12 листопада 2025 року Справа № 480/5336/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Глазька С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Щербаченко В.В.,
представників позивача - Подоби І.В.,
представника відповідача - Свистун Д.С.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду м. Суми адміністративну справу № 480/5336/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрейдинг" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтрейдинг" звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Сумській області від 04.06.2024 №746318282314, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Будтрейдинг" донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 528022,00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 132006,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ТОВ «Будтрейдинг» 10.06.2024 отримало податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Сумській області від 04.06.2024 №746318282314, яке прийняте на підставі Акта документальної позапланової виїзної перевірки від 08.05.2024 №5602/18-28-23-14/33389510.
Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки, викладені в Акті, є помилковими та суперечать вимогам чинного законодавства.
Позивач зазначає, що контролюючий орган неправильно встановив порушення пункту 103.2 статті 103, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПКУ та статті 11 Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр, а також необґрунтовано визначив заниження податкового зобов'язання з податку на доходи нерезидента на загальну суму 528 022 грн.
У частині 2017 року позивач обґрунтовує, що відповідач безпідставно застосував граничний строк давності, рахуючи його від річної декларації. Позивач наголошує, що у 2017 році він подавав квартальні декларації, а тому строк давності повинен обчислюватися саме від граничних строків подання квартальної звітності за І, ІІ та ІІІ квартали, оскільки саме в цих періодах були здійснені виплати доходів нерезиденту. На думку позивача, граничний строк 1095 днів сплив задовго до початку перевірки, з урахуванням зупинення строків під час карантину та воєнного стану.
Щодо 2019 року позивач зазначає, що висновки Головного управління ДПС у Сумській області, про відсутність у компанії VALMALIOR FINANCE LIMITED статусу бенефіціарного власника процентів ґрунтуються на припущеннях та суб'єктивних оцінках, а не на фактичних доказах. Податковий орган не надав жодних документів, які підтверджували б обмеження права нерезидента розпоряджатися отриманими процентами або обов'язок передавати такі кошти третім особам.
Позивач наголошує, що:
агентська угода між нерезидентами була припинена з 01.01.2018 року і не діяла у 2019 році;
ГУ ДПС у Сумській області не довела наявності «транзитності» чи штучності операцій;
компанія VALMALIOR FINANCE LIMITED мала власні кошти та правомірно здійснювала фінансову діяльність;
наявні довідки про податкове резидентство Кіпру є достатніми документами для застосування ставки 2%;
ПК України не вимагає отримання окремого документа щодо бенефіціарного статусу.
Позивач також зазначає, що твердження відповідача про умисність дій Товариства є необгрунтованими, не підтверджуються доказами, суперечать фактичним обставинам та нормам законодавства.
З огляду на викладене, Позивач просить суд визнати податкове повідомлення-рішення №746318282314 протиправним та скасувати його.
Ухвалою суду від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
09.07.2024 представником позивача подано заперечення проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.07.2024 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 10.09.2024.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позову надав відзив у якому зазначив, що на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки від 08.05.2024 №5602/18-28-23-14 було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2024 №746318282314, яке вручено позивачу 10.06.2024. Відповідач підкреслив, що висновки позивача про порушення строків давності є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України перебіг строків давності, визначених статтею 102 ПК України, зупинявся на період дії карантину, встановленого КМУ у зв'язку з COVID-19. Таким чином, ДПС вважає, що строк давності для перевірки та визначення податкових зобов'язань за 2017 рік не сплив.
У відзиві відповідач також наголосив, що висновки позивача щодо правомірності застосування зниженої ставки податку при виплаті доходів нерезиденту є необґрунтованими, оскільки отримана від компетентного органу Республіки Кіпр інформація свідчить про порушення вимог податкового законодавства, а також підтверджує відсутність у компанії VALMALIOR FINANCE LIMITED статусу бенефіціарного власника відповідних доходів.
На підставі викладених аргументів ГУ ДПС у Сумській області вважає податкове повідомлення-рішення від 04.06.2024 №746318282314 обґрунтованим, прийнятим у межах повноважень та відповідно до норм податкового законодавства, а позовні вимоги ТОВ «Будтрейдинг» - такими, що задоволенню не підлягають. У зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (т.1 а.с.132-139).
На вказаний відзив позивач надав відповідь у якому зазначив, що відповідач у відзиві посилається на положення пункту 102.1 статті 102 ПКУ, однак не враховує, що перебіг строку давності у цій справі має обчислюватися виходячи з граничних строків подання декларацій саме за тими податковими періодами, в яких позивач здійснював виплати доходу нерезиденту. Позивач підкреслює, що у 2017 році подавав квартальну звітність, а не річну, тому строк давності сплив значно раніше, ніж зазначає відповідач.
Позивач також наголосив, що відповідач безпідставно посилається на положення пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ щодо зупинення строків давності на період карантину, оскільки ця норма не розповсюджується на документальні позапланові виїзні перевірки, призначені з інших підстав. Відтак, строки давності, передбачені статтею 102 ПКУ, були пропущені.
Щодо неправомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог щодо оподаткування доходів нерезидента позивач зазначив, що твердження відповідача про відсутність у компанії VALMALIOR FINANCE LIMITED статусу бенефіціарного власника процентного доходу ґрунтуються лише на припущеннях і не підтверджені жодними документами. Контролюючий орган не надав доказів того, що нерезидент не мав права самостійно розпоряджатися отриманими доходами або що такі кошти повинні були перераховуватись іншим особам.
Позивач підкреслив, що відповідач не довів наявності «транзитності» операцій, а також не надав доказів існування обмежень для VALMALIOR FINANCE LIMITED щодо розпорядження процентами. Натомість позивач наголошує, що всі необхідні документи - у тому числі довідки про податкове резидентство - були надані та повністю відповідають вимогам статті 103 ПКУ.
Щодо обставин, викладених відповідачем про підстави для проведення перевірки позивач зазначив, що відповідач змішує обставини, пов'язані з отриманням запиту у 2021 році, із підставами проведення перевірки у 2024 році. Позивач наголосив, що надання відповіді на запит 2021 року не може бути підставою для перевищення строків давності, а факт направлення відповідачем запитів у 2024 році не змінює того, що строки на проведення перевірки за 2017 рік уже спливли.
Позивач також звернув увагу, що відповідач у відзиві цитує норми ПК України вибірково та без урахування їх системного тлумачення, що призводить до помилкових висновків (т.1 а.с.56-59)
Ухвалою суду від 05.12.2024 закрито підготовче провадження по справі № 480/5336/24 та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 25.04.2024 № 983-кп, виданого у зв'язку з отриманням компетентним органом Республіки Кіпр інформації про діяльність нерезидента VALMALIOR FINANCE LIMITED та можливі порушення податкового законодавства при виплаті на його користь процентних доходів, контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Будтрейдинг» за період з 01.01.2017 по 31.12.2019. Копію наказу та направлення № 1652/18-28-23-14 від 29.04.2024 вручено головному бухгалтеру позивача 30.04.2024.
Перевіркою встановлено, що ТОВ «Будтрейдинг» отримувало фінансування у формі кредитних коштів, первісно залучених на підставі договору позики № 1/В від 09.02.2007, укладеного між товариством та нерезидентом DARSEN SERVICES LIMITED, та договору позики № 2/В від 27.10.2008, які згодом неодноразово змінювалися додатковими угодами. В акті перевірки наведено зміст умов таких договорів, включаючи визначені сторонами процентні ставки, строки повернення, а також укладені додаткові угоди, зокрема додаткову угоду № 3 від 04.02.2011, якою позикодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 13 700 000 доларів США зі сплатою 10% річних, та додаткову угоду № 4 від 04.09.2019, відповідно до якої змінено реквізити сторін та визначено реквізити банківських рахунків VALMALIOR FINANCE LIMITED для здійснення подальших платежів.
У процесі перевірки відповідачем також встановила, що в період з 2010 по 2018 роки між компанією VALMALIOR FINANCE LIMITED, Frieberg Finance Limited, Renstens Holdings Limited, K.H. Development Limited та Crestenco Trading LTD діяла агентська угода, відповідно до якої VALMALIOR FINANCE LIMITED виконувала функції агента та посередника щодо перерахування коштів між вказаними компаніями. До матеріалів перевірки включено інформацію компетентного органу Республіки Кіпр, з якої, за твердженням податкового органу, вбачається, що VALMALIOR FINANCE LIMITED не мала власних фінансових ресурсів для здійснення кредитування, не мала власних активів, мала лише одного директора, а її діяльність носила характер транзитного перерозподілу коштів на користь фактичних кредиторів, які є пов'язаними особами.
Контролюючий орган встановив, що всі кошти, отримані VALMALIOR FINANCE LIMITED від ТОВ «Будтрейдинг» у вигляді процентів за користування кредитом, протягом короткого проміжку часу перераховувалися на рахунки компаній Frieberg Finance Limited, Renstens Holdings Limited, K.H. Development Limited та Crestenco Trading, що підтверджується даними банківських виписок, наданих компетентним органом Кіпру. Зокрема, згідно з випискою Bank of Cyprus, рахунок № 015540858753 отримав від ТОВ «Будтрейдинг» протягом 24.01.2017 - 10.08.2017 лише кошти у сумі 99 960 доларів США, після чого такі кошти були перераховані пов'язаним компаніям-кредиторам. Аналогічним чином, на рахунок Eurobank Cyprus Ltd № 201100360995 у 2019 році від ТОВ «Будтрейдинг» надійшли виключно процентні платежі у сумі 56 963 доларів США, після чого зазначені кошти були перераховані на погашення кредиту за договором позики від 15.02.2011 року.
ДПС дійшла висновку, що нерезидент VALMALIOR FINANCE LIMITED не є фактичним (бенефіціарним) отримувачем доходу у вигляді процентів, оскільки виконував функції агента чи номінального посередника, що підтверджується аналізом його фінансової звітності, банківських операцій та наданих іноземним компетентним органом матеріалів. Посилаючись на пункт 103.2 статті 103 Податкового кодексу України та статтю 11 Конвенції між Україною та Республікою Кіпр про уникнення подвійного оподаткування, контролюючий орган зазначив, що позивач не мав права застосовувати знижену ставку оподаткування доходів нерезидента, передбачену міжнародним договором, оскільки така ставка може бути застосована лише за умови підтвердження статусу фактичного отримувача доходу.
Крім того, відповідач, аналізуючи дані податкової звітності ТОВ «Будтрейдинг», встановила, що у 2017 році товариством здійснювалися виплати процентів за кредитами у І, ІІ та ІІІ кварталах, проте, на думку перевіряючих, товариство неправомірно застосувало положення Конвенції та задекларувало податок з доходів нерезидента за зниженою ставкою або не відобразило податкові зобов'язання у повному обсязі. Аналіз декларацій за 2019 рік також, за висновками контролюючого органу, підтверджує, що товариство не застосувало загальну ставку податку 15%, передбачену підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган встановив заниження податку за 2019 рік на суму 177 915 грн.
З огляду на наведене контролюючий орган у акті перевірки зазначив, що ТОВ «Будтрейдинг» порушило норми пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України щодо порядку застосування міжнародного договору для зниження ставки оподаткування процентів, а також підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України щодо ставки оподаткування доходів нерезидента, внаслідок чого податкові зобов'язання з податку на доходи нерезидента за 2017 та 2019 роки були занижені на загальну суму 528 022 грн. В акті також зазначено, що платник діяв без належної обачності, що, на думку ДПС, свідчить про вчинення податкового правопорушення умисно.
За результатами перевірки 08.05.2024 складено акт № 5602/18-28-23-14/33389510, який вручено головному бухгалтеру товариства у той же день. ТОВ «Будтрейдинг» подало заперечення на акт, однак за результатами їх розгляду ДПС залишила висновки акта без змін та 04.06.2024 прийняла податкове повідомлення-рішення № 746318282314 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи нерезидента у сумі 528 022 грн. Позивач отримав зазначене податкове повідомлення-рішення 10.06.2024 року та звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 141.4.2. Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Відповідно до підпункту 3.2 пункту статті 3 Податкового кодексу України, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (далі - Конвенція/Угода), доходи у вигляді процентів за позиками передбачені статтею 11 Проценти. В частині 1 цієї статті зазначено, що проценти, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.
Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю (частина 2 ст. 11 Конвенції).
Відповідно до пункту 103.1 статті 103 ПК України 103.1. застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Відповідно до пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.
При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. (підпункт 103.3 статті 103 ПКУ).
Тобто, відповідно до статті 11 Конвенції та статті 103 Податкового кодексу України головною умовою для застосування пониженої ставки податку на прибуток іноземних юридичних осіб при виплаті доходу нерезидентам є їх статус бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу.
Положеннями п.103.4 ст. 103 ПК України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Відповідно до п.103.5 ст. 103 ПК України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Отже, у момент виплати доходу достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Разом з тим, чинним законодавством не встановлено форми документу, що підтверджує статус контрагента як бенефіціарного власника доходу, та який повинна мати особа на момент проведення виплати. Однак, у разі заперечення обставин щодо бенефіціарного статусу нерезидента-отримувача доходу, обов'язок доказування зворотного в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України покладається на контролюючий орган як на суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах №817/1045/17 та №803/1005/17.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам за 2017 рік, суд виходить із такого.
Як установлено матеріалами справи, ТОВ «Будтрейдинг» протягом 2017 року здійснювало виплату процентів на користь нерезидента VALMALIOR FINANCE LIMITED у період з 24.01.2017 по 10.08.2017 на загальну суму 99 960 доларів США. Зазначені виплати вперше були відображені позивачем у податковій звітності, яка у 2017 році подавалась поквартально - за І, ІІ та ІІІ квартали 2017 року. Саме у цих деклараціях позивач задекларував відповідні процентні платежі та застосував до них ставку податку 2 % відповідно до положень Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування.
У ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки контролюючим органом було отримано від Міністерства фінансів Республіки Кіпр (Tax Department, Ministry of Finance) документ ІКО Кіпр № T.D.3.10.43.2/БV.274 P.986 від 18.09.2023, у якому містилися відомості щодо фінансового стану та корпоративних взаємовідносин нерезидента VALMALIOR FINANCE LIMITED. З отриманого документа встановлено, що між VALMALIOR FINANCE LIMITED та іншою іноземною компанією у 2010 році була укладена агентська угода, предметом якої було виконання агентом представницьких та організаційно-фінансових функцій від імені нерезидента. Дія зазначеної агентської угоди охоплювала 2017 рік та припинилася лише з 01.01.2018 року.
Контролюючий орган, аналізуючи зміст отриманої інформації у сукупності з фінансовими даними нерезидента, зазначив, що VALMALIOR FINANCE LIMITED у 2017 році фактично не виконувала функцій самостійного отримувача процентних доходів, не мала належних фінансових ресурсів, обсягу активів та операційної діяльності, які б свідчили про використання отриманих процентів у власних інтересах. Характер її відносин за агентською угодою, а також відсутність фінансової самостійності, підтверджена документами кіпрського компетентного органу, на думку податкового органу, свідчили про те, що компанія виконувала функції посередника та не була бенефіціарним (фактичним) власником доходу.
Суд виходить із того, що відповідно до положень Конвенції між Україною та Республікою Кіпр знижена ставка оподаткування 2 % може застосовуватися виключно у разі, якщо нерезидент є фактичним отримувачем процентів. У разі якщо нерезидент виконує лише формальні або посередницькі функції, або отримує доходи як агент чи транзитна компанія, положення Конвенції не підлягають застосуванню, і ставка податку становить 15 % відповідно до підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України.
Оцінюючи зміст агентської угоди, відомості про діяльність та фінансову структуру VALMALIOR FINANCE LIMITED, суд дійшов висновку, що отримані від компетентного органу Республіки Кіпр дані підтверджують відсутність у зазначеної компанії статусу бенефіціарного власника процентів у 2017 році. Наявність операцій, характерних для агентських або представницьких правовідносин, відсутність самостійної економічної діяльності та фінансової спроможності свідчать про те, що компанія не діяла як самостійний та незалежний отримувач доходу, а відтак застосування ставки 2 % у 2017 році було неправомірним.
Щодо доводів сторін про строки визначення податкового зобов'язання суд установив таке. Позивач зазначав, що трирічний строк, передбачений статтею 102 Податкового кодексу України, має обчислюватися від дат подання квартальних декларацій, до складу яких він включив відповідні процентні виплати. На цій підставі він вважав, що контролюючий орган визначив податкові зобов'язання після спливу встановленого строку.
Суд не погоджується не погоджується з даним твердженням позивача та зазначає, що згідно із пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Відповідно до п. 69.9 підрозділу 10 розділу XX Кодексу тимчасово, до 01 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (зміни внесені Законом України від 30 червня 2023 року №3219-ІХ).
Отже, з 01.08.2023 почав діяти перебіг строків давності, зокрема, визначений статтею 102 Кодексу.
Відповідно до п. 102.1. ст. 102 Кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39 2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Кодексу податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Якщо згідно з правилами, визначеними цим Кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається (п. 46.3 ст. 46 Кодексу).
Відповідно до п. 137.4 ст. 137 Кодексу податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених пунктом 137.5 цієї статті, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду.
З урахуванням вказаних вище норм Кодексу, у разі подання податкової декларації з податку на прибуток підприємств за звітний податковий період рік, в якій відображені наростаючим підсумком виплачені доходи нерезидентам, із джерелом їх походження з України за весь календарний рік, контролюючий орган має право при проведенні документальної перевірки охоплювати період, та донараховувати податкові зобов'язання за звітний рік, за результатами якого подано декларацію з податку на прибуток підприємств, з урахуванням строків давності встановлених статтею 102 ПК України, починаючи з першого календарного дня цього року, тобто за весь календарний.
Строки подання Податкової декларації з податку на прибуток за базовий звітний (податковий) період що дорівнює календарному року, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. (підпункт 49.18.3 пункт 49.18 стаття 49 Податкового кодексу України). Граничний термін подання Податкової декларації з податку на прибуток та додатку ПН до декларації за 2017 рік - 01.03.2018 року. За таких умов, строк давності за 2017 рік з урахуванням змін до Кодексу мав закінчитися 14.07.2024.
Отже, твердження позивача про проведення перевірки поза межами строків давності визначених статтею 102 ПК України, спростовуються наведеними вище твердженнями.
Враховуючи викладене у даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оцінюючи доводи сторін щодо правильності оподаткування процентів, виплачених ТОВ «Будтрейдинг» на користь компанії VALMALIOR FINANCE LIMITED (Республіка Кіпр) у 2019 році, суд виходить з такого.
Згідно з актом перевірки, контролюючий орган встановив, що у період з 22.11.2019 по 30.12.2019 ТОВ «Будтрейдинг» здійснило виплату процентів нерезиденту VALMALIOR FINANCE LIMITED на загальну суму 56 963 дол. США, що відображено у виписці банку Eurobank Cyprus Ltd по рахунку № 201100360995. Вказані виплати були задекларовані позивачем у Додатку ПН до податкової декларації з податку на прибуток за 2019 рік (реєстраційний № 9334336027 від 13.02.2020 року) як виплата процентів на користь нерезидента, що підпадає під дію Конвенції між Україною та Республікою Кіпр про уникнення подвійного оподаткування. Загальна сума виплачених у 2019 році процентів становить 1 368 582 грн, а сплачений податок - 27 372 грн, що відповідає ставці 2 %, передбаченій пунктом 2 статті 11 Конвенції.
В акті перевірки податковий орган вважав, що зазначені проценти мали оподатковуватися за ставкою 15 %, оскільки, на думку відповідача, компанія VALMALIOR FINANCE LIMITED не є фактичним бенефіціарним отримувачем доходу, а лише транзитною ланкою, яка перераховує отримані від позивача кошти іншим особам - кредиторам (Friberg Finance Limited, Renstens Holdings Limited, K.H. Development Limited, Crestenco Trading Ltd). Як підставу для таких висновків відповідач послався на:
- аналіз фінансової звітності VALMALIOR FINANCE LIMITED за 2018-2019 роки;
- дані виписок банківських рахунків за 2019 рік;
- відповідь Міністерства фінансів Республіки Кіпр № T.D.3.10.43.2/БV.274 P.986 від 18.09.2023 (далі - «відповідь компетентного органу Кіпру»);
- дані про попередню діяльність компанії як агента за Агентською угодою з Friberg Finance Limited, що діяла з 19.11.2010 по 01.01.2018.
Контролюючий орган у акті дійшов висновку, що характер руху коштів (від позивача до VALMALIOR FINANCE LIMITED, а потім - до кількох пов'язаних компаній) свідчить про транзитність операцій та відсутність у нерезидента економічної можливості бути реальним власником отриманих процентів. Разом з тим, контролюючим органом не наведено жодних даних про те, що саме у 2019 році кошти, отримані VALMALIOR FINANCE LIMITED від ТОВ «Будтрейдинг», були попередньо зобов'язані бути перерахованими вказаним особам на підставі будь-яких договорів, що існували на момент виплати процентів позивачем.
Позивач, заперечуючи такі висновки, зазначив, що відповідно до вимог статті 103 Податкового кодексу України ним було надано належні документи, що підтверджують право на застосування зниженої ставки податку, а саме:
- довідки про резидентство VALMALIOR FINANCE LIMITED, видані Податковим департаментом Міністерства фінансів Республіки Кіпр, належним чином легалізовані апостилем;
- підтвердження здійснення виплат на адресу нерезидента, відображені у бухгалтерському обліку та податковій декларації;
- відсутність будь-яких додаткових вимог договору між Україною та Кіпром щодо надання інших документів, які б засвідчували статус бенефіціарного власника.
Позивач також звернув увагу, що відповідь компетентного органу Кіпру не містить жодного висновку про те, що VALMALIOR FINANCE LIMITED не є фактичним отримувачем доходу за договором з ТОВ «Будтрейдинг», а лише містить загальні відомості про діяльність компанії, її фінансові показники та рух коштів на рахунках. Жодного офіційного висновку, що проценти, отримані від позивача у 2019 році, були виплачені за дорученням або на користь інших юридичних осіб, компетентним органом Кіпру не надано.
Суд оцінює наведені доводи контролюючого органу критично та вважає, що вони ґрунтуються на припущеннях, а не на беззаперечних доказах.
По-перше, сам факт подальшого перерахування нерезидентом частини отриманих коштів своїм кредиторам не свідчить про відсутність у нього статусу бенефіціарного отримувача, оскільки у будь-яких правовідносинах кредитування отримані позичальником проценти можуть у подальшому використовуватися для виконання його зобов'язань перед третіми особами. Такі операції є звичайними для фінансової діяльності.
По-друге, акт перевірки не містить аналізу умов конкретних договорів, що діяли у 2019 році, які б прямо свідчили про обмеження прав VALMALIOR FINANCE LIMITED щодо отримання і розпорядження процентами, виплаченими ТОВ «Будтрейдинг». Всі договори, наведені в акті, стосуються періодів 2007-2011 років або агентської угоди, що втратила чинність 01.01.2018 року, і не мають жодного правового значення для оцінки фактичної природи виплат за 2019 рік.
По-третє, контролюючим органом не доведено, що саме у 2019 році VALMALIOR FINANCE LIMITED діяла в інтересах третіх осіб, мала обмежений статус або виконувала функції номінального утримувача коштів.
По-четверте, відповідь компетентного органу Кіпру не містить висновку про те, що компанія не є фактичним отримувачем доходу. Натомість вона лише підтверджує:
- факт реєстрації компанії на Кіпрі;
- види діяльності;
- рух коштів по рахунках;
- фінансову звітність;
- структуру активів та зобов'язань.
Ні зміст листа № T.D.3.10.43.2/БV.274 P.986 від 18.09.2023, ні додані документи не встановлюють жодного обов'язкового юридичного механізму, що зобов'язував би VALMALIOR FINANCE LIMITED спрямовувати доходи, отримані від позивача, іншим компаніям у 2019 році.
Суд звертає увагу, що:
- відповідно до статті 11 Конвенції між Україною та Республікою Кіпр, знижена ставка 2 % застосовується у разі, якщо отримувач є резидентом договірної держави;
- встановлення статусу «фактичного отримувача доходу» не передбачає дослідження подальшого використання коштів, якщо відсутні докази номінального характеру компанії;
- додаткових документів договір не вимагає;
- позивач надав всі необхідні документи, передбачені статтею 103 ПК України.
Суд також враховує наступніправові висновки Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 року у справі № 560/8133/24 з подібними правовідносинами виснував, що для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але повинна бути і особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.
Тобто, коли отримувач процентів має право отримувати вигоду та визначати подальшу економічну долю доходу і не пов'язаний договірними або юридичними зобов'язаннями щодо перерахування такого доходу іншій особі, отримувач є бенефіціарним власником доходу.
Верховний Суд у постанові від 24.07.2025 року у справі № 120/10439/24 з подібними правовідносинами додатково зауважив, що за загальним правилом ознаками, які можуть вказувати на те, що особа-нерезидент не є кінцевим бенефіціарним власником доходу у вигляді процентів, є, зокрема: 1) відсутність фактичного самостійного здійснення господарської діяльності особою нерезидентом, яка зареєстрована в Державі, з якою Україною укладений договір про уникнення подвійного оподаткування, на відповідній території; 2) характер грошових потоків свідчить про наявність юридичних та фактичних обов'язків щодо подальшого перерахування отримуваних процентів особою-нерезидентом третій особі та відсутність у особи-нерезидента можливості самостійного прийняття рішення щодо долі отримуваного доходу та контролю щодо отримуваного доходу; 3) мінімальний часовий інтервал між: укладенням договору (видачею позики) між резидентом та особою-нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, а також договору (видачею позики) між останнім та третьою особою; отриманням доходу особою- нерезидентом, з Державою якого укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, і виплатою грошових коштів третій особі; 4) відсутність диференційованих, що розрізняються умов договорів, правових документів, на підставі яких особа-нерезидент отримує дохід і в подальшому перераховує кошти; 5) вчинення дзеркальних, тобто ідентичних операцій між резидентом та особою-нерезидентом, що зареєстрована в Державі, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, та між останнім і третьою особою; 6) фактичні ризики, пов'язані із наданням позики резиденту, несе третя особа, а не особа-нерезидент.
При цьому право на застосування зменшеної ставки податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, виникає, за умови одночасного виконання таких вимог:
нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;
нерезидентом надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України;
нерезидент є бенефіціарним власником доходу.
Верховний Суд також наголосив, що при вирішенні справ між пов'язаними особами, де можуть бути наявні механізми податкової оптимізації, судам слід встановити чи є нерезидент бенефіціарним власником доходу (процентів) шляхом послідовного аналізу відповідних критеріїв (ознак), зокрема: нерезидент не повинен бути агентом (номінальним утримувачем); нерезидент має самостійно визначати економічну долю доходу; компанія нерезидент не повинна передавати отриманий дохід або переважну його частину на користь іншої особи. У таких спорах має досліджуватися "транзит" коштів компанії-нерезидента, часовий інтервал між укладенням договорів; вчинення дзеркальних, тобто ідентичних операцій між резидентом та особою-нерезидентом, що зареєстрована в Державі, з якою укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, та між останнім і третьою особою; хто несе фактичні ризики, пов'язані із наданням позики резиденту.
Оцінюючи сукупність доказів, суд дійшов висновку, що позивач надав усі документи, які вимагає стаття 103 ПК України для застосування ставки 2 %. Документи отримані відповідачем від компетентного органу Кіпру підтверджують статус резидента та не містять заперечень щодо отримання процентів як фактичним власником. Податковий орган не довів, що VALMALIOR FINANCE LIMITED діяла як номінальний отримувач або агент у 2019 році. Доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях про транзитність коштів. Жодного договору чи юридичного зобов'язання, що обмежувало б розпорядження доходом у 2019 році, не встановлено.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 04.06.2024 №746318282314 в частині суми грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням збільшення на 177915,00 грн та застосованих штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 44479,00 грн підлягає задоволенню.
Щодо доводів позивача зазначених у судових дебатах, суд зазначає наступне.
Так, представник позивача зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 04.06.2024 № 746318282314 прийняте з порушенням строків, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, оскільки, на його переконання, пункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не передбачає зупинення перебігу строків давності для документальних позапланових виїзних перевірок. Позивач зазначив, що виключення, передбачені пп. 69.9, стосуються лише окремих випадків, які не охоплюють спірні правовідносини, а відтак, на думку позивача, перебіг 1095-денного строку слід обчислювати без урахування періоду карантину та воєнного стану, що, у свою чергу, свідчить про пропуск відповідачем строків визначення грошового зобов'язання.
Водночас відповідач, надаючи письмові пояснення, відхилив наведені доводи та зазначив, що зупинення перебігу строків давності у розумінні статті 102 ПК України відбувалося на законних підставах та упродовж усього періоду, визначеного законодавцем. Відповідач послався на положення пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України в редакції Законів України №533-IX від 17.03.2020 та №591-IX від 13.05.2020, якими з 18.03.2020 було зупинено перебіг строків, установлених статтею 102 ПК України, на період дії карантину, продовжений до 30.06.2023. ДПС також вказала, що після набрання чинності Законом №2120-IX від 15.03.2022 (з 17.03.2022) дія пункту 52-2 була зупинена, а натомість запроваджено пункт 102.9 статті 102 ПК України, яким було передбачено зупинення строків давності на період дії воєнного стану. Відповідач підкреслив, що з огляду на виключення пункту 102.9 Законом №3219-IX від 30.06.2023, перебіг строків було поновлено лише з 01.08.2023, а сукупний період зупинення строків становив понад три роки.
Крім того, ДПС зауважила, що виключення, передбачені підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, стосуються лише строків проведення документальних позапланових перевірок як процедурної тривалості заходу податкового контролю (статті 78, 82 ПК України), а не строків визначення грошових зобов'язань, встановлених статтею 102 ПК України. На думку відповідача, наведене виключає можливість застосування тлумачення позивача щодо автоматичного спливу строку давності, оскільки такий строк у спірний період юридично не перебігав.
Оцінивши наведені доводи сторін, суд виходить з того, що положення пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України у редакції Законів №533-IX та №591-IX прямо передбачали зупинення перебігу строків давності, установлених статтею 102 ПК України, на період дії карантину. Надалі на період дії воєнного стану зупинення перебігу цих строків було забезпечено положенням пункту 102.9 статті 102 ПК України, чинним з 17.03.2022 до 01.08.2023. Вказані приписи мають імперативний характер та не містять виключень для документальних позапланових виїзних перевірок у частині строків визначення грошових зобов'язань. Виключення, передбачені підпунктом 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, стосуються виключно строків проведення перевірок і не поширюються на строки давності, передбачені статтею 102 ПК України. Таким чином, перебіг строків давності був юридично зупинений у період з 18.03.2020 по 01.08.2023, що свідчить про безпідставність тверджень позивача про їх сплив та, відповідно, про пропуск відповідачем строку визначення грошового зобов'язання у цій справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог суду вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області суму судового збору у розмірі 3335,45 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог, враховуючи сплачену суму судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрейдинг" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 04.06.2024 №746318282314 в частині суми грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням збільшення на 177915,00 грн та застосованих штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 44479,00 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтрейдинг" (просп. М. Лушпи, буд. 4/1, м. Суми, Сумська область, 40000, код ЄДРПОУ 33389510) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) суму судового збору у розмірі 3335,45 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.11.2025.
Суддя С.М. Глазько