26 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/8241/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 та скасувати наказ “про призов військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» №267 від 23.05.2025 року для відправки на в/ч НОМЕР_1 в частині внесення в нього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №152 від 24.05.2025 року в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно п.п.6 п.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» він виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, як слідує з військово-облікового документу «Резерв+» сформованого 10.05.2025 позивач значиться як військовозобов'язаний. Вказує, що відповідач незаконно провів повторне взяття на облік особи, яка виключена із військового обліку та без ініціалізації такої процедури саме з боку військовозобов'язаного. Крім цього незаконність відповідача полягає в тому, що без медичного огляду визначення призначення на особливий період, здійснено оформлення військово-облікових документів та призову на військову службу.
30.07.2025 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем 1 було подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення з військового обліку) виключенню з військового обліку підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Разом з цим, положення Закону №2232-XII в частині, що стосується виключення з військового обліку в подальшому зазнавало змін. Тобто, з набранням чинності змін в частині шостій статті 37 Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов'язаним. Таким чином, у зв'язку із відсутністю законодавчої підстави з 18.05.2024 та відповідних вкладок в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ІНФОРМАЦІЯ_4 не внесено запис про виключення позивача та його автоматично поновлено на військовому обліку військовозобов'язаних.
Відповідач 2 правом подачі відзиву не скористався.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив аналогічні обставини, викладені в позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до військового квитка НОМЕР_2 від 04.12.1997 ОСОБА_1 виключений з військового обліку згідно ст. 37 п. 6 пп.6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Також у вказаному військовому квитку наявна інформація, що 23.05.2025 позивача взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10, 63-82).
Згідно наданого позивачем військово-облікового документу, сформованого в системі “Резерв+» станом на 10.05.2025 наявний запис: на обліку (а.с.10 зворот).
Як слідує з матеріалів справи за результатами медичного огляду складено довідку військово-лікарської комісії, згідно якої позивача визнано придатним до військової служби на підставі статті 30в трафи ІІ Розкладу хвороб (а.с.129 зворот).
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.05.2025 №267 позивача виключено з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено до військової частини НОМЕР_1 (а.с.20).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.05.2025 №152 позивача з 24.05.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.22 зворот).
На запит представника позивача листом від 16.06.2025 №4-1305 відповідач повідомив, що згідно облікових даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів АІТС «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16.10.2003 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , як солдат запасу. 24.05.2025 військовозобов'язаний ОСОБА_1 знятий у ІНФОРМАЦІЯ_5 з військового обліку і призваний на військову службу по мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 . Взяття вказаної особи на військовий облік, яка раніше була засуджена за скоєння злочину та знята згідно п.п.6 п.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ, передбачено діючим законодавством України по причині виключення вказаного підпункту. За змістом положень Закону №2232-ХІІ та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період (а.с.12).
Вважаючи вказані накази відповідачів протиправними, та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався і триває станом на час розгляду цієї справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України від 21.10.1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).
У ст.1 Закону №3543-XII містяться визначення понять “мобілізація» та “особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За ч.ч.1, 2 ст.4 Закону №3543-XII, організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною 5 ст.4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до ст.2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України “Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України №2232-XII від 25.03.1992 “Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами) (далі - Закон №2232-XII.)
Згідно із ст.1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.5 ст.1 Закону №2232-XII, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частиною 9 ст.1 Закону №2232-XII визначено такі категорії громадяни України щодо військового обов'язку: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч.3 вищезазначеної статті, під час мобілізації громадяни зобов'язані, зокрема: з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки); проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України.
Разом з тим, ст.23 №3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення з військового обліку) виключенню з військового обліку підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Отже, виключення позивача з військового обліку відбулось на підставі діючої на той час норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а правовідносини, пов'язані з перебуванням позивача на військовому обліку, завершились (припинились).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX, ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" була викладена в новій редакції, а саме:
виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Ця редакція набрала чинності з 18 травня 2024 року.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В абзацах 1, 2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Під час чинності попередньої редакції ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка в якості однієї з підстав виключення з військового обліку передбачала таку підставу, як засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, позивач був виключений з військового обліку. Правовими наслідками виключення з військового обліку є те, що така особа втрачає статус військовозобов'язаного і у неї припиняються всі обов'язки, пов'язані з перебуванням на військовому обліку - проходження військово-лікарської комісії, оновлення облікових даних, тощо. Таким чином, із внесенням відповідного запису до військового квитка, правовідносини позивача у сфері військового обліку завершились (припинились).
Разом з тим, незаперечним правом законодавця, є прийняття нових законів чи внесення змін до діючих, в тому числі шляхом викладення їх в новій редакції, з метою врегулювання суспільних правовідносин, виходячи з нагальних потреб.
У зв'язку з введенням в Україні воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 р. та його систематичним продовженням, виникла об'єктивна потреба по іншому врегулювати правовідносини пов'язані з проходженням військової служби, в тому числі, як невід'ємну складову частину цих правовідносин, підстави для виключення осіб з військового обліку, що і стало підґрунтям для викладення ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в новій редакції з 18 травня 2024 р.
З прийняттям нової редакції цієї статті, виникли нові правовідносини, пов'язані з новими підставами виключення з військового обліку.
Порушенням частини 1 статті 58 Конституції України щодо неможливості зворотної дії закону в часі, в контексті даного спору, мало б місце лише в тому випадку, коли нова редакція ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відмінила б (скасувала) юридичну подію у виді виключення позивача з військового обліку, тобто внаслідок дії нового закону, позивач вважався б таким, що ніколи не виключався з військового обліку.
Разом з тим, під час чинності попередньої редакції ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до 18 травня 2024, позивач був виключений з військового обліку, втратив статус військовозобов'язаного і ці правовідносини залишились незмінними з моменту прийняття ст. 37 цього Закону в новій редакції.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" не містить обмежень чи заборон з приводу можливості взяття особи на військовий облік, після її виключення. При цьому, в даному випадку відбулось саме взяття позивача на військовий облік, а не поновлення на військовому обліку.
Так, пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 травня 2024 року передбачає, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних;
військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції ст. 37 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Нова редакція цієї статті від 18 травня 2024 року не змінила правовідносин, які мали місце до того, а встановила нові правовідносини у вигляді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18 травня 2024 року. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такій облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що дії суб'єкта владних повноважень, по взяттю позивача на військовий облік є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відтак, з урахуванням зазначеного, зважаючи на не доведення позивачем протиправності спірних наказів, у суду відсутні правові підстави для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 та скасування наказу “про призов військовозобов'язаних на військову службу по мобілізації» №267 від 23.05.2025 року для відправки на в/ч НОМЕР_1 в частині внесення в нього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №152 від 24.05.2025 року в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі “Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено 26.11.2025.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО