Справа № 420/38394/25
27 листопада 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суду у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЛАР-ГРУПП» від 25.11.2025 про забезпечення позову,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЛАР-ГРУПП» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дії щодо прийняття рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року; визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року.
Ухвалою суду від 17.11.2025 залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЛАР-ГРУПП» та надано 10-денний термін для усунення недоліків по справі шляхом сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою суду від 27.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
25.11.2025 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЛАР-ГРУПП» надійшла заява про забезпечення позову у прохальній частині якої заявник просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви від 25.11.2025 про забезпечення позову заявник зазначив, що на думку ТОВ «ТОЛАР-ГРУПП» рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15- 32-09-04-03 від 05.11.2025 року прийнято з очевидними ознаками протиправності та у порушення норм п.п.75.1.1.п.75.1ст.75 ПКУ, ст.76, п.86.2.ст.86 ПКУ, п.2ч.6ст.46 , п.8ч.3ст.46 ЗУ № 3817-IX та порушує права, свободу та інтереси позивача, що наносить значну матеріальну шкоду, адже Товариство не може здійснювати свою господарську діяльність. Крім того, як зазначив заявник, у нього перебувають в оренді об'єкти, на яких припинено дії ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі пальним та зобов'язання щодо сплати орендної плати збільшуються, але кошти для цього відсутні, у зв'язку із фактичним припиненням ведення господарської діяльності, найманим працівникам необхідно сплачувати заробітну плату та утримувати податки та збори, у тому числі і військовий збір, що в теперішній час для держави має надважливе значення, адже дані кошти спрямовуються на оборону нашої країни.
За приписами ч.1, ч.2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити встановлені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1)зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб ( ч.2 ст.151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (ч.6 ст. 154 КАС України).
З наведеного вбачається, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача за КВЕД є 47.30 Роздрібна торгівля пальним.
За обставинами справи, ТОВ «ТОТОР-ГРУПП» отримані наступні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним:
від 24.01.2024 року за №15090314202400009, з терміном дії до 24.01.2029;
від 24.01.2024 року за №15240314202400012, з терміном дії до 24.01.2029;
від 24.01.2024 року за №15110314202400010, з терміном дії до 24.01.2029;
від 19.02.2024 року за №15160314202400016, з терміном дії до 19.02.2029;
від 24.01.2024 року за №15240314202400011, з терміном дії до 24.01.2029;
від 24.01.2024 року за №15020314202400006, з терміном дії до 24.01.2029.
Рішенням ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року, припинено дію ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним від 24.01.2024 року за №15090314202400009, від 24.01.2024 року за №15240314202400012, від 24.01.2024 року за №15110314202400010, від 19.02.2024 року за №15160314202400016, від 24.01.2024 року за №15240314202400011, від 24.01.2024 року за №15020314202400006, згідно п.п. 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України визначені Законом України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 3817-IX від 18 червня 2024 року.
Відповідно до статті 1 Закону № 3817-IX, припинення дії ліцензії - позбавлення суб'єкта господарювання права на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності, на який (які) йому надано ліцензію, у порядку, визначеному цим Законом.
За приписами ч.1 ст.46 Закону № 3817-IX, дія ліцензії припиняється шляхом прийняття органом ліцензування, який надав відповідну ліцензію, рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Підпунктом 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX визначено, що підставами для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, зокрема, несплата суб'єктом господарювання, що отримав ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного пунктом 141.14 статті 141 Податкового кодексу України за податковий (звітний) період, або авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного підпунктом 177.5.11 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України за податковий (звітний) період.
Суд враховує, що основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним, ліцензії на які зупинено оскаржуваними у цій справі рішенням.
Тобто, припинення ліцензій, зокрема на роздрібну торгівлю, буде мати наслідком заподіяння фінансової шкоди заявнику (втрата прибутку від здійснення господарської діяльності), заподіяння працівникам позивача матеріальної шкоди у вигляді оплати заробітної плати у меншому розмірі або неможливість виплати заробітної плати взагалі, неможливість сплати податків.
Поряд з цим, суд вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 травня 2025 року у справі № 420/31410/24, відповідно до яких анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з моменту її отримання суб'єктом господарювання позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, та може призвести до ухвалення судом рішення по суті спору до розриву відповідних господарських зв'язків, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності взагалі у випадку ухвалення позитивного рішення суду. Таким чином, наведені обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Крім того, суд враховує той факт, що підставою для прийняття рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року, яким припинено дію ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним від 24.01.2024 року за №15090314202400009, від 24.01.2024 року за №15240314202400012, від 24.01.2024 року за №15110314202400010, від 19.02.2024 року за №15160314202400016, від 24.01.2024 року за №15240314202400011, від 24.01.2024 року за №15020314202400006 стало пп. 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX.
Так, як зазначав суд, пп. 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX визначено, що підставами для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, зокрема, несплата суб'єктом господарювання, що отримав ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного пунктом 141.14 статті 141 Податкового кодексу України за податковий (звітний) період, або авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного підпунктом 177.5.11 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України за податковий (звітний) період.
В той же час, зазначене рішення прийнято за результатами камеральної перевірки.
Згідно висновку акту перевірки Головного управління ДПС в Одеській області від 01.10.2025 №53404/15-32-04-04/45373378 від 01.10.2025, камеральною перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТОЛАР-ГРУПП» п.137.12 ст.137, п.141.14 ст.141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми авансових внесків з місць роздрібної торгівлі пальним, нарахованих за результатами останнього звітного (податкового) періоду, а не їх несплата, що є предметом спору у цій справі, як підстава для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії, визначеного пп. 46 ч. 2 ст.46 Закону № 3817-IX.
При цьому, суд враховує приписи п.141.14 ст.141 Податкового кодексу України, що визначає особливості оподаткування діяльності з роздрібної торгівлі пальним, згідно якого встановлено наступне. Платники податку, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, сплачують щомісяця не пізніше двадцятого числа поточного місяця авансовий внесок з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним, інформація щодо якого внесена до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального станом на перше число поточного місяця, у розмірі, визначеному підпунктом 141.14.2 цього пункту. Терміни "роздрібна торгівля пальним", "місце роздрібної торгівлі пальним" вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального". Авансовий внесок з податку на прибуток підприємств сплачується за кожне місце роздрібної торгівлі пальним, інформація щодо якого внесена до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального станом на перше число поточного місяця: а) у розмірі 60 тисяч гривень за кожне місце, крім випадків, передбачених підпунктами "б" і "в" цього підпункту; б) для місця роздрібної торгівлі пальним, на якому здійснюється реалізація виключно скрапленого газу, - у розмірі 30 тисяч гривень за кожне місце; в) для місця роздрібної торгівлі пальним, на якому здійснюється реалізація кількох видів пального і при цьому частка реалізації скрапленого газу в літрах, приведених до температури 15 °C у загальному обсязі реалізованого протягом попереднього місяця пального, становить 50 і більше відсотків, - у розмірі 45 тисяч гривень за кожне місце. Авансові внески з податку на прибуток підприємств, сплачені відповідно до цього пункту, є невід'ємною частиною податку на прибуток. Сплачена протягом звітного (податкового) періоду сума авансових внесків з податку на прибуток підприємств зменшує податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств, розраховані за результатами такого звітного (податкового) періоду за базовою (основною) ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, у сумі, що не перевищує суму нарахованого податкового зобов'язання за такий податковий (звітний) період. У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного (податкового) року, перевищує суму нарахованого податкового зобов'язання за такий податковий (звітний) рік, сума такого перевищення не переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових (звітних) періодів. Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток не підлягає поверненню платнику податку як надміру та/або помилково сплачені податкові зобов'язання, не може бути зарахована в рахунок інших податків і зборів (обов'язкових платежів) та на неї не поширюється дія положення статті 43 цього Кодексу. Грошове зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств вважається узгодженим у момент виникнення такого зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою підпунктом 141.14.1 цього пункту для граничного строку сплати авансового внеску з податку на прибуток підприємств до відповідного бюджету. У разі якщо платник податку не сплачує узгоджену суму авансового внеску з податку на прибуток підприємств протягом строку, визначеного підпунктом 141.14.1 цього пункту, такий платник податків притягається до відповідальності у вигляді штрафу в розмірах, визначених статтею 124 цього Кодексу. Для цілей застосування цього пункту скрапленим газом слід вважати пропан або суміш пропану з бутаном, скраплений газ природний, інші гази, за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 11 00 00, 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00 та/або обліковуються в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового за умовним кодом 2711 у літрах, приведених до температури 15 °С.
Суд вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні беззаперечні докази, що свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову є такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 150-154,156, 248, 294 КАС України, суд, -
Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОЛАР-ГРУПП» від 25.11.2025 про забезпечення позову - задовольнити.
Зупинити дію рішення ГУ ДПС в Одеській області за №890/15-32-09-04-03 від 05.11.2025 року до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №420/38394/25.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному ст.295 та п.15.5 розділу VII КАС України.
Суддя К.О. Танцюра