27 листопада 2025 р. Справа № 440/6434/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова) від 12.08.2025 по справі № 440/6434/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення від 10.04.2025 № 163850006258 відділу перерахунків пенсій № 2 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яким відмовлено в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 27.09.1983 року до 30.06.1990 року в територіальних органах Держфінінспекції та з 02.07.1990 року до 25.04.2012 року і з 25.04.2013 року до 03.03.2025 року на посадах в органах державної податкової служби;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03 квітня 2025 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 12.03.2025 року № 65/16-31-10-02-08 та № 66/16-31-10-02-08.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.04.2025 № 163850006258 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20(двадцять) копійок.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідач - Головне управління ПФУ в Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що безпосередній розгляд матеріалів, доданих до заяви позивача та прийняття акту владно-розпорядчого характеру (результат) у формі рішення здійснило ГУ ПФУ у Львівській області. Вказує, що спір між ГУ ПФУ в Полтавській області та позивачем відсутній.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувала та просила відмовити. Вказала, що роль ГУ ПФУ у Львівській області вичерпана з моменту прийняття оскаржуваного рішення, а Порядок № 22-1 не передбачає застосування принципу екстериторіальності при виконанні рішення суду, а направлення електронної справи лдо іншого територіального органу ПФУ визначено тільки у разі подання особою заяви щодо призначення/перерахунку/переведення пенсії,
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою від 03.04.2025 року про перерахунок пенсії (переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу») та надала повний пакет документів на підтвердження стажу державної служби, що дає право на таке переведення, а саме: Трудову книжку серія НОМЕР_1 від 15.09.1980 року (із вкладишами), Довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.03.2025 року № 65/16-31-10-02-08, Довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 12.03.2025 року № 66/16-31-10-02-08, Довідку про стаж державної служби від 06.03.2025 року № 20/16-31-11-27, видані Головним управлінням ДПС у Полтавській області.
За принципом екстериторіальності дану заяву було передано для розгляду ГУ ПФУ у Львівській області.
10.04.2025 ГУ ПФУ у Львівській області було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії (перехід на інший вид пенсії - з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу").
Як вказувалось підставою для відмови послугувало те, що посади, на яких працювала позивач, не відносяться до категорій посад державних службовців, визначених положеннями ст. 25 Закону України “Про державну службу» № 3723 та актами КМУ.
Позивач не погодилася з цим рішенням та оскаржила його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.04.2025 № 163850006258 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію за Законом України "Про державну службу", протиправне та підлягає скасуванню. Тому вважав належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення зі заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи 27.09.1983 до 30.06.1990, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі № 569/350/17, від 03.07.2018 по справі № 586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі № 591/6970/16-а.
З рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 04.12.2024 слідує, що враховуючи дані трудової книжки позивача, не було зараховано періоди роботи позивача в податкових органах в період, коли їй було присвоєно спеціальне звання, а саме з 27.09.1983 до 30.06.1990, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025, відтак, на думку відповідача, відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до певної категорії. Тому право на перерахунок пенсії державного службовця з урахуванням поданих зі заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відсутнє.
Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , вкладишу до трудової книжки НОМЕР_3 та вкладишу до трудової книжки НОМЕР_4 ОСОБА_1 працювала в періоди з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби,
Стаття 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Частиною другою цієї ж статті закріплено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах.
Згідно з частиною третьої статті 25 Закон № 3723-XII віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.
Відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону № 3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Згідно з абз. 2 п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (чинного до набрання законної сили Законом № 889-VIII, далі Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Порядок № 283 втратив чинність 01.05.2016 у зв'язку з затвердженням Постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 № 229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок № 229).
Стаж державної служби до 01.05.2016 обчислюється відповідно до Порядку № 283, а після 01.05.2016 відповідно до Порядку № 229.
Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Щодо посилань пенсійного органу не те, що позивачем не набуто стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України колегія суддів зазначає наступне.
Так, спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону № 509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини 1, 4 статті 15 цього Закону).
Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону № 509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
В постанові від 22.10.2013 у справі № 21-340а13 Верховний Суд України вказав, що аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до п. 343.1 - 343.2 ст. 343 ПК України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 ПК України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержували заробітну плату за рахунок державного бюджету, - мають право на зарахування періодів такої роботи до стажу державної служби.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідного статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так з 23.10.1992 позивачу було присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби ІІ рангу», та прийнято присягу державного службовця, 31.01.1997 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби І рангу, 07.07.2009 присвоєно спеціальне звання радник податкової служби ІІІ рангу, 27.06.2013 присвоєно 11 ранг державного службовця, 27.12.2013 присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи ІІІ рангу, 03.09.2019 присвоєно 6 ранг державного управління.
Тобто, враховуючи вищевикладене періоди державної служби в податкових органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Відтак, доводи пенсійного органу про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, є безпідставними.
При цьому, щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону № 1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст.44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п.4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Так, заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатами якої прийнято оскаржуване рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» № 163850006258 від 10.04.2025.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку дії зобов'язального характеру, як спосіб відновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом до того органу рішення, якого оскаржується.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не приймалося рішення по суті звернення ОСОБА_1 , а відтак, оскільки оспорюване рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яке, як вже зазначалося вище, підлягає визнанню протиправним та скасуванню, саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області має бути покладений обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області має відновити порушені права позивача, поклавши обов'язок на останнє вчинення дій зобов'язального характеру, є помилковими та суперечать наведеному вище.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку з метою належного захисту прав позивача належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08, з урахуванням висновків суду.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем (Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області) , як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірність свого рішення, що є предметом оскарження у даній справі.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі № 440/6434/25 - скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 03.04.2025 (дати звернення із заявою) на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XIІ, зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 27.09.1983 до 30.06.1990 в територіальних органах Держфінінспекції, з 02.07.1990 до 25.04.2012 та з 25.04.2013 до 03.03.2025 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області від 12.03.2025 № 65/16-31-10-02-08, № 66/16-31-10-02-08.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі № 440/6434/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко