Справа №:640/6903/22
Провадження №: 2-а/755/130/25
"27" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця та рішення про заборону в'їзду в Україну,
Позивач громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про скасування рішення про примусове повернення іноземця та рішення про заборону в'їзду в Україну.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що представник позивача - адвокат Сапонов О.В., 14 квітня 2022 року звернувся із адвокатським запитом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо надання інформації про свого клієнта - громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 23 квітня 2022 року на електронну адресу адвоката, у відповідь на адвокатський запит, надано Рішення Управління від 20 квітня 2022 року № 193 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, Повідомлення від 20 квітня 2022 року, протокол про адміністративне правопорушення від 20 квітня 2022 року, пояснення позивача від 20 квітня 2022 року, постанову від 20 квітня 2022 року про накладення адміністративного стягнення. Представника повідомлено про факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП та відповідно до норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» про прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
У рішенні від 20 квітня 2022 року № 193 зазначено, що працівниками Національної поліції на блок-посту «Форест-Клаб» виявлено ОСОБА_1 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав без документів на право проживання в Україні. Відповідачем встановлено факт порушення позивачем вимог статей 4, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У зв'язку із чим, з метою виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено: 1) примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни; 2) зобов'язати позивача покинути територію України у термін до 05 травня 2022 року; 3) заборонити позивачу в'їзд на територію України строком на 3 роки;
4) повідомити прокурора міста Києва.
Друкований примірник копії оскаржуваного рішення позивачеві не було вручено, однак на повідомленні від 20 квітня 2022 року про прийняття оскаржуваного рішення міститься підпис позивача в отриманні копії оскаржуваного рішення.
Також позивач зазначає, що зазначена в його поясненнях від 20 квітня 2022 року інформація, не відповідає дійсності, оскільки позивач не володіє українською мовою в обсязі, що дозволяє усвідомлювати зміст оскаржуваного рішення та прав позивача щодо його оскарження в судовому порядку.
При прийнятті оскаржуваного рішення у встановленому законом порядку відповідача не було забезпечено перекладачем. Також не було залучено перекладача 20 квітня 2022 року при виявленні позивача працівниками Національної поліції на блок-посту «Форест-Клаб».
Право на присутність перекладача позивач реалізувати не міг, про наявність такого права позивачеві роз'яснено не було.
З огляду на наявність процедурних порушень при прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення, позов просив задовольнити, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 20 квітня 2022 року № 193 про примусове повернення до країни походження чи третьої країни громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , яким: 1) громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 примусово повернуто до країни походження або третьої країни; 2) зобов'язано громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 05 травня 2022 року; 3) заборонено громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в'їзд на територію України строком на 3 роки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 травня 2022 року позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано позов, а також належним чином засвідчені копії усіх матеріалів особової справи громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України від 13 грудня 2022 року
№ 2825-ІХ «Про ліквідацію окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративним судами України, справа
№ 640/6903/22 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ «Про ліквідацію окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», скеровано за належністю матеріали адміністративної справи № 640/6903/22 до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року прийнято до розгляду адміністративну справу № 640/6903/22 за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року адміністративну справу № 640/6903/22 за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, передано за предметною підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
У порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця та рішення про заборону в'їзду в Україну, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
У встановлений судом строк відповідач ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися. Копію ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 травня 2022 року про відкриття провадження у справі та скан-копію адміністративного позову з додатками направлено на електронну адресу відповідача 25 травня 2022 року. Копію ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету відповідача 10 квітня 2025 року, про що свідчить довідка від
10 квітня 2025 року, що міститься в матеріалах справи.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою пункту 1 частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено частиною другою статті 55 Конституцій України та статтею 6 КАС України.
До матеріалів справи долучено копію паспорта громадянина Республіки Узбекистан № НОМЕР_1 , виданого 11 листопада 2019 року, що належить ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наявний штамп про перетин державного кордону України через пункт пропуску «Бориспіль» 09 серпня 2021 року.
З матеріалів справи встановлено, що 20 квітня 2022 року головним спеціалістом ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області Зіловою Н.С., керуючись статтями 254, 255, 256 КУпАП складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ № 010259 про те, що 20 квітня 2022 року о 14-40 год. за адресою: блок пост «Форест-Клаб» Оболонь виявлено громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні, місце скоєння правопорушення: блок пост «Форест-Клаб» Оболонь, за що передбачена відповідальність відповідно до частини другої статті 203 КУпАП.
Протокол містить особистий підпис ОСОБА_1 , а також розписку про отримання копії протоколу.
Також протокол містить підпис ОСОБА_4 , яким останній підтвердив, що послуг перекладача не потребує.
Також наявне клопотання ОСОБА_4 про розгляд справи про адміністративне правопорушення, який призначено на 20 квітня 2022 року на 15-40 год., за його відсутності, про що він проставив особистий підпис.
У письмових пояснень ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) від 20 квітня
2022 року зазначено, що він ознайомлений зі змістом статті 63 Конституції України, положення статті йому зрозумілі, про що він проставив особистий підпис.
По суті заданих йому питань пояснив, що в Україну він прибув 09 серпня 2021 року через КП «Бориспіль» з приватною метою. Неофіційно влаштувався водієм в службу таксі «Уклон». За результатами роботи отримав заробітну плату у розмірі від 9 000,00 грн до 12 000,00 грн. Проживав за рахунок зароблених коштів в квартирі, в якій винаймає кімнату та за яку сплачує 3 000,00 грн на місяць. Після закінчення строків перебування не залишив територію України, оскільки ще мав незакінчені особисті справи, хоча усвідомлював, що цим умисно порушив законодавство України. Документи для отримання посвідки на тимчасове проживання не подавав. Документи для отримання дозволу на імміграцію в Україну не подавав. Дозволу для застосування праці іноземців не отримував. Для продовження строків перебування на території України не звертався. Рідних або близьких на території України не має. Претензій до співробітників міграційної служби не має.
Також ОСОБА_5 зазначив, що українську мову розуміє, послуг перекладача не потребує, про що проставив особистий підпис.
20 квітня 2022 року першим заступником начальника ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області Пустовіт О.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про порушення статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКМ
№ 010259 від 20 квітня 2022 року, установлено, що 20 квітня 2022 року о 14-40 год за адресою: блок пост «Форест-Клаб» Оболонь виявлено громадянина Узбекистану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, місце скоєння правопорушення: блок пост «Форест-Клаб» Оболонь, що є порушенням статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 203 КУпАП. Ураховуючи викладене, обставини та матеріали справи, а також вимоги законодавства постановлено, відповідно до частини першої статті 203 КУпАП накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн
В матеріалах справи також міститься копія Рішення ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 20 квітня 2022 року № 193 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого першим заступником начальника ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області Пустовітом О.О. 20 квітня 2022 року.
Так, головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Зіловою Н.С. за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , установлено, що 20 квітня 2022 року працівниками Оболонського УМП ГУ НП у місті Києві на блок посту «Форест Клаб» виявлено громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. У ході опитування пояснив, що в Україну прибув 09 серпня 2021 року через КП «Бориспіль» з приватною метою. Неофіційно влаштувався водієм в службу таксі «Уклон». За результатами роботи отримав заробітну плату у розмірі від 9 000,00 грн до 12 000,00 грн. Проживав за рахунок зароблених коштів в квартирі, в якій винаймає кімнату та за яку сплачує 3 000,00 грн на місяць. Після закінчення строків перебування не залишив територію України, оскільки ще мав незакінчені особисті справи, хоча усвідомлював, що цим умисно порушив законодавство України. Документи для отримання посвідки на тимчасове проживання не подавав. Документи для отримання дозволу на імміграцію в Україну не подавав. Дозволу для застосування праці іноземців не отримував. Для продовження строків перебування на території України не звертався. Рідних або близьких на території України не має. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України, працівниками ЦМУ ДМС в місті Києві та Київській області відносно громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 203 КУпАП (ПР МКМ 010259 від 20 квітня 2022 року).
Зроблено висновок, що встановлені обставини, а саме: нелегальне становище громадянина Узбекистану ОСОБА_4 , свідчать про те, що ним порушені вимоги статей 4, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Враховуючи викладене та з метою виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено: 1) примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ),
ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 2) зобов'язати позивача покинути територію України у термін до 05 травня 2022 року; 3) заборони в'їзд на територію України строком на 3 роки; 4) повідомити прокурора міста Києва.
До матеріалів справи також долучено письмову розписку від 20 квітня 2022 року, вчинену ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій позивач підтвердив, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні прийнято рішення про примусове повернення позивача. Зобов'язується не пізніше 05 травня 2022 року залишити територію України. З вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разу ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ознайомлений.
Також шляхом проставлення особистого підпису ОСОБА_5 засвідчив отримання копії рішення, а також підтвердив, що українську мову розуміє та послуг перекладача не потребує.
Отже, судом встановлено, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає на території України без відповідних документів на право проживання в Україні, постійного законного джерела існування, дозволу на працевлаштування, не має. За отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту на території України до підрозділів ДМС України не звертався.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України та Законом України «Про імміграцію», який визначає порядок набуття іноземцем права на імміграцію в Україну.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (частина перша статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин першої та другої статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Вказаною нормою визначено, що продовження строку перебування в Україні здійснюється на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та поданих документів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.
За визначенням, наведеними у пункті 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
За змістом статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.
У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли
18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині двадцятій або двадцять четвертій статті
4 цього Закону, не можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, яка вчинила акт збройної агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262.
В свою чергу, частиною першою статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» унормовано, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: - де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; - де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; - де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; - де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі Інструкція № 353/271/150).
Згідно із пунктом 1.5 Інструкції № 353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пункт 1.6 Інструкції № 353/271/150 вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
Відповідно до пунктів 2, 3 Розділу ІІ Інструкції № 353/271/150, рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).
Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в'їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в'їзду.
З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону) мають право прийняти рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження.
Правовою підставою для примусового повернення особи до країни походження або третьої країни може бути: 1) вчинення дій, що порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 2) вчинення дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; 3) якщо повернення особи є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Як уже зазначалося раніше, паспорт громадянина Республіки Узбекистан № НОМЕР_1 , виданий 11 листопада 2019 року, що належить ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , містить штамп про перетин державного кордону України через пункт пропуску «Бориспіль» від 09 серпня 2021року, за межі території України не виїжджав.
Таким чином, термін законного перебування ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України закінчився 06 листопада
2021 року. Після закінчення дозволеного строку перебування не виїхав з України. З метою продовження строку перебування в Україні, отримання посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію не звертався. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не звертався. Доказів протилежного до матеріалів справи не долучено.
Відповідно до Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року
№ 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів та підтвердження наявності законних підстав перебування на території України протягом понад встановлений законом строк.
Позивачем також не надано належних та допустимих доказів вжиття ним будь-яких заходів для продовження строку перебування на території України у визначеному законом порядку після закінчення 90 днів з моменту перетину кордону України - 09 серпня 2021 року.
У зв'язку з вказаними обставинами ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області складено протокол про адміністративне правопорушення від 20 квітня 2022 року ПР МКМ № 010259 та постанову від 20 квітня 2022 року про накладення адміністративного стягнення ПН МКМ № 010238.
В розрізі спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від
12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 211/1113/18, від 26 січня 2022 року у справі № 200/9761/20-а, де Верховний Суд неодноразово зазначав, що саме на іноземця покладені передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх нормативно-правових підстав для прийняття оспорюваного рішення від 20 квітня 2022 року № 193 про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи позивача про незалучення під час складення протоколу у справі про адміністративне правопорушення та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення перекладача спростовуються наявними в матеріалах справи розписками ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про відсутність необхідності залучення перекладача та підтвердження володіння мовою.
Окрім того, суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення від 20 квітня
2022 року ПР МКМ № 010259 містить особистий підпис позивача, в тому числі про отримання його копії, а також клопотання про розгляд справи про адміністративне правопорушення без його участі.
Поряд з цим, долучена до матеріалів справи розписка від 20 квітня 2022 року також свідчить, що рішення від 20 квітня 2022 року № 193 про примусове повернення та про зобов'язання залишити територію України не пізніше 05 травня 2022 року було оголошено у присутності позивача та вручено йому під підпис.
Крім того, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від
24 березня 1988 року по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden).
При цьому, суд приймає до уваги правовий підхід, закладений Європейським судом з прав Людини при вирішенні справи «Сутяжник проти РФ» (рішення від 25 квітня 2018 року) та застосований Верховним Судом у справах № 826/5575/17, № 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом. Скасування правильного по суті рішення, за відсутності фундаментального порушення, є відступленням від принципу правової визначеності («res judicata») та недопустимим.
Таким чином, підстави для скасування рішення ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області від
20 квітня 2022 року № 193 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відсутні, суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Водночас суд враховує таке.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України
Як уже зазначалось раніше, згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23 квітня 2012 (далі - Інструкція).
Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Встановлена частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень. Тобто, суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.
Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині другій статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну не є обов'язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.
При цьому, статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
За таких обставин, при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону.
Частиною першою статті 26 Закону визначено, що іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 755/2810/19, згідно з усталеною судовою практикою, у рішеннях суб'єктів владних повноважень з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються та мотивування. Органи зобов'язані належним чином обґрунтовувати свої рішення, і хоча не вимагається повної його деталізації, але ж вони повинні відповідати на основні питання, які вирішується.
Суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем проступку, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку. Тобто матеріали справи не містять докази, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на три роки, тобто оскаржуване рішення в частині строку заборони в'їзду на територію України прийнято без дотримання принципу обґрунтованості та пропорційності свого рішення. При цьому, порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в'їзду в Україну терміном на три роки.
Таким чином, рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 20 квітня 2022 року № 193 в частині рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 3 роки, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, наведені представником позивача доводи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця та рішення про заборону в'їзду на території України підлягає частковому задоволенню.
Керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтями
2, 5, 6-11, 13-15, 90, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця та рішення про заборону в'їзду в Україну, - задовольнити частково.
Скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 20 квітня 2022 року № 193 в частині заборони в'їзду в Україну строком на 3 (три) роки громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду виготовлено 27 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Хромова