26 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10896/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також відповідач), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні;
нарахувати та стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 05.07.2025 по 25.07.2025 в межах строку, визначеного статтею 117 КЗпП України;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити капітана ОСОБА_1 на посаді старшого техніка обслуги обслуговування авіаційного ПрНК інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї у період з 05.07.2025 по 25.07.2025;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.07.2025 по 25.07.2025.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2025 №208 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.07.2025. Проте у день звільнення з військової частини з позивачем не проведений повний розрахунок, а належне при звільненні грошове забезпечення сплачене 25.07.2025. На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, як те передбачено чинною редакцією статті 117 КЗпП України.
Крім того, на думку позивача, відповідач не мав права виключати його зі списків особового складу військової частини до проведення з ним повного розрахунку. А оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 25.07.2025, ОСОБА_1 вважав, що він має бути поновлений на посаді у період з 05.07.2025 по 25.07.2025 з виплатою йому за цей період середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 21-27/. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність на момент звільнення позивача з військової служби спору щодо розрахунку при звільненні. Також, на переконання відповідача, на спірні відносини не поширюються положення Кодексу законів про працю України, оскільки військовослужбовці не є найманими працівниками.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2025 №210 капітана ОСОБА_1 , старшого техніка обслуги обслуговування авіаційного ПрНК інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.06.2025 №497 за станом здоров'я, з 05.07.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення /а.с. 27-29/.
Згаданим наказом передбачено виплату позивачу окремих складових грошового забезпечення та компенсаційних виплат при звільненні.
На дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 повний розрахунок з позивачем не проведений.
25.07.2025 позивач отримав кошти у розмірі 589072,78 грн /а.с. 15/.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку, а також стверджуючи про незаконність виключення зі списків особового складу військової частини до проведення остаточного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із підпунктом 1 пункту 81 Положення №1153/2008 призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Приписами пункту 116 Положення №1153/2008 передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається у відповідних випадках.
За змістом пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням /пункт 243 Положення №1153/2008/.
У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частинами першою, другою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби усіх належних сум, а також наявність чи відсутність підстав для зобов'язання відповідача поновити позивача на посаді у період з 05.07.2025 по 25.07.2025 та стягнення на його користь за вказаний період середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо першого спірного питання суд зауважує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачу у зв'язку зі звільненням з військової служби належних при звільненні сум грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, з урахуванням чого суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримувався підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).
З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.
За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , виключений зі списків особового складу військової частини з 05.07.2025.
На дату виключенні зі списків особового складу з позивачем не проведений повний розрахунок, а кошти, належні йому при звільненні, сплачені 25.07.2025.
Таким чином, відповідач недотримав вимог статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2025 по 25.07.2025.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Суд враховує, що позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 05.07.2025, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є червень та травень 2025 року.
Зі змісту довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2025 вих.№1597 суд встановив, що грошове забезпечення позивача за травень 2025 року склало 29403,70 грн, за червень 2025 року - 29403,70 грн; середньоденне грошове забезпечення становить 964,06 грн ((29403,70 грн +29403,70 грн) : 61 календарний день).
Оскільки позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 05.07.2025, а остаточний розрахунок з ним проведений 25.07.2025, на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2025 по 25.07.2025, тобто за 20 календарних днів.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову.
Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
За обставин справи, що розглядається, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який належить стягнути на користь позивача без урахування підстав для зменшення становить 19281,20 грн (964,06 грн х 20 календарних днів).
На дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу мало бути виплачене грошове забезпечення у розмірі 599644,26 грн (з урахуванням військового збору у розмірі 8994,66 грн та утримання аліментів у розмірі 2346,28 грн), що підтверджено витягом з розрахунково-платіжної відомості від 24.07.2025 №218 /а.с. 31/.
Відповідач на вимогу суду не надав доказів сплати позивачу грошового забезпечення у період з 5 по 25 липня 2025 року.
Кошти у розмірі 588303,32 грн перераховані на рахунок позивача у банку 25.07.2025.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки уся сума грошового забезпечення, що належала позивачу при звільненні сплачена йому 25.07.2025 із затримкою на 20 календарних днів.
Суд, зважаючи на розмір несвоєчасно сплаченої заборгованості, вважає обґрунтованою та співмірною суму середнього заробітку у розмірі 19281,20 грн, що належить стягнути на користь позивача з Військової частини НОМЕР_1 .
Тож позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, а також стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 06.07.2025 по 25.07.2025 належить задовольнити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 поновити капітана ОСОБА_1 на посаді старшого техніка обслуги обслуговування авіаційного ПрНК інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї у період з 05.07.2025 по 25.07.2025 та стягнути на його користь з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.07.2025 по 25.07.2025, суд враховує такі обставини.
У силу наведених вище положень статті 235 КЗпП України законодавець пов'язує необхідність поновлення працівника на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за вимушений прогул з обставинами незаконного звільнення працівника.
У спірних відносинах позивач звільнений з військової служби наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.06.2025 №497 за станом здоров'я на підставі його рапорту від 12.05.2025. Правомірність наказу про звільнення не є предметом цього спору.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд враховує, що фактично позивач у відповідній частині вимог не погоджується з фактом виключення його зі списків особового складу військової частини до моменту проведення з ним повного розрахунку при звільненні.
Однак, на думку суду, у разі незгоди з фактом виключення зі списків особового складу військової частини до проведення повного розрахунку при звільненні належним способом захисту порушеного права позивача мало б бути звернення до суду з позовом про оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2025 №210 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.07.2025.
Проте позивач з таким позовом до суду не звертався.
Натомість лише після отримання остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з позовною заявою, прохальна частина якої фактично містить взаємовиключні позовні вимоги.
Зважаючи на факт проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд визнав належним способом захисту порушеного права позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Своєю чергою, стягнення на користь позивача ще й середнього заробітку за час вимушеного прогулу у спосіб, в який це вважає допустимим позивач, фактично призведе до накладення на відповідача подвійної відповідальності, тоді як компенсаційні виплати, передбачені статтями 117 та 235 КЗпП України у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу носять взаємовиключний характер, тобто не можуть стягуватись на користь працівника одночасно за один і той самий період.
З урахуванням наведеного, у задоволенні відповідної частини позовних вимог належить відмовити.
А тому, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є особою з інвалідністю другої групи.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Отже, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2025 по 25.07.2025.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19281,20 грн (дев'ятнадцять тисяч двісті вісімдесят одна гривня двадцять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; м. Миргород, Полтавська область, 37601).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА