Справа № 369/13179/24
Провадження № 2/369/3089/25
Іменем України
27.11.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі судових засідань Осіпова В.І,
представник позивача Кожушко Т.О.,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом органу опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, від якого вони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , 2018 року народження. З серпня 2023 року малолітню ОСОБА_4 взято на облік дітей, які опинились в складних життєвих обставинах, у службі у справах дітей та сім'ї Управління у справах дітей, сім'ї, соціальної та ветеранської політики про Гостомельської селищній військовій адміністрації.
Оскільки батько дитини не забирає дитину, не має ні можливостей, ні бажання, дитину тимчасово до себе на проживання забрала бабуся з боку батька, ОСОБА_5 . Питання повернення малолітньої дитини неодноразово розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини і відповідачу надавався час для подачі документів щодо проходження лікування, можливості з її діагнозом виконувати батьківські обов'язки, влаштуватись на роботу, зробити косметичний ремонт в будинку. Батько на комісію не приходив, жодного заперечень не висловив.
Частково вимоги ОСОБА_6 виконані: влаштувалась на роботу, пройшла лікування. Але відмовилась категорично проходити стаціонарне обстеження та надати висновок ЛКК про можливість виконувати свої батьківські обов'язки при встановленому діагнозі. Тому розпорядженням Гостомельської селищної військової адміністрації від 30.07.2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно їхньої малолітньої доньки ОСОБА_2 , 2018 року народження. Одночасно вважають за доцільне стягнути з відповідачів аліменти на утримання дитини.
Враховуючи викладене, просять суд:
позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 батьківських прав відносно їхньої малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на користь установи чи особи, під опікою якої буде перебувати дитина з дня подачі позовної заяви і до досягнення нею повноліття на утримання дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
передати органу опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для влаштування її подальшої долі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 проти позову заперечувала. Вказувала, що дитину дуже любить. Дійсно вона має психічне захворювання, але пройшла курс лікування, приймає ліки. Проходити обстеження стаціонарно не бажає, оскільки працює, не має часу та пройшла лікування, вживає всі ліки. Просила відмовити в задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі. Ухвалу про відкриття провадження по справі, позовну заяву з додатками відповідачу направлено на адресу відповідача. Конверти повертались з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Також суд розміщував оголошення про виклик відповідача на сайті суду.
Письмового відзиву, заперечень, клопотань до суду не подавалось, причини неможливості їх подати суду також не повідомлено.
Враховуючи те, що судом були використані передбачені чинним законодавством способи для повідомлення відповідача про розгляд справи, та приймаючи до уваги той факт, що наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Ч. 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За приписами ч. ч. 1-3 ст. 150 СК України, які кореспондуються з положеннями абз. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", батьки зобов'язані батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).
Ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків (постанови від 26 березня 2018 року у справі № 756/1696/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 758/727/16-ц, від 17 травня 2018 року у справі № 205/8321/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 569/5825/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17).
При розгляді справи судом встановлено, що 22 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 ).
Відповідно до наказу служби у справах дітей та сім'ї Управління у справах дітей, сім'ї, соціальної та ветеранської політики про Гостомельської селищній військовій адміністрації №102 від 07 серпня 2023 року малолітню ОСОБА_4 , 2018 року народження, взято на облік дітей, які опинились в складних життєвих обставинах, через невиконання батьками своїх батьківських обов'язків.
За заявою ОСОБА_5 , яка є бабусею малолітньої дитини та матірю ОСОБА_3 , з жовтня 2023 року дитину тимчасово влаштовано на проживання до її родини, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що батько ОСОБА_3 проживає окремо від дитини, безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своєю малолітньою дитиною та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, на думку суду, відповідач зняв з себе обов'язки з виховання та забезпечення дитини, про що свідчить його заява про позбавлення його батьківських прав. Натомість мати дитини, після відібрання дитини, працевлаштувалась, провела косметичний ремонт в будинку. У судовому засіданні повідомила, що лікується.
Згідно довідки КНП «Бучанський консультативно-діагностичний центр» Бучанської міської ради психіатрично-наркологічний кабінет від 25.03.2024 № 9, мати ОСОБА_1 , має діагноз F 20.0.
Розпорядженням Гостомельської селищної військової адміністрації від 30 липня 2024 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносно їхньої малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Поняття "ухилення від виконання батьківських обов'язків" є "оціночним" і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.
Зокрема, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як "ухилення від виконання батьківських обов'язків" не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.
Між тим Верховний Суд вказав на те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Європейський суд з прав людини у справі "Савіни проти України" зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення ст. 8 Конвенції, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в п. 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (п. 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України").
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні у справі "Мамчур проти України" Європейський суду з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України").
У рішенні "Хант проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Так, суд констатував, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17).
Верховний Суду у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 зазначив, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20).
При вирішенні судом питання позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, як зазначено в абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У ході розгляду справи мати ОСОБА_1 категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, стверджувала, що хоче жити з дитиною, виховувати, приймати участь у її житті. Позивач у свою чергу не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо необхідності позбавлення матері батьківських прав. Суд враховує, що відповідачка зробила косметичний ремонт за місцем проживання, пройшла лікування, влаштувалась на роботу. Разом з тим, на час вирішення справи дитина відмовляється повертатись проживати до матері, тобто матері та доньці необхідний час для налагодження стосунків. З огляду на наведене, суд приходить висновку про доцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_2 , 2018 року народження, від матері без позбавлення останньої батьківських прав.
Щодо позбавлення батьківських прав батька дитини, суд приймає до уваги заяву ОСОБА_3 від 08 листопада 2023 року, посвідченої приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області, наступного змісту: «Я, ОСОБА_3 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, цією заявою повідомляю, що не заперечую проти позбавлення мене батьківських прав щодо моєї малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також повідомляю, що не маю наміру виконувати свої обов'язки по вихованню та утриманню дочки».
Ввраховуючи, що відповідач ухиляється від виконання обов'язків батька, не піклується про духовний розвиток дитини, не забезпечує її матеріально тривалий час, дій, що свідчили б про усвідомлення ним своїх вчинків відповідач не вчинив, та не бажає змінювати свого ставлення до дитини, суд вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо його малолітньої дитини ОСОБА_2 , 2018 року народження. Вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Щодо стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, яка позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дітей, та згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у ст.180 СК України.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. (ст.181 СК України).
Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
За ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Позовна заява подана 06.08.2024 року, доказів, того що позивач вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача позивачем не надано, тому суд присуджує стягнення аліментів з 06 серпня 2024 року в розмірі частини з кожного з батьків.
За приписами п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір в дохід держави.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову частково.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. 12-13, 81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд
Позов органу опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволити частково.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 , без позбавлення останньої батьківських прав та передати органу опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації для вирішення питання щодо подальшого влаштування дитини.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 06 серпня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 06 серпня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Орган опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області - ЄДРПОУ 44825757, адреса: 08290. Київська область, Бучанський район, сел. Гостомель, вул. Свято-Покровська, буд. 125.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 27 листопада 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ