27 листопада 2025 р. Справа № 520/19400/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.10.24 по справі № 520/19400/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Харківській області (далі по тексту ГУ ДПС в Харківській області, відповідач, апелянт, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.11.23 №0476601-2405-2030-UA63020030000094096 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання у вигляді податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 520/19400/24 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.11.23 №0476601-2405-2030-UA63020030000094096 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання у вигляді податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік.
Стягнуто з ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2050,00 грн.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на викладення судом висновків, які не відповідають обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 520/19400/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на рішення Валківської міської ради Харківської області № 1291 від 03.07.2020, яким встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1,2% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 (6000 грн) за 1 кв.м. нерухомості та враховуючи, що позивачу на праві власності належать нежитлові будівлі загальною площею 3558,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , наполягав на правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.11.2023 №0476601-2405-2030-UA63020030000094096, яким позивачу визначено суми податкового зобов'язання у вигляді податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 ріку у розмірі 256 190,40 грн.
Позивач, у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.
Зауважує, що відповідно до рішення сесії Валківської міської ради Харківської області № 1291 від 03.07.2020 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема на “будівлі підприємств харчової промисловості» встановлено на рівні 0,2 % розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м., що свідчить про протиправність застосування відповідачем ставки у розмірі 1,2% при нарахуванні податкового зобов»язання.
В іншій частині доводи відзиву дублюють зміст позовної заяви.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
Позивач зареєстрований 17.04.1998 як суб'єкт господарювання - фізична особа підприємець в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань за номером 2725811575, із реєстрацію в податковому органі ГУ ДПС в Харківській області.
Згідно з витягом з реєстру платників єдиного податку основними видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є виробництво м'яса (КВЕД 10.11), виробництво м'ясних продуктів, ковбасних виробів та м'ясних напівфабрикатів (КВЕД 10.13), роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний) (КВЕД 47.89); оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами ( КВЕД 46.32); роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.22); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20); Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29); роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11); неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90), надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у (КВЕД 77.39); надання в оренду вантажних автомобілів (КВЕД 77.12).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 3558,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ). Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 15.08.2014. Реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 432164863212.
ГУ ДПС у Харківській області сформовано податкове повідомлення-рішення від 29.11.2023 № 0476601-2405-2030-UA63020030000094096, відповідно до якого ОСОБА_1 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 ст.54 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2021 рік в сумі 256190, 40 грн.
Розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в оскарженому податковому повідомленні-рішенні стосовно спірного об'єкту обчислений суб'єктом владних повноважень саме із використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1,2% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 за 1 кв.м. нерухомості.
Не погодившись із винесеним контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням в частині визначення суми податку, виходячи зі ставки 1,2 % мінімальної заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що при його прийнятті відповідачем не враховано що ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, що віднесена до секції "С" - "Переробна промисловість" та є власником об'єкту нерухомості, що використовується за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, відтак позивач має право на застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та має бути звільненим від сплати податку на нерухоме майно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
Згідно з пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За визначенням, наведеним у ст.265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1п. 266.1 ст.2 61 ПК України).
Як встановлено положеннями пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом на підставі інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно було проведено нарахування податку на нерухоме майно ОСОБА_1 за 2021 рік по належному їй на праві власності об'єкту нерухомого майна, зокрема, за нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 3558,2 кв. м. із використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1.2% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 за 1 кв.м. нерухомості.
Підпунктом є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції чинній до внесення змін Законом України № 3603-IX від 23.02.2024) визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції чинній до внесення змін Законом України № 2600-IX від 20.09.2022) у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Так, Міністерство економіки України наказом від 16 травня 2023 року №3573 затверджено і введено в дію Національний класифікатор будівель та споруд НК 018-2023, який розроблено на заміну ДК 018 2000 та гармонізовано з Класифікацією типів споруд Євростату (Classification of Types of Constructions СС, 1998). У НК 018:2023 здійснено адаптацію категорій до норм чинного законодавства у сфері містобудування.
Відповідно до національного класифікатора група 125 Промислові та складські будівлі клас 1251 Промислові будівлі, цей клас включає: -будівлі, що використовуються для промислового виробництва, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні тощо. Цей клас не включає:-резервуари, силоси та складські приміщення (1252); -будівлі сільськогосподарського призначення (1271); -комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель (230).
Клас 1252 Резервуари, силоси та склади Цей клас включає:-резервуари та ємності;-резервуари для нафти та газу;-силоси для зерна, цементу та інших сухих продуктів;-холодильники та спеціальні склади. Цей клас включає також: -складські майданчики. Цей клас не включає:-сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства (1271); -водонапірні башти (2222);-нафтотермінали (2303).
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507. будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
Наказом Міністерства економіки України від 16 травня 2023 року № 3573 відповідно до частини п'ятої статті 259 Господарського кодексу України затверджено національний класифікатор НК 018:2023 Класифікатор будівель і споруд та одночасно скасовано національний класифікатор ДК 018 2000 Державний класифікатор будівель та споруд, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507. Набув чинності зазначений наказ Мінекономіки з 01.01.2024.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 належать до групи 125 "Будівлі промислові та склади", що також підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експерта №105 та відповідає нормам Національного класифікатора Національний класифікатор будівель та споруд НК 018-2023. Враховуючи, що на час прийняття спірного податкового повідомлення рішення був чинний ДК 018-2000, суд використовує його норми для визначення статусу нежитлового приміщення.
Будівлі, що використовуються або зареєстровані для декількох призначень повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання.
Так, з урахуванням того, що Державного класифікатор будівель та споруд НК 018-2000 є частиною чинного законодавства України та призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, то він може застосовуватися для визначення статусу нежитлового приміщення, будівлі або споруди.
Суд звертає увагу, що ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеному у постанові від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.
Згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №520/2239/21 для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підприємство повинне бути підприємством промисловості, класифікуватись за видом діяльності як промислове підприємство, також повинне використовувати будівлі, щодо яких існують спірні питання щодо їх оподаткування, безпосередньо для виробництва промислових товарів, використовувати у своїй діяльності;
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб'єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу «будівлі промисловості», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Установлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку, пункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме «будівлі промисловості», тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Підпунктом «є» пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України ( в редакції чинній на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) визначено, що не є об'єктом оподаткування вищевказаним податком "будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Згідно з витягом з реєстру платників єдиного податку основними видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є виробництво м'яса (КВЕД 10.11), виробництво м'ясних продуктів, ковбасних виробів та м'ясних напівфабрикатів (КВЕД 10.13), що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секції «C» -Переробна промисловість, зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо».
На підтвердження здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 до матеріалів справи надано довідку Валківського РРСЦ ПрАТ «Харківенергозбут» № 24-РЦ/02.499 від 07.08.2024, в якій вказано, що на рахунок ПРАТ “Харківенергозбут» за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 від ОСОБА_1 надійшло оплат на суму 2 891 536,20 грн (а.с. 146), довідку КП «Вода» Валківської міської ради №218 від 07.08.2024, в якій зазначено, що ФОП ОСОБА_1 є споживачем послуг централізованого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 ; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 за послуги з централізованого водопостачання на рахунок КП “Вода» сплачено 29856,70 грн (а.с. 145) та декларацію про доходи ФОП ОСОБА_1 за 2021 рік.
Таким чином, з наведеного слідує, що ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, що віднесена до секції "С" - "Переробна промисловість" та є власником об'єкту нерухомості, що використовується за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, відтак, слід дійти висновку про наявність у позивача права на застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
З урахуванням викладеного, враховуючи встановлені під час розгляду справи технічні характеристики спірної нерухомості, колегія суддів вважає, що при при визначенні податкових зобов'язань позивача за 2021 рік відповідачем неправомірно застосовані ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права
У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. А тому, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті4 ПК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 822/2687/17.
Верховний Суд в даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач правомірності свого рішення належним чином не довів.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.11.2023 №0476601-2405-2030-UA63020030000094096 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже, наявні підстави для його скасування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Посилання апелянта на правомірність оскаржуваного подаркового-повідомлення рішення є необґрунтованими з вище зазначених підстав.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року по справі № 520/19400/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін