Справа № 155/439/25 Провадження №11-кп/802/645/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7
захисника обвинуваченої - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030600000018 від 18 січня 2023 року, за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - начальника Горохівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Горохівського районного суду Волинської області від 30 липня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.185 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку міста Одеса Одеської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживає в АДРЕСА_2 , українку, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, не працюючу, заміжню, на утриманні в якої особи не перебувають, раніше судимої 09.01.2014 року вироком Роздільнянського районного суду Одеської області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 (сім) років, 15.03.2019 року звільненої з місць позбавлення волі, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку,
визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.190 КК України і призначено їй покарання:
-за ч.1 ст.190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців;
-за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням визначено до відбування ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_7 строк її попереднього ув'язнення до строку відбування покарання за даним вироком за період з 08.09.2024 року до дня набрання даним вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_7 залишено попередній - тримання під вартою.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_10 34782 (тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят два) гривні 61 копійку матеріальної шкоди, завданої злочином.
Арешти, накладені на майно ухвалами слідчих суддів Горохівського районного суду Волинської області від 24.01.2023 року та від 01.02.2023 року - скасовано.
Речові докази у кримінальному провадженні, зокрема:
-ноутбук марки «Toshiba», моделі «SATELLITE L750», сіро-білого кольору, який знаходиться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів ВП №2 (місто Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - вирішено повернути потерпілому ОСОБА_11 ;
-мобільний телефон марки «Iphone 12», моделі «Pro max», імеі: НОМЕР_1 , серійний номер: НОМЕР_2 , який знаходиться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів ВП №2 (місто Горохів) Луцького РУП ГУНП у Волинській області - вирішено повернути потерпілому ОСОБА_10 .
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави витрати пов'язані із залученням експерта для проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 755 (сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 12 копійок.
Згідно вироку суду, обвинувачена ОСОБА_7 31.12.2022 року, переслідуючи корисливу мету та ціль незаконного збагачення, з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, на не встановленому досудовим розслідуванням Інтернет сайті, здійснила замовлення на придбання мобільного телефону марки «iPhone 12», моделі «pro max», яке було відправлено приватним підприємцем ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за допомогою ТОВ «Нова Пошта», до відділення №2, місто Горохів, вулиця Шевченка, 16Б Луцького району.
В подальшому, 04.01.2023 року ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщені відділення №2 «НОВА ПОШТА», зловживаючи довірою працівника ТОВ «Нова Пошта» ОСОБА_13 , який надав для огляду мобільний телефон, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом обману та зловживаючи довірою, здійснила заміну надісланого мобільного телефону на належний їй несправний мобільний телефон марки «iPhone 13», моделі «pro max», повідомивши, що повернеться за декілька днів оплатити за товар та забрати його.
07.01.2023 року ОСОБА_7 повернулась у відділення №2 «Нова Пошта», однак відмовилась отримувати товар та платити за нього грошові кошти, тому ТОВ «Нова Пошта» повернула відправнику замінений мобільний телефон та відшкодувала матеріальну шкоду ОСОБА_12 в сумі 28000 гривень. Своїми діями ОСОБА_7 завдала матеріальної шкоди ТОВ «Нова Пошта» на суму 28000 гривень.
Крім цього, ОСОБА_7 10.01.2023 року приблизно о 16 годині, перебуваючи за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Горохів, вулиця Луцька, 24б, в приміщені магазину «MobiLife», усвідомлюючи, що її дії не помічені, з корисливих мотивів, розуміючи протиправність свого діяння, умисно, з метою крадіжки чужого майна, шляхом вільного доступу, з прилавку торгового залу, в умовах воєнного стану, введеного на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан 24.02.2022 року строком на 30 діб, та подальшим продовженням строку воєнного стану з 26.03.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України №133/2022 від 18.03.2022 року, який затверджено Законом України №2119-IX від 15.03.2022 року, та з подальшим продовженням строку воєнного стану з 25.04.2022 року строком на 30 діб, згідно з Указом Президента №259/2022 від 18.04.2022 року, та з подальшим продовженням строку воєнного стану з 25.05.2022 року строком на 90 діб, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 року №2263-ІХ, та з подальшим продовженням строку воєнного стану з 12.08.2022 року строком на 90 діб, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 року №2500-ІХ, та з подальшим продовженням строку воєнного стану з 21.11.2022 року строком на 90 діб, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 року №2738-ІХ, та з подальшим продовженням строку воєнного стану з 19.02.2023 року строком на 90 діб, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 рок №58/2023 переконавшись, що її дії не будуть ніким помічені, повторно таємно викрала ноутбук мари «Toshiba», моделі «SATELLITE L750», чим спричинила потерпілому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матеріальну шкоду на загальну суму 4833 гривні.
Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України.
Крім того, ОСОБА_7 своїми умисними діями, які виразились у таємному викрадені чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно та в умовах воєнного стану, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України (а.с.207-213).
Обвинувачена ОСОБА_7 в поданій апеляційний скарзі вважає вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання незаконним і необґрунтованим та таким, що підлягає зміні.
Вказує на те, що проти неї не було жодних доказів вчинення крадіжки ноутбуку у магазині, однак вона добровільно зізналася у його викрадені та віддала слідчому. Окрім цього, із самого початку активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення та працювала зі слідством і надавала належну інформацію по справі. Перебуваючи рік у місцях позбавленні волі вона повністю переглянула своє життя і зробила відповідні висновки щодо своїх вчинків у минулому та щиро розкаялась в своїх діяннях. Також у справі відсутні обставини, що обтяжують її покарання.
Просить пом'якшити покарання із застосуванням ст.75 КК України та звільнити її від відбуття покарання встановивши іспитовий строк (а.с.224-225).
В поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченої, вказує на те, що остання подається у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок м'якості.
Вказує на те, що оскаржуваним вироком суду щодо ОСОБА_7 , судом першої інстанції до обставин, що пом'якшують покарання останньої віднесено визнання вини та щире каяття у вчиненому. Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено. Однак наведене твердження суду в своїй сукупності не відповідає фактичним обставинам справи та не дає підстав для застосування вимог ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 . Оскільки відповідно до ст.66 КК України чітко визначено ряд обставин, які пом'якшують покарання - з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину (п.1 ч.1 ст.66 КК України).
В свою чергу щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність. Зазначене вказує на те, що визнання вини та щире каяття не можна розглядати як дві окремі обставини, які пом'якшують покарання, оскільки в даному випадку вони тісно пов'язані між собою та становлять одне єдине щире каяття.
Вважає, що відсутня і така пом'якшуюча покарання обставини як щире каяття у вчиненому. Зокрема, ОСОБА_7 на стільки розкаялась у вчиненому та була готова нести кримінальну відповідальність, що з метою уникнути цієї ж відповідальності виїхала за межі території України, оголошувалась в розшук, затримана за межами території України та в кінцевому результаті екстрадована до України компетентними органами іншої держави.
Окрім того, судом вірно зазначено про підвищену суспільне небезпеку особи ОСОБА_7 , однак вказаній обставині не надано належної правової оцінки.
Також, є сумнівним твердження суду про добровільне повернення ОСОБА_7 викраденого майна, оскільки даний факт мав місце після встановлення особи ОСОБА_7 як такої, що вчинила кримінальне правопорушення та в результаті з'ясування обставин вчинення кримінального правопорушення працівниками правоохоронного органу та вилучення в обвинуваченої даного майна шляхом його видачі, а не у зв'язку з добровільним з'явленням ОСОБА_14 до правоохоронних органів.
Щодо суми викраденого майна та відсутності тяжких наслідків від вчиненого злочину, на що посилається суд в мотивувальній частині вироку зазначає, що сума викраденого майна є кримінально караною та в значній мірі перевищує її мінімальну межу, а наслідками вчиненого злочину є протиправне вилучення майна потерпілого з його законного володіння.
Просить вирок Горохівського районного суду Волинської області від 30.07.2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, і призначити покарання: за ч.1 ст.190 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки, за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням визначити остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. У решті вирок залишити без зміни (а.с.226-230).
На адресу Волинського апеляційного суду 25.11.2025 року від прокурора у кримінальному провадженні - начальника Горохівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 надійшли зміни та доповнення до апеляційної скарги. Вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак на даний час виникла необхідність внести до неї зміни та доповнення.
Вказує на те, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачена ОСОБА_7 29.03.2023 року оголошена у міжнародний розшук, в ході якого була затримана 14.05.2024 року правоохоронними органами Республіки Польща та, згідно відповіді НЦБ Інтерполу в Республіці Польща від 16.05.2024 року була звільнена у зв'язку з незастосуванням прокурором тимчасового арешту останньої. В подальшому ОСОБА_7 08.09.2024 року затримана правоохоронними органами Федеративної Республіки Німеччина із застосуванням тимчасового арешту та 11.03.2025 року передана правоохоронним органам України, про що свідчить протокол про її затримання. З огляду на викладене, на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 підлягає зарахуванню строк її затримання правоохоронними органами Республіки Польща з 14.05.2024 року по 16.05.2024 року.
Окрім того, відповідно до ухвали слідчого судді Горохівського районного суду Волинської області від 24.01.2023 року у даному кримінальному провадженні накладено арешт на майно, яке було вилучено в ході огляду місця події від 18.01.2023 року, та визнано речовими доказами, а саме: ноутбук марки «Toshiba» та коробку з мобільного телефону «Iphone 13 Pro Мах». Однак судом першої інстанції при прийнятті рішення щодо долі речових доказів не вирішено долю речового доказу - коробки з мобільного телефону «Iphone 13 Pro Max». Таким чином, вказані порушення, допущені місцевим судом, підлягають усуненню судом апеляційної інстанції.
Просить вирок Горохівського районного суду Волинської області від 30.07.2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.185 КК України та призначити покарання:
-за ч.1 ст.190 КК України - у виді 2 років обмеження волі;
-за ч.4 ст.185 КК України - у виді 5 років позбавлення волі;
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_7 строк її затримання з 14.05.2024 року по 16.05.2024 року.
На підставі ст.100 КПК України речовий доказ - коробку з мобільного телефону «Iphone 13 Pro Мах» знищити.
В решті вирок Горохівського районного суду Волинської області від 30.07.2025 року залишити без зміни (а.с.250-251).
В судове засідання не з'явилися потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від них на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання не заперечували, щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілих. Їх неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг; думку прокурора, яка вимоги своєї апеляційної скарги підтримала, а в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченої просила відмовити; обвинувачену та її захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, апеляційну скаргу прокурора визнали в частині вирішення долі речових доказів, в іншій частині просили відмовити за безпідставністю; апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у заволодінні чужим майном шляхом обману та таємному викрадені чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно та в умовах воєнного стану, та правильність кваліфікації її дій за ч.1 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази, які згідно із ч.3 ст.349 КПК України не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_7 вину у інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях визнала повністю, суму завданих збитків не заперечила, щиро розкаялася у вчиненому, цивільний позов визнала повністю.
Потерпіла ОСОБА_15 в судове засідання не з'явилася.
Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні підтвердив обставини вчинення злочину обвинуваченою, викладені в обвинувальному акті, вказав, що будь-яких претензій до обвинуваченої не має. Щодо міри покарання, просив суд призначити обвинуваченій реальну міру покарання.
Потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою, викладені в обвинувальному акті. Поданий цивільний позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити. Щодо міри покарання, просив суд суворо не карати обвинувачену.
Оскільки обвинувачений та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом ОСОБА_7 , потерпілих та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують обвинувачену, як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Водночас щодо доводів апелянтів в апеляційних скаргах щодо призначеного обвинуваченій покарання, то вони є безпідставними та не обгрунтованими з огляду на наступне.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
У кожному випадку застосування статті 69 КК України суд зобов'язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно справедливим.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону було дотримано в повній мірі.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених нею кримінальних правопорушень, одне з яких, відповідно до ст.12 КК України, є проступком, а інше тяжким злочином, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Враховано, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше судима за вчинення особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за яке відбула реальну міру покарання, судимість не погашена (а.с.180-181), вчинила кримінальні правопорушення, одне з яких є кримінальним проступком, а інше тяжким злочином проти власності, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність.
Водночас, враховано конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченої до вчиненого, яка неодноразово просила вибачення у потерпілих у судовому засіданні та розкаювалася у вчиненому, інформацію про стан здоров'я обвинуваченої, яка на обліках у лікарів нарколога і психіатра не знаходиться та за допомогою до них не зверталась (а.с.183, 185), відсутність тяжких наслідків від вчиненого, суму завданих збитків, добровільне повернення обвинуваченою викраденого майна, думку потерпілого ОСОБА_11 про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченої, думку потерпілого ОСОБА_10 , який не наполягав на суворому покаранні, визнання обвинуваченою цивільного позову, не оспорювання фактичних обставин справи, а тому розгляд кримінального провадження відбувся в порядку ст.349 КПК України, що в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину та свідчить про наявність підстав для призначення.
Апеляційний суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, відповідно до ст.66 КК України, суд першої інстанції відніс визнання вини та щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції не встановлено.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції підставно відносено до пом'якшуючих обставин - щире каяття. Факт щирого каяття знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанцій, оскільки характеризує суб'єктивне ставлення винної до вчинених кримінальних правопорушень, яке полягає не лише у визнанні нею провини, а й у висловленні жалю з приводу вчиненого і бажанні виправити ситуацію, яка склалася, готовності нести кримінальну відповідальність за вчинене. Обвинувачена неодноразово попросила вибачення у потерпілих, а отже цей факт свідчить про наявність щирого каяття.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року (справа № 166/1065/18, провадження № 51-3392 км 19) щире каяття, розкаяння, передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого, у тому числі шляхом справедливої і достатньої сатисфакції потерпілому. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
На переконання апеляційного суду враховуючи всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилаються у своїх апеляційних скаргах апелянти, яким судом першої інстанції була надана вірна оцінка, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, однак вважав за можливе при призначенні покарання за ч.4 ст.185 КК України застосувати положення ст.69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті у виді позбавлення волі на строк 3 роки та за ч.1 ст.190 КК України у межах встановленої санкцією статті у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, до відбуття визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, яке слід відбувати реально.
На переконання суду першої інстанції таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
Призначене покарання буде необхідним та достатнім для виправлення і перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і відповідатиме вимогам ст.65 КК України.
Апеляційний суд вважає, що позитивна характеристика відносно ОСОБА_7 з її місця ув'язнення (ДУ «Чернівецький СІЗО») (а.с.256), а також те, що ОСОБА_7 знаходиться на обліку у лікаря-гінеколога Чернівецької міської медичної частини № 33 з приводу діагнозу: Вагітність 25-26 тижнів (а.с.255), в даному випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчинених нею кримінальних правопорушення, та не можуть бути визнані достатніми підставами для пом'якшення покарання обвинуваченій, як цього просила захисник в ході розгляду справи апеляційним судом.
Місцевим судом вірно не взято до уваги твердження сторони захисту щодо можливості призначення ОСОБА_7 покарання із застосування ст.75 КК України, з огляду на характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених нею кримінальних правопорушень, конкретних обставин справи, даних про особу обвинуваченої, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання у сукупності.
Таким чином підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченій призначеного покарання із застосуванням положень ст.75 КК України з мотивів, наведених в апеляційній скарзі обвинуваченої, апеляційний суд не знаходить, оскільки покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Окрім цього, захисником ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, не надано жодних медичних документів, які підтверджували б неможливість відбувати ОСОБА_7 реальну міру покарання.
Підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання, з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд також не вбачає.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повиннобути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Усі доводи апелянтів, які викладені в апеляційних скаргах, і були надані ними під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку в цій частині, як про це вони просять.
Щодо доводів прокурора про необхідність зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк її затримання з 14.05.2024 року по 16.05.2024 року, то вони є слушними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
За нормами КПК України у строк попереднього ув'язнення включається строк - затримання особи без ухвали слідчого судді, суду - та попереднє ув'язнення у розумінні положень ст.1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» закінчується з моменту набрання вироком законної сили.
При цьому у строк попереднього ув'язнення за нормами КПК України включається строк: а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження; г) перебування обвинуваченого у судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; д) перебування особи, що відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 11.05.2023 року обвинувачена ОСОБА_7 оголошена у міжнародний розшук (а.с.169-171), в ході якого була затримана 14.05.2024 року правоохоронними органами Республіки Польща (а.с.252) та, згідно відповіді НЦБ Інтерполу в Республіці Польща від 16.05.2024 року була звільнена у зв'язку з незастосуванням прокурором тимчасового арешту останньої (а.с.254).
В подальшому ОСОБА_7 08.09.2024 року затримана правоохоронними органами Федеративної Республіки Німеччина із застосуванням тимчасового арешту (а.с.172) та 11.03.2025 року передана правоохоронним органам України, про що свідчить протокол про її затримання (а.с.174-176).
А тому, враховуючи вищевикладене, на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 підлягає зарахуванню строк її затримання правоохоронними органами Республіки Польща з 14.05.2024 року по 16.05.2024 року.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про те, що в порядку ст.100 КПК України речовий доказ - коробку з мобільного телефону «Iphone 13 Pro Мах» потрібно знищити, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, оскільки таке питання може вирішуватись згідно положень п.14 ч.1 ст.537 КПК України, і не може бути безумовною підставою для скасування вироку суду, а тому суд апеляційної інстанції не бере їх до уваги.
Інші доводи апеляційних скарг не впливають на правильність прийнятого судом рішення, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
Враховуючи вищенаведене апеляційний суд не вбачає законних підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційних скаргах. Апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенні, а апеляційна скарга обвинуваченої залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Горохівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Горохівського районного суду Волинської області від 30 липня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, залишити без змін.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_7 строк її затримання з 14 травня 2024 року по 16 травня 2025 року.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення їй копії ухвали.
Головуючий
Судді