27 листопада 2025 р. Справа № 520/25536/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 22.05.25 по справі № 520/25536/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Національної поліції Харківської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022 р., січень 2023 - травень 2023 р.;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022 р., січень 2023 - травень 2023 р.;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023, виходячи з нормативної формули положень ст. 117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців (з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП України).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення зі служби у ГУНП в Харківській області відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди з серпня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, за вересень 2021 року, грудень 2021 року, з січня 2022 року по лютий 2022 року, з квітня 2022 року по грудень 2022 року та з січня 2023 року по травень 2023 року, що призвело до неотримання позивачем усіх належних йому сум при звільненні.
Зазначене, на переконання позивача дає підстави для зобов'язання ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час, з урахуванням шестимісячного періоду, встановленого приписами статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі № 520/25536/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023, виходячи зі ст. 117 Кодексу законів про працю України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 по справі № 520/25536/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023, виходячи зі статті 117 Кодексу законів про працю України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неврахування судом першої інстанції обставин щодо вже здійсненого у судовому порядку (в межах розгляду справи № 520/25535/24) стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошової компенсації невикористаних відпусток, виходячи зі статті 117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців.
Переконував, що задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за один і той самий період часу з 04.10.2023 по 04.04.2024, призведе до подвійного притягнення відповідача, як роботодавця до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Переконував, що оскільки в межах розгляду судової справи № 520/25535/24, позивач реалізував надане йому право притягнути відповідача до відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України шляхом стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення зі служби в поліції, а відтак, відповідальність роботодавця у такому випадку є вичерпаною, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того, зазначив, що 04.10.2023 був останній днем перебування позивача на службі, за який йому було виплачено грошове забезпечення, а тому, вимога позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в частині обчислення періоду з 04.10.2023, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки такий період слід обраховувати з 05.10.2023.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У надісланих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях відповідач вказав, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер і не є частиною заробітної плати. Це спеціальний вид відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу, однак за порушення трудових прав працівника при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18.
Крім того, посилаючись на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, зазначив, що шестимісячне обмеження, встановлене статтею 117 КЗпП України після 19.07.2022, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування із застосуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності до суми спірної компенсаційної виплати.
Переконував, що загальний розмір виплачених позивачеві при звільненні виплат склав - 456197,44 грн, а розмір доплати за службу в нічний час, яку позивач має намір отримати, звернувшись до суду із даним позовом, - 7990,60 грн, тобто 1,75 % від отриманих при звільненні сум. Таким чином, на переконання відповідача, 139,83 грн (7990,60 грн*1,75%) - це сума яка є співмірною від суми недоотриманої доплати в нічний час в порівнянні до суми отриманої позивачем при звільнені, а тому, саме така сума може бути стягнута з відповідача з урахуванням принципів співмірності, розумності, справедливості та пропорційності.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в лавах Національної поліції України, звідки звільнений наказом від 14.10.2023 № 446о/с.
Представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування та виплати доплати за службу у нічний час.
Листом від 29.08.2024 відповідач повідомив позивача, що за період з січня 2020 року по серпень 2021 року та з жовтня 2021 року по листопад 2021 року відповідну доплату було нараховано та сплачено. Щодо решти періодів, відповідач зазначив, що виплата доплати за службу у нічний час проводилась тільки за тими довідками, які надійшли у розпорядження ГУНП в Харківській області з відповідного відділу поліції, де проходив службу позивач, це саме довідки за період з січня 2020 року по серпень 2021 року та з жовтня 2021 року по листопад 2021 року.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що у додаток до листа відповідачем надано довідки, які складались ВП № 3 Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області, згідно зі змістом яких позивач ніс службу у нічний час у тому числі: у серпні 2018 року - 18 годин, у вересні 2018 року - 42 години, у жовтні 2018 року - 44 години, у листопаді 2018 року - 44 години, у грудні 2018 року - 48 годин, у січні 2019 року - 38 годин, у лютому 2019 року - 40 годин, у березні 2019 року - 44 годин, у квітні 2019 року - 52 години, у травні 2019 року - 36 годин, у червні 2019 року - 44 години, у липні 2019 року - 44 години, у серпні 2019 року - 32 години, у вересні 2019 року - 44 години, у жовтні 2019 року - 42 години, у листопаді 2019 року - 30 годин, у грудні 2019 року - 24 години, у вересні 2021 року - 24 години, у грудні 2021 року - 44 години, у січні 2022 року - 42 години, у лютому 2022 року - 24 години, у квітні 2022 року - 26 годин, у травні 2022 року - 64 години, у червні 2022 року - 60 годин, у липні 2022 року - 60 годин, у серпні 2022 року - 62 години, у вересні 2022 року - 60 годин, у жовтні 2022 року - 72 години, у листопаді 2022 року - 60 годин, у грудні 2022 року - 64 години, у січні року 2023 - 60 годин, у лютому 2023 року - 44 години, у березні 2023 року - 64 години, у квітні 2023 року - 42 години, у травні 2023 року - 30 годин, а загалом 1568 годин.
Тобто, не зважаючи на доводи про відсутність відповідної інформації, відповідачем надано ОСОБА_1 довідки, підписані керівництвом відповідного відділення поліції, де проходив службу позивач, які підтверджують несення ним служби у нічний час у періоди з серпня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, за вересень 2021 року, грудень 2021 року, з січня 2022 року по лютий 2022 року, з квітня 2022 року по грудень 2022 року та з січня 2023 року по травень 2023 року.
Однак, сплата за вказаними довідками доплати за службу у нічний час позивачу не здійснена, як і не здійснено оплату за службу у нічний час за періоди з серпня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, за вересень 2021 року, грудень 2021 року, з січня 2022 року по лютий 2022 року, з квітня 2022 року по грудень 2022 року та з січня 2023 року по травень 2023 року при звільненні, що вбачається з копії наказу про звільнення.
Зазначену бездіяльність відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки наявними в матеріалах справи довідками обліку несення поліцейськими служби в нічний час, які додані до листа ГУНП в Харківській області від 29.08.2024 N 202a3/119/04/29-2024, встановлено час несення позивачем служби в нічний час сукупно за: серпень 2018 року - грудень 2018 року., за 2019 - 2021 роки, січень 2022 року - лютий 2022 року, квітень 2022 року - грудень 2022 року, січень - травень 2023 року, з яких: оплаченою є служба позивача у нічний час за період з січня 2020 року по серпень 2021 року та з жовтня 2021 року по листопад 2021 року, однак періоди з серпня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, вересень 2021 року, грудень 2021 року, з січня 2022 року по лютий 2022 року, з квітня 2022 року по грудень 2022 року, з січня 2023 року по травень 2023 року, у кількості 1568 годин залишились неоплаченими, що слугувало підставою для висновку суду першої інстанції про необхідність зобов'язання ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за спірні періоди.
Враховуючи встановлені обставини щодо не здійснення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції за рахунок невиплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час, суд першої інстанції вбачав підстави для застосування у спірних правовідносинах приписів 117 КЗпП України та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час, із застосуванням приписів Порядку № 100 у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців.
При цьому, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 грудня 2024 року по справі № 440/6856/22, суд першої інстанції зауважив, що приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України (після 19.07.2022), якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, належить враховувати без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Відхиляючи посилання відповідача на справу № 520/25535/24, в межах розгляду якої, позивачем також заявлено вимоги про стягнення з ГУНП в Харківській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки предметом спору у справі № 520/25535/24 та у даній справі є різні виплати, які мали бути виплачені позивачу при звільненні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023, виходячи зі ст.117 Кодексу законів про працю України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
За правилами обчислення строків, передбачених цим Кодексом, встановлених положеннями статті 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ГУНП в Харківській області.
Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 04.10.2023 позивача звільнено зі служби в ГУНП в Харківській області.
Судом першої інстанції встановлено протиправну бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди з серпня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, вересень 2021 року, грудень 2021 року, з січня 2022 року по лютий 2022 року, з квітня 2022 року по грудень 2022 року, з січня 2023 року по травень 2023 року та зобов'язано ГУНП в Харківській області здійснити відповідні нарахування та виплатити недоотримані суми грошового забезпечення у вигляді спірної доплати, що відповідачем в апеляційному порядку не оскаржується, а отже визнається.
Колегія суддів враховує, що на теперішній час остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі № 520/25536/24 ще не проведено, однак з наявного в матеріалах справи листа начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області № 2571/119-29/01-2024 від 14.10.2024 вбачається, що доплата за 1568 годин служби в нічний час ОСОБА_1 на підставі наданих довідок обліку несення служби в нічний час орієнтовно складає 7990,60 грн (а.с. 59), що позивачем не заперечується.
Таким чином, у зв'язку зі звільненням позивача у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що кожне з порушень (грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічних основних оплачуваних відпусток (за 2016 рік - 10 діб, за 2018 рік - 18 діб, за 2020 рік - 15 діб, за 2021 рік - 23 доби, усього 66 діб), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з лав Національної поліції, що була предметом розгляду у справі № 520/25535/24 та доплата за 1568 годин служби в нічний час, що є предметом розгляду у цій справі, є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.
Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб'єктного складу. Отже, доводи відповідача про наявність у даному випадку подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2025 по справі № 160/18656/22, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції під час вирішення спірних правовідносин.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (за несвоєчасну виплату позивачу грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди з серпня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по грудень 2019 року, вересень 2021 року, грудень 2021 року, з січня 2022 року по лютий 2022 року, з квітня 2022 року по грудень 2022 року, з січня 2023 року по травень 2023 року), який, ГУНП в Харківській області не виконано, що є підставою для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
За обставин цієї справи, оскільки остаточний розрахунок з позивачем на виконання рішення суду у справі № 520/25536/24 щодо виплати всіх належних ОСОБА_1 сум при звільненні відповідачем ще не здійснений, однак з огляду на дату звільнення позивача (04.10.2023) та обмеження періоду стягнення шістьма місяцями в силу приписів чинної редакції статті 117 КЗпП, колегія суддів вважає, що періодом затримки розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах є проміжок часу з 05.10.2023 (з дня, наступного за датою звільнення) по 05.04.2024 (кінець шестимісячного періоду).
Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 05.10.2023 по 05.04.2024 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 04.10.2023, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є серпень 2023 року (31 календарний день) та вересень 2023 року (30 календарних днів).
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи № 1045, виданої ОСОБА_1 уповноваженими особами ГУНП в Харківській області (а.с. 57), середньоденна заробітна плата позивача за серпень-вересень 2023 року склала 808,85 грн.
Враховуючи дату звільнення позивача (04.10.2023) та приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період, за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2023 по 05.04.2024 становить 184 дні.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 05.10.2023 по 05.04.2024, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
З наявного в матеріалах справи листа начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області № 2518/119-29/01-2024, колегією суддів встановлено, що при звільненні у жовтні 2023 року позивачу було виплачено 456197,44 грн, при цьому, недоплачена сума доплати за службу у нічний час складає 7990,60 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 464188,04 грн (456197,44 грн + 7990,60 грн).
Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 7990,60 грн у процентному виразі дорівнює 1,5 % від 464188,04 грн.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 184 дні затримки виплати доплати за службу у нічний час склав 148828,40 грн (184 дні х 808,85 грн), та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 05.10.2023 по 05.04.2024 підлягають кошти у сумі 2232,43 грн (1,5% від 148828,40 грн).
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції щодо не здійснення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 2232,43 грн (дві тисячі двісті тридцять дві гривні сорок три копійки).
На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у цій справі не визначив належну позивачу до виплати суму середнього заробітку, невірно встановив дату початку періоду затримки розрахунку при звільненні (04.10.2023 замість 05.10.2023) та застосував до спірних правовідносин неактуальні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 грудня 2024 року по справі № 440/6856/22, щодо неможливості застосування принципу співмірності у шестимісячному періоді, встановленому приписами статті 117 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 по справі № 520/25536/24 в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023, виходячи зі ст.117 Кодексу законів про працю України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців, підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 по справі № 520/25536/24 у вказаній частині.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 по справі № 520/25536/24 в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 04.10.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за 1568 годин несення служби в нічний час за періоди серпень 2018 - грудень 2018 р., січень 2019 - грудень 2019 р., вересень 2021 р., грудень 2021 р., січень 2022 - лютий 2022 р., квітень 2022 - грудень 2022, січень 2023 - травень 2023, виходячи зі ст.117 Кодексу законів про працю України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13, код ЄДРПОУ:40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 05.10.2023 по 05.04.2024 у розмірі 2232,43 грн (дві тисячі двісті тридцять дві гривні сорок три копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко