину вітальні 1-1 площею 7.1 кв.м переобладнати під кухню;
- розібрати перегородку між кімнатою 1-3 площею 8.9 кв.м та кімнатою 1-4 площею 10.2 кв.м. Об'єднане приміщення використовувати як житлову кімнату;
- розподілити приміщення горища згідно варіанту розподілу будинку з улаштуванням другого виходу, без улаштування перегородки;
- облаштувати квартиру самостійними інженерними мережами.
Зобов'язано ОСОБА_3 усі переобладнання проводити відповідно до вимог ДБН А.3.1-5-96 «Організація будівельного виробництва» і положення «Про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт».
Визнано за ОСОБА_3 право власності на: 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,4673 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності ОСОБА_3 на належну йому 1/2 частку майна у спільному сумісному майні подружжя, виділивши йому: культиватор, плуг, каток, картоплесаджалку, картоплекопач, кару, компресор, свердлильний станок, запасні частини до трактора, бетономішалку, циркулярку, зварювальний апарат, електроножиці, електролобзик, передній міст до трактора. У решті позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 - відмовлено у повному обсязі (том 1 а.с. 41-47).
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 13.12.2011 у справі №22ц-3206/11 рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року скасовано у частині розподілу спільного майна подружжя й визнання права власності та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано право власності за ОСОБА_3 та виділено йому в натурі у домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будівель і споруд, як показано на схемі варіанту №2 додатку №1 до висновку будівельно-технічної експертизи №201-10 від 15.12.2010 червоним кольором, вартістю 104 015 грн, що становить 2/5 частини: - по жилому будинку літ. «В-1» приміщення квартири АДРЕСА_2 : частину передпокою 1-1 площею 7,1 кв.м., кімнату 1-2 площею 8,1 кв. м., кімнату 1-3 площею 8,9 кв. м., кімнату 1-4 площею 10,2 кв.м.; площа по внутрішньому обміру складає 34,3 кв.м.; 1/2 частину колодязя питного №2, сарай літ. «З», сарай 1-майстерню літ. «Г», погріб літ. «г», сарай літ. «К», вбиральня літ. «Л», 1/2 частину огорожі №3, 1/2 частину воріт огорожі №4.
Визнано право власності за ОСОБА_4 та виділено їй в натурі у домоволодінні, що розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , будівель і споруд, як показано на схемі варіанту №2 додатку №1 до висновку будівельно-технічної експертизи №201-10 від 15.12.2010 синім кольором, вартістю 155 554 грн, що становить 3/5 частини: - по жилому будинку літ. «В-1» приміщення квартири АДРЕСА_3 : частину передпокою 1-1 площею 13,5 кв. м., кімнату 1-5 площею 18,8 кв. м., кухню 1-6 площею 15,8 кв. м., ванну 1-7 площею 6,5 кв. м.; площа по внутрішньому обміру складає 54,6 кв.м.; - прибудова літ. «В»: сіни І площею 2,9 кв. м., кладова ІІ площею 4,4 кв. м.; площа по внутрішньому обміру складає 7,3 кв.м.; - 1/2 частину колодязя питного № 2, сарай літ. «Д», навіс літ. «Д», літня кухня літ. «Е», гараж літ. «Ж», 1/2 частину огорожі №3, 1/2 частину воріт огорожі №4.
Зобов'язано ОСОБА_3 провести переобладнання: закласти дверні отвори із передпокою 1-1 площею 20.6 кв.м у кімнату 1-2 площею 8.1 кв.м та у кімнату 1-3 площею 8.9 кв.м; влаштувати перегородку в передпокої 1-1 площею 20.6 кв.м. у кімнату 1-2 площею 8.1 кв.м та у кімнату 1-3 площею 8.9 кв.м; влаштувати перегородку в передпокої 1-1 площею 20.6 кв.м., розділивши дане приміщення на два площею 13.5 кв.м та 7.1 кв.м;
влаштувати додатковий вихід із кімнати 1-2 площею 8.1 кв.м на вулицю з встановленням подвійних дверей та у кімнату 1-3 площею 8.9 кв.м з встановленням одинарних дверей. Частину вітальні 1-1 площею 7.1 кв.м переобладнати під кухню; розібрати перегородку між кімнатою 1-3 площею 8.9 кв.м та кімнатою 1-4 площею 10.2 кв. м., об'єднане приміщення використовувати як житлову кімнату; розподілити приміщення горища згідно варіанту розподілу будинку з влаштуванням другого виходу, без влаштування перегородки.
Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 облаштувати квартири самостійними інженерними мережами та усі переобладнання проводити відповідно до вимог ДБН А.3.1-5-96 «Організація будівельного виробництва» і положення «Про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт».
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя та виділено йому трактор МТЗ-80, причеп до трактора марки 2ПТС 4, запасні частини до трактора та сільгоспмашин, передній міст до трактора, картоплесаджалку, плуг.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя та виділено їй культиватор, каток, картоплекопач, картоплеобгортач, кару, компресор, свердлильний станок, електродриль, електроножиці, два зварювальні апарати, електролобзик, циркулярку, бетономішалку, подрібнювач зерна, металеву тачку, корморізку, холодильник, морозильну камеру, меблеву стінку, пральну машину.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 275 грн грошової компенсації для досягнення рівності часток у спільному майні подружжя.
Відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову у частині визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,4673 га для ведення особистого селянського господарства та на 1/2 земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В іншій частині рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 17.08.2011 залишено без змін (том 1 а.с. 41-52, 57 на звороті, 58).
Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.10.2012 у справі №6-602св12 касаційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_1 відхилено, касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 13 грудня 2011 року в частині вирішення позову ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд скасовано та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення апеляційного суду Полтавської області від 13 грудня 2011 року залишено без змін (том 1 зворот а.с. 52-57).
Згідно з рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 07.02.2013 у справі №535/9/13-ц визнано недійсним держаний акт серії ЯЖ №352848 від 13 листопада 2009 року, на право власності на земельну ділянку площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №010954500492.
Визнано право власності за ОСОБА_4 на 3/5 частки земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя, залишивши за ОСОБА_3 право власності на 2/5 частки земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя (том 1 а.с. 59-61).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим Котелевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 12.01.2023 (том 1 а.с. 18).
Позивач зазначає, що його покійний батько ОСОБА_3 не проживав за адресою: АДРЕСА_1 у період з червня 2010 року по 11.01.2023, на підтвердження чого надав: акт депутатів селищної ради від 16.07.2010 про те, що в господарстві по АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не проживає з 01.06.2010, місце проживання останнього за адресою: АДРЕСА_4 ; довідку виконавчого комітету Котелевської селищної ради Полтавської області №4226 від 22.10.2019 про реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично за даною адресою не проживає (довідка видана на підставі акта депутат Котелевської селищної ради Киричок Г.І. від 08.10.2019); акт обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 05.04.2021, яким встановлено, що в даному господарстві зареєстровані: ОСОБА_4 , 1961 року народження, ОСОБА_1 , 1988 року народження, ОСОБА_3 , 1959 року народження, але фактично за даною адресою не проживає ОСОБА_3 з травня 2010 року; акт обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2022, яким встановлено, що в даному господарстві зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , але фактично за даною адресою не проживає ОСОБА_3 (том 1 а.с. 72, 73).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо вимог скаржника про :
визнання права власності за набувальною давністю на 2/5 частки домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , яка належить і виділена в натурі (варіант №2 висновку будівельно-технічної експертизи №201-10 від 15.12.2010) покійному батькові ОСОБА_3 ;
визнання права власності за набувальною давністю на 2/5 частки земельної ділянки площею 0,0896 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5322255100:30:002:0959, яка належить покійному батькові ОСОБА_3 ;
визнання права власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,4673 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , державний акт серії ЯЖ №352849 від 13.11.2009, кадастровий номер: 5322255100:30:002:0960, і належить покійному батькові ОСОБА_3 .
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування) проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнішнього володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
До вищевказаних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 323/2677/17, 10 лютого 2022 року, у справі № 622/284/20, від 05 червня 2023 року у справі № 368/1297/20, від 25 квітня 2023 року у справі № 465/3716/18).
Так, суд першої інстанції встановивши, що 2/5 частини домоволодіння по АДРЕСА_5 земельної ділянки загальною площею 0,0896 га кадастровий номер: 5322255100:30:002:0959 та земельної ділянки загальною площею 0,4673 га кадастровий номер: 5322255100:30:002:0960 на які позивач просить визнати за ним право власності, за життя належали його батьку ОСОБА_3 , про що позивачу було відомо, що також підтвердив і сам позивач, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначений будинок та землі за набувальною давністю, оскільки відсутня така умова для набуття права власності за набувальною давністю як безтитульність володіння.
Щодо вимог скаржника про :
визнання права власності у порядку спадкування на земельну ділянку площею 3,1299 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Котелевська селищна рада Котелевського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки: 5322255100:00:004:1330, державний акт від 30.03.1999 ІІ-ПЛ 047675;
визнання права власності у порядку спадкування на трактор МТ3-80, реєстраційний №25306, який належить покійному батькові ОСОБА_3 ;
визнання права власності у порядку спадкування на причеп, реєстраційний №3993 ПЛ, який належить покійному батькові ОСОБА_3 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Суд наголошує на тому, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном - не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності.
У справі яка переглядається встановлено, що позивач є сином померлого ОСОБА_3 , якому на праві власності належало спірне майно. На спадщину, яка залишилася після його смерті претендують два спадкоємці першої черги: позивач та відповідач, які прийняли спадщину, оскільки у встановлений законом строк подали заяви нотаріусу про прийняття спадщини .
Відтак , висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів, які б підтверджували порушення права позивача спадкуванням спірного майна саме двома спадкоємцями є правильним.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду.
У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 (провадження № 61-18714св19) вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Зважаючи на викладене , колегія суддів зауважує, що сама по собі незгода позивача зі спадкуванням спірного майна ним та ще одним спадкоємцем не може бути підставою для задоволення позову про визнання права власності в порядку набувальної давності. Із аргументів апеляційної скарги вбачається, що за умови звернення обох спадкоємців до нотаріуса , неможливості досягнення між ними згоди щодо зміни часток у спадщині , позов про визнання права власності за набувальною давністю та в порядку спадкування спірного майна направлений не на захист порушеного права позивача, а на усунення від спадкування ОСОБА_2 .
Зважаючи на викладене , на думку колегії суддів, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
У постанові від 24 січня 2024 року справа №752/1058/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Відповідно, оскільки оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2025 року також залишається незмінним , як невід'ємна частина основного . При перегляді рішення судом не встановлено порушень матеріального чи процесуального права , що слугували б підставою для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 13 лютого 2025 року та на додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов