199/3815/23
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
27 листопада 2025 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю: секретаря Губар Ю.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Вовка А.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про стягнення моральної та матеріальної шкоди,-
У травні 2023 року позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки у розмірі 1586629 грн та моральної шкоди у розмірі 3000000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №392 від 13 серпня 2021 року «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» в частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 . Вид діяльності позивача є ФОП - сертифікований інженер-землевпорядник, однак кваліфікаційний сертифікат видається та анульовується Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, відтак позивач може займатись своєю діяльністю тільки за рішенням відповідача.
Позивач зауважує, що постійне зростання її доходів як ФОП відбувалось за рахунок збільшення замовників, оскільки ціни у позивача були помірні, а послуги надавались якісно, однак наприкінці травня 2021 року до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру обрана нова кваліфікаційна комісія, до складу якої входили конкуренти позивача і кваліфікаційною комісією винесено рішення від 29 липня 2021 року про звернення з поданням до Держгеокадастру для прийняття рішення про анулювання кваліфікаційного сертифікату позивача. З червня 2021 року позивач припинила приймати замовлення, а недороблені замовлення на момент винесення наказу на суму 37750 грн передала іншому землевпоряднику.
Також позивач відчувала приниження своєї честі та гідності, коли відмовляла замовникам виконувати послуги у зв'язку із анулюванням сертифікату землевпорядника. Крім того, у зв'язку із анулюванням сертифікату позивача принижували інші землевпорядники, внаслідок чого позивач втратила сон та існувала на межі нервового зриву. Відтак, відповідач лишив позивача доходу у розмірі 1586629 грн, який складається: 1580629 грн середньомісячна заробітна плата за вимушений прогул; 6000 грн правова допомога. Щодо моральної шкоди, то позивач її оцінює у розмірі 3000000 грн, яка складається: заплямована репутація 1000000 грн; мобінг 1000000 грн; зруйнований бізнес 1000000 грн (Т.1 а.с.1-37).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 травня 2023 року справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва (Т.1 а.с.39).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2023 року визначено головуючого суддю Шереметьєву Л.А. (Т.1 а.с.46-47).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2023 року відкрито загальне позовне провадження (Т.1 а.с.48).
28.08.2023 до суду надійшла заява позивача про долучення доказів (Т.1 а.с.51-78).
07.09.2023 через систему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Зауважує, позивачем не доведено факту наявноств збитків та їх розміру і причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням й збитками. Крім того, Держгеокадастр не є стороною та жодним чином не залучений у правовідносини з позивачем відповідно до договірних зобов'язань. Щодо відшкодування моральної шкоди, позивачем не доведено, що дія чи бездіяльність Держгеокадастру призвела до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків (Т.1 а.с.79-93).
14.09.2023 до суду надійшли заперечення позивача на відзив, у яких зазначає, що позивачу довелось закрити ФОП, боротись з незаконними діями відповідача та терпіти приниження від колег, а працювати законних підстав не мала (Т.1 а.с.94-100).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року закрито провадження у справ (Т.1 а.с.129, 132-133).
Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасовано ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року, справу направлено до Солом'янського районного суду міста Києва для продовження розгляду (Т.1 а.с.238, 239-241).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року визначено головуючого суддю Кицюк В.С.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 січня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження, продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (Т.2 а.с.4).
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишено без змін (Т.2 а.с.72-77).
24.10.2024 до суду надійшли пояснення позивача щодо позовної заяви (Т.2 а.с.131-137).
04.12.2024 до суду надійшло клопотання позивача про долучення листа від громад кості на моральну підтримку позивача (Т.2 а.с.144-148).
24.02.2025 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення від представника відповідача (Т.2 а.с.159-176).
24.02.2025 до суду надійшли заперечення позивача на додаткові поясненні відповідача (Т.2 а.с.177-186).
26.02.2025 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів (Т.2 а.с.187-205, 206-247).
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року роз'яснено сторонам можливість за їхніми клопотаннями призначити судову експертизу, заявити про виклик свідків, скористатись професійною правовою допомогою. Також протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.2 а.с.248-250).
22.04.2025 та 23.04.2025 до суду надійшли письмові пояснення позивача (Т.3 а.с.6-12, 18-24).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді у цивільній справі визнано необґрунтованою. Вирішення питання про відвід головуючого судді Кицюк В.С. від розгляду цивільної справи передано судді, який визначається у порядку, встановленому ч.1 ст.33 ЦПК України.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Кицюк В.С. у цивільній справі.
У судовому засіданні позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь матеріальну та моральну шкоду. Додатково звернула увагу, що через незаконні дії відповідача позивач втратила роботу та клієнтів, а щодо моральної шкоди, то позивач відчула моральне приниження та мобінг.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог. Зауважив, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та наслідками у вигляді завдання матеріальної та моральної шкоди відповідачу. Також наголошував, що позивач та відповідач не перебувають у трудових відносинах, щоб застосовувати КЗпП до спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17 червня 2015 року, ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП з 15 червня 2015 року, основним видом економічної діяльності якого є - 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (Т.1 а.с.4).
Згідно з копією кваліфікаційного сертифікату Державного агентства земельних ресурсів України №000516 від 03 січня 2013 року, ОСОБА_1 є інженером-землевпорядником (Т.1 а.с.146).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року (Т.1 а.с.11-14) та постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 березня 2023 року (Т.1 а.с.15-23), задоволено позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №392 від 13.08.2021 «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» в частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 (сертифікат інженера-землевпорядника № 000516 від 03.01.2013) (Т.1 а.с.5 зворот-10).
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року мотивовано тим, що: «Так, згідно з витягу з протоколу засідання №2 Кваліфікаційної комісії від 29.07.2021, остання розглядала скаргу ОСОБА_4 від 22.04.2021 щодо порушення сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_1 (кваліфікаційний сертифікат від 03.01.2013 №000516) вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.
Водночас, у вказаному протоколі відсутня інформація або відомості щодо грубого порушення інженером-землевпорядником ОСОБА_1 вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою. Однак, містяться посилання на те, що під час розроблення ФОП ОСОБА_1 проекту землеустрою була належним чином відображена інформація щодо віднесення ґрунтів, якими представлена запроектована до відведення земельна ділянка до особливо цінних.
Проте, Кваліфікаційна комісія зробила висновок, що при розробленні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_1 викривлена інформація щодо віднесення (невіднесення) ґрунтів, якими представлена земельна ділянка до особливо цінних з метою уникнення проведення обов'язкової державної експертизи розробленого нею проекту землеустрою, що є порушенням вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.
Таким чином, суд доходить висновку, що анулювання сертифіката інженера-землевпорядника на підставі подання Держгеокадастру (за відсутності акта перевірки за наслідками здійснених заходів державного нагляду) без обґрунтованого викладу (у рішенні Кваліфікаційної комісії) у чому полягає саме «грубе» порушення позивачем вимог законодавства при виконанні робіт із виготовлення проекту землеустрою та вимог нормативно-правових актів у сфері землеустрою, є протиправним» (Т.1 а.с.9).
Відповідно до копії акту №1 приймання-передачі робіт (замовлень) із землеустрою від 25 серпня 2021 року, ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що тимчасово не може виконувати землевпорядні роботи, передала всі замовлення, які були на 25 серпня 2021 року з оплатою на момент передачі робіт, передала ФОП ОСОБА_5 для виконання робіт. Загальна сума на момент передачі робіт становить 37750,00 грн (Т.1 а.с.25-26).
Так, статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст.56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
Частиною 1 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами передбачені ст.ст.1173, 1174 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У ч.1 ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення ст.ст.1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №392 від 13.08.2021 «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» в частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 . Тобто, судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача відносно позивача як сертифікованого інженера-землевпорядника.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи; 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі №3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі №908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі №910/15865/14, від 30 вересня 2021 року у справі №922/3928/20).
Водночас, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Так, на підтвердження упущеної вигоди, тобто доходів, яких позивач могла отримати як сертифікований інженер-землевпорядник у період дії наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №392 від 13 серпня 2021 року «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» відносно ОСОБА_1 , позивач надає копію акту №1 приймання-передачі робіт (замовлень) із землеустрою від 25 серпня 2021 року на суму 37750,00 грн.
Таким чином, зазначена сума у розмірі 37750,00 грн є упущеною вигодою сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 та підлягає відшкодуванню (стягненню) на користь позивача.
Щодо недоотримання інших доходів на суму 1586629 грн, суд зазначає наступне. Позивач у позові зазначає, що відповідач лишив позивача доходу у розмірі 1586629 грн, який складається: 1580629 грн середньомісячна заробітна плата за вимушений прогул; 6000 грн правова допомога.
Так, відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Частиною 1 ст.3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ч.1 ст.21 КзПП України).
Відповідно до роз'яснень Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року «Статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства», статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства, відносини між ФОП ОСОБА_1 та Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру не є трудовими та не регулюються КЗпП України, оскільки позивач не є працівником/ найманим працівником відповідача, а здійснює свою діяльність самостійно як фізична особа-підприємець на підставі кваліфікаційного сертифікату Державного агентства земельних ресурсів України, відтак посилання позивача на «неотримання середньомісячної заробітної плати за вимушений прогул» у розмірі 1580629 грн не заслуговують на увагу та не застосовуються до даних правовідносин.
Щодо надання позивачем копії податкових декларацій за 2019 рік на суму 514900,00 грн, за 2020 рік на суму 946550,00 грн (Т.1 а.с.32-37), на підтвердження розрахунку «неотриманної середньомісячної заробітної плати» за час дії наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №392 від 13 серпня 2021 року «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» відносно ОСОБА_1 - не можуть вважатись належними доказами упущеної вигоди ФОП ОСОБА_1 , оскільки позивач, здійснюючи свою діяльність як ФОП, на власний ризик здійснює господарську діяльність із визначеною самостійно періодичністю, та не може підлягати «середньорічному» розрахунку. Враховуючи викладене, у цій частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу внаслідок розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
У ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Так, позивач надає: копію договору №17/08/21 про надання правничої допомоги від 17 серпня 2021 року між АО «ЮК «Легалітас» та ОСОБА_1 , відповідно до якого адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати захист прав та представництво інтересів клієнта щодо здійснення клієнтом професійної діяльності у якості сертифікованого інженера-землевпорядника та, зокрема, але не виключно щодо визнання протиправним та скасування наказу Держгеокадастру України «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів інженера-землевпорядника» від 13 серпня 2021 року №392 в частині ОСОБА_1 (Т.1 а.с.27 зворот - 29) та копію квитанції до прибуткового касового ордеру №33 від 17 серпня 2021 року на суму 6000,00 грн (Т.1 а.с.27).
Водночас, згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.
Так, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених нею за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв'язку із розглядом адміністративної справи про визнання протиправним та скасування наказу Держгеокадастру України «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів інженера-землевпорядника» від 13 серпня 2021 року №392 в частині ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.ч.1, 3 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу.
Отже, плата за юридичні послуги належить до судових витрат пов'язаних із розглядом справи.
Згідно зі ст.143 КАС України питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі №6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі №6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі №6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №462/6473/16-ц, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства. Відтак, у цій частині позов також задоволенню не підлягає.
Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне. За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови Пленуму ВСУ).
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
За таких обставин, доводи позивача про завдання їй моральної шкоди протиправним рішенням Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим суд доходить висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року №35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.
У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Так, позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача останній заподіяно моральну шкоду, яка полягає та оцінюється у: заплямована репутація 1000000 грн; мобінг 1000000 грн; зруйнований бізнес 1000000 грн.
Частиною 1 ст.2-2 КЗпП України визначено, що мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов'язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
Враховуючи, що відносини між ФОП ОСОБА_1 та Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру не є трудовими та не регулюються КЗпП України, про що зазначено судом вище, й відтак законодавче визначення поняття «мобінгу» не застосовується до правовідносин між сторонами, отже не є моральною шкодою.
Щодо «зруйнованого бізнесу», то рішеннями адміністративних судів скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №392 від 13 серпня 2021 року «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» в частині, що стосується сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_1 , відтак позивач, як фізична особа-підприємець, враховуючи поновлене судами порушеного права, має змогу продовжувати самостійно та на власний розсуд здійснювати господарську діяльність.
У той же час, відповідно до ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Отже, ділова репутація є особистим немайновим благом, яке саме і охороняється цивільним законодавством. Відтак, з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача внаслідок порушення охоронюванної її ділової репутації як сертифікованого інженера-землевпорядника, що безумовно змінило її нормальний життєвий ритм, то розмір моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн на користь позивача визначено з урахуванням вимог розумності та буде справедливою сатисфакцією.
Крім того, необхідно звернути увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі №174/207/22.
Відповідно до ст.2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі №200/8310/18).
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 76, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про стягнення моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 37750,00 (тридцять сім тисяч сімсот п'ятдесят) грн 00 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Вікторія КИЦЮК