27 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/7822/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лукашової О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Інформаційного агентства, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо не проведення зі мною своєчасного повного розрахунку при звільненні за період з 24.01.2024 по 24.06.2025;
стягнути з Інформаційного агентства на мою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 244 668,05 грн (двісті сорок чотири тисячі шістсот шістдесят вісім гривень 05 копійок).
В обґрунтування позову вказано, що позивач проходив військову службу в Інформаційному агентстві з 29.12.2018 по 23.01.2024. На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року (справа № 620/14415/23) відповідач виплатив йому грошове забезпечення 25.06.2025 в сумі - 7 575, 68 грн. Так, відповідачем не проведено своєчасно розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено вчасно вищезазначене грошове забезпечення. Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач вважає, що набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач у відзиві на позов просить відмовити в задоволені позову, так як рішення у справі №620/14415/23 залишається не виконаним в повному обсязі, а виплата грошового забезпечення 25.05.2025 в сумі 7613,75 грн не є повним розрахунком при звільненні. Кількаразове стягнення середнього заробітку не лише не передбачено законодавством України, а є абсурдним по своїй суті. Відповідач звернувся з позовами про стягнення 118 544,46 грн у справі №620/10223/24, 244 668,05 грн у справі №620/6495/25 і 244 668,05 грн у цій Справі. За логікою Позивача, за фактом одного звільнення Відповідач вже повинен сплатити йому середній заробіток у розмірі 607 880,56 грн (сумарна ціна позову за трьома позовами). Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Окрім того, посилається на те, що рішенням суду від 23.07.2025 у справі №620/6495/25 за позовом Позивача до Відповідача про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Відповідача щодо не проведення з Позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні за період з 24.01.2024 по 15.05.2025, стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12 233,40 грн. Звертає увагу, що Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови від 22.12.1999 №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Інформаційному агентстві.
Відповідно до наказу начальника Інформаційного агентства від 23.01.2024 № 17 позивач вважається таким, що 23 січня 2024 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України та 23 січня 2024 року виключений зі списків особового складу Інформаційного агентства та всіх видів забезпечення.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.11.2023 у справі №620/14415/23, яке набрало законної сили, частково задовольнив позовні вимог ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії:
визнав протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2018 по 31.12.2022 включно із врахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
зобов'язав Інформаційне агентство нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.12.2018 по 31.12.2022 із врахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
визнав протиправними дії Інформаційного агентства щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2022, в тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;
зобов'язав Інформаційне агентство нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020, в тому числі: грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум;
у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року (справа № 620/14415/23) відповідач виплатив грошове забезпечення 25.06.2025 в сумі - 7 575, 68 грн.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення у повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) та Положенням про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Кодексом законів про працю України ( далі КЗпП України).
Згідно статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №№2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 7 Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням №1153/2008 визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення (у редакції, чинній на час прийняття наказу від 23.01.2024 №17) визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами, які підпорядковані керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, - наказом відповідного заступника Міністра оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Згідно п.109 Положення №1153/2008, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Отже, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує проходити військову службу та отримувати грошове забезпечення.
Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі №160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Крім того, суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
З огляду на викладене вище, суд наголошує, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст.117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п.242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої обов'язки на новому місці служби у Регіональному управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Отже, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, в якій, зокрема зазначено: «…на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
В обсязі встановлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати військовою частиною позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП».
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вказані висновки до спірних правовідносин, враховуючи, що позивач з 23.01.2024 вибув до нового місця служби до Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України, що встановлено судом з наказу начальника Інформаційного агентства від 23.01.2024 № 17, тобто не був звільнений з військової служби, суд дійшов висновку, що відповідач не може нести відповідальність передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення позивача з військової служби не відбулося, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої обов'язки на новому місці служби.
Також суд звертає увагу, що наказом начальника Інформаційного агентства від 23.01.2024 № 17 не вирішувалось питання виплати складових грошового забезпечення, які виплачуються у разі звільнення з військової служби (компенсація за невикористані дні відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні тощо). У місяці вибуття позивача з Інформаційного агентства на нове місця служби до Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України позивач отримав щомісячні основні видів грошового забезпечення.
Наданий позивачем Розрахунок в якому здійснений розрахунок середньоденного заробітку виходячи з грошового забезпечення позивача за листопад та грудень 2023 року не є належним доказом для визначення середнього заробітку за останні два місяці роботи перед звільненням, оскільки, як вже зазначалось, у січні 2024 року не відбулося звільнення позивача.
Водночас суд звертає увагу, відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Проте невчасна виплата доходу, зокрема грошового забезпечення, має наслідком виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Стосовно посилання позивача на численну практику в постановах Верховного Суду, зазначених в позовній заяві, то суд не може прийняти посилання на ці висновки, оскільки обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, ніж у справах, на які посилається позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду, та встановлених судом обставин, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Інформаційне агентство ( вул. Князів Острозьких, 45/1, 33, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 26622615).
Повний текст рішення складено 27.11.2025.
Суддя Олена ЛУКАШОВА