Справа № 420/39026/25
26 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність (відмову) суб'єкта владних повноважень - Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія), матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації днів невикористаної відпустки за період з 29.01.2020 по 13.02.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5;
зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія), матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації днів невикористаної відпустки за період з 29.01.2020 по 13.02.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5;
визнати протиправною бездіяльність (відмову) суб'єкта владних повноважень - Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо не здійснення нового розрахунку та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми;
зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України здійснити новий розрахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми;
визнати протиправною бездіяльність (відмову) суб'єкта владних повноважень - Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо не здійснення нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2018 по день звільнення 13.02.2023, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;
зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України здійснити нарахування та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2018 по день звільнення 13.02.2023, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Поряд з адміністративним позовом позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого, покликаючись на постанови Верховного Суду, зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Також позивача зазначає, що він відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, наказом Голови Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 10.07.2023 №977-ОС був прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, яку безперервно проходить до цього часу. Крім цього покладаючись на той факт, що під час служби та звільнення посадові особи Державної установи «Центр пробації» діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та на той час не маючи сумніву в їх діях, факт не здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, та не здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення сприймався як правомірний та не було порушено питання щодо нарахування та виплати передбачених законом грошового забезпечення та відповідної індексації, передбачених законом виплат, та у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні не міг в повній мірі скористатись належною правовою допомогою в частині з'ясування правомірності не здійснення відповідних виплат.
Однак, в подальшому, коли з'явилась можливість скористатись належною правовою допомогою, у тому числі відповідно до судового рішення Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 позивачу стало відомо, що з боку Державної установи «Центр пробації», в супереч вимог зазначених нормативних актів, під час служби та при звільненні зі служби не були нараховані та виплачені всі передбачені законом виплати вказані вище.
Крім того позивач вказує, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Розглянувши клопотання позивача, суддя зазначає таке.
Відповідно до п.п.3,5,6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись із позовною заявою та заявою про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам ст.161 КАС України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до заявлених позивачем вимог, позивач не погоджується з діями щодо обрахунку грошового забезпечення 19 липня 2022 року по 05 листопада 2022 включно.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
З заявою щодо надання відомостей про розмір та складові грошового забезпечення за спірний період позивач звернувся до відповідача у жовтні 2025 року. Доказів звернення раніше вказаної дати не додані. Отже, лише з липня 2025 року позивач почав вчиняти активні дії щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеного вище грошового забезпечення. Таким чином не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коди дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.
Відлік тримісячного строку для звернення з частиною цього позову до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом всього цього періоду позивач не був позбавлений права, у межах строку, оскаржити дії відповідачів щодо обрахунку грошового забезпечення та компенсаційних виплат.
Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі №990/235/23.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач відповідно до ч.6 ст.161 КАС України зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем останній вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Отже, враховуючи те, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 05 листопада 2022 року, через що мав можливість знати та вчиняти дії щодо з'ясування розміру складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також порівняти, чи змінюються оклади з січня календарного року їх виплати.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Згідно матеріалів справи, в спірний період позивач проходив службу у ДА «Центр пробації» Міністерства юстиції України до 13.02.2023. 11.07.2023 позивача призначено офіцером групи внутрішньої безпеки (з місцем дислокації н.п. Велика Михайлівка) відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_1 прикордонному загону.
Звертаючись до суду 21.11.2025, позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду з заявленими позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 13 лютого 2023 року, та зобов'язаний надати суду обґрунтовану заяву про поновлення порушеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, зазначити доводи поважності тому причин і надати докази.
Будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, у т.ч. протягом розумного строку до відповідача, позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містить.
Стосовно проходження позивачем військової служби, суддя зазначає, що Верховним Судом у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Сама по собі обставина зарахування відповідача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об'єктивно унеможливила виконанням ним зазначено процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.
Суду не надано доказів, що перебування позивача на військовій службі унеможливило дотримання ним строку звернення до суду з вимогами.
Щодо дії на території України воєнного стану, суддя зазначає, що за відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням в Україні воєнного стану, така причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов згідно з ч.1 ст.123 КАС України залишається без руху.
Згідно ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити адміністративний позов без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків.
Виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169 КАС України суддя
В задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки та роз'яснити, що в іншому випадку позов буде визнаний неподаним та повернутий позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя П.П. Марин