Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 280/1799/15-к
Провадження № 1-кп/935/101/24
Іменем України
24 листопада 2025 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілих ОСОБА_4 , обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015060190000555 від 19.09.2015 стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.153 КК України (в редакції від 05.04.2001),
встановив:
У провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України (в редакції від 05.04.2001).
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_10 звернувся із клопотанням про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.153 КК України (в редакції від 05.04.2001), на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із тим, що після інкримінованого йому кримінального правопорушення, вчиненого 16.09.2025, сплинуло більше десяти років.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_11 звернувся із клопотанням про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.153 КК України (в редакції від 05.04.2001), на підставі ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки інкримінований ОСОБА_5 злочин вчинено 16.09.2025, тому, визначений ст. 49 КК України десятирічний строк притягнення його до кримінальної відповідальності сплинув 17.09.2025.
У судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підтримали клопотання захисників, просили звільнити їх від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заперечувала щодо задоволення вказаних клопотань сторони захисту, вважає їх необґрунтованими, оскільки на час вчинення кримінального правопорушення (2015 рік) норма ч. 3 ст. 49 КК України, передбачала, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків, особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину, при цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. 3 сформованої вимоги на судимість ОСОБА_5 , встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України, в подальшому знову вчинив ряд злочинів. Зокрема, ОСОБА_5 02.05.2016 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, за фактом якого зареєстровано кримінальне провадження №12016060150000149 від 04.05.2016, останньому повідомлено про підозру 26.07.2016. Крім того, встановлено, що 05.11.2018 зареєстроване кримінальне провадження № 12018060190000663, за ч. 1 ст. 125 КК України та кримінальне провадження № 12018060190000664, за ч. 1 ст. 122 КК України, які об'єднані за основним номером № 12018060190000663. В межах кримінального провадження № 12018060190000663 ОСОБА_5 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України та 22.02.2019 обвинувальний акт направлено до суду. Ухвалою Коростишівського районного суду від 13.03.2020 (справа № 280/1724/18) кримінальне провадження закрито у зв'язку з відмовою потеплілих від обвинувачення, що не є реабілітуючою підставою. Санкція ч. 1 ст. 122 КК України передбачає міру покарання до 3 років позбавлення волі (в редакції 2001 року), тобто убачається, що перебіг давності злочину, який був вчинений у 2015 році перервався, оскільки ОСОБА_5 вчинив нові злочини у 2016 та у 2018 роках. Аналогічно, з сформованої вимоги на судимість ОСОБА_6 , встановлено, що обвинувачений після вчинення 16.09.2015 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України, в подальшому вчинив ряд злочинів. Так, у кримінальному провадженні № 12016060190000846 від 19.11.2016 ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України та за ч. 2 ст. 296 КК України. Вироком Коростишівського районного суду від 19.05.2017 (справа №280/1590/16-к) ОСОБА_6 , визнано винним за ч. 1 ст. 121 КК України та за ч. 2 ст. 296 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільнено від відбуття покарання на підставі ст. 75, 76 КК України, санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає міру покарання до 8 років позбавлення волі (в редакції 2001 року) та санкція ч. 2 ст. 296 КК України передбачає міру покарання до 4 років позбавлення волі (в редакції 2001 року), тому убачається, що перебіг давності злочину, який був вчинений у 2015 році перервався, оскільки ОСОБА_6 вчинив нові злочини у листопаді 2016 року.
У судовому засіданні представник потерпілих ОСОБА_4 заперечувала щодо задоволення вказаних клопотань сторони захисту, вважає, що строки давності переривались у зв'язку із вчиненням обвинуваченими нових злочинів.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.
Строк давності- це передбачений ст. 49 Кримінального кодексу певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.
Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 та ст. 106 КК строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч. 2-4 ст.49 КК).
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 284-288 Кримінального процесуального кодексу).
Положеннями ст. 49 КК України (в редакції 2015 року) визначено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого злочину, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання.
Підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК визнається благополучне закінчення певних строків давності з дня вчинення злочину і до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа засуджена за вчинений нею злочин певної тяжкості.
Благополучним визнається таке закінчення зазначених строків давності, протягом яких особа, що вчинила злочин, виконала дві умови: не ухилялася від слідства або суду; не вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Для правильного обчислення строків давності необхідно визначити момент початку строку і його закінчення.
Початком перебігу строку давності є день, коли злочин був вчинений. Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або поза волею особи (наприклад, з дня явки її із зізнанням, затримання тощо), а щодо продовжуваних злочинів - із дня вчинення останнього тотожного діяння з тих, що об'єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин. При попередній злочинній діяльності перебіг строків давності обчислюється з дня, коли були припинені або не вдалися підготовчі дії чи злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного.
З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
Положення ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років у разі вчинення тяжкого злочину (в редакції 2015 року). Указаною статтею встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Проте, відповідно до положень чинної ч. 3 ст. 49 КК України, обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності за раніше вчинене кримінальне правопорушення, є згідно з ч. 3 ст. 49 КК України вчинення особою до закінчення зазначених строків хоча б одного нового злочину певної тяжкості, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років.
На час вчинення кримінального правопорушення (2015 рік) норма ч. 3 ст. 49 КК України, передбачала, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків, особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. Тобто, вчинення такого злочину до закінчення зазначених строків призводить до переривання перебігу давності. Це означає, що час, який минув з дня раніше вчиненого кримінального правопорушення до дня скоєння нового злочину, втрачає своє юридичне значення. Він визнається юридично незначущим, забувається і при новому обчисленні строків давності не береться до уваги.
У разі переривання перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинене кримінальне правопорушення, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожне кримінальне правопорушення, що узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22, Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 235/7133/20.
Отже, вчинення впродовж строку давності нового злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше двох років, перебіг давності перериває.
Згідно вимоги на судимість ОСОБА_5 , встановлено, що обвинувачений після вчинення 16.09.2015 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України, вчинив ряд злочинів. Зокрема, ОСОБА_5 02.05.2016 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, за фактом якого зареєстровано кримінальне провадження №12016060150000149 від 04.05.2016, та останньому повідомлено про підозру 26.07.2016. Крім того, встановлено, що 05.11.2018 зареєстроване кримінальне провадження № 12018060190000663, за ч. 1 ст. 125 КК України та кримінальне провадження № 12018060190000664, за ч. 1 ст. 122 КК України, які об'єднані за основним номером № 12018060190000663. В межах кримінального провадження № 12018060190000663 ОСОБА_5 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 125 ч. 1 ст. 122 КК України та 22.02.2019 обвинувальний акт направлено до суду.
Згідно копії ухвали Коростишівського районного суду від 13.03.2020 (справа № 280/1724/18) кримінальне провадження за № 12018060190000663 від 05.11.2018 закрито у зв'язку з відмовою потерпілих від обвинувачення.
Санкція ч. 1 ст. 122 КК України передбачає міру покарання до 3 років позбавлення волі (в редакції 2001 року).
Отже, перебіг давності злочину, який був вчинений у 2015 році переривався, оскільки ОСОБА_5 вчинив нові злочини у 2016 та у 2018 роках.
Що ж стосується посилання захисника ОСОБА_5 ОСОБА_11 щодо того, що згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду, що зазначено у висновках Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду висвітлених у постанові від 18.09.2025 у справі №761/24361/17, згідно яких Суд послідовно зазначає у своїх рішеннях, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності, суд зазначає таке.
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 712/1710/19 дійшов висновку, що відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження на підставі відповідної ухвали суду, що виключає одночасне прийняття ним рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою підставою.
У постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 серпня 2022 року у справі № 592/6875/15-к підстави для закриття кримінального провадження, з огляду на спричинені ними юридичні наслідки для особи, стосовно якої відбувається таке закриття, в теорії права та правозастосовній практиці прийнято класифікувати як реабілітуючі та нереабілітуючі.
У постанові Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 25 лютого 2020 року у справі № 599/593/18 зазначено, що коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і тягнуть за собою зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно обставин справи, у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 18.09.2025 у справі №761/24361/17, позиція сторони обвинувачення про переривання перебігу давності внаслідок скоєння обвинуваченим нового злочину базується лише на факті повідомлення його про підозру в скоєнні інших кримінальних правопорушень. Саме тому Суд послідовно зазначає у своїх рішеннях, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності.
Окрім цього, Кримінальним кодесом України передбачено, що на час вчинення кримінального правопорушення норма ч. 3 ст. 49 КК України, передбачала, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків, особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Закони - це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі - Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу та регулюють найважливіші суспільні відносини.
Усі закони мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх, лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним, усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.
Дія закону (нормативно-правового акта) чи навіть окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками.
За вказаних обставин, у зв'язку із тим, що кримінальне провадження за № 12018060190000663 від 05.11.2018 за обвинуваченням ОСОБА_5 , згідно ухвали Коростишівського районного суду Житомирської області від 13.03.2020 у справі № 280/1724/18 закрито у зв'язку з відмовою потеплілих від обвинувачення, що не є реабілітуючою підставою, суд вважає, що строки давності у такому випадку перериваються.
Згідно вимоги на судимість ОСОБА_6 , встановлено, що обвинувачений після вчинення 16.09.2015 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України, в подальшому знову вчинив ряд злочинів. Так, у кримінальному провадженні за № 12016060190000846 від 19.11.2016 ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України та за ч. 2 ст. 296 КК України. Вироком Коростишівського районного суду від 19.05.2017 (справа №280/1590/16-к) ОСОБА_6 , визнано винним за ч. 1 ст. 121 КК України та за ч. 2 ст. 296 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільнено від відбуття покарання на підставі ст. 75, 76 КК України.
Санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає міру покарання до 8 років позбавлення волі (в редакції 2001 року) та санкція ч. 2 ст. 296 КК України передбачає міру покарання до 4 років позбавлення волі (в редакції 2001 року).
Тобто, перебіг давності злочину, який був вчинений у 2015 році перервався, оскільки ОСОБА_6 вчинив нові злочини у листопаді 2016 року.
Дослідивши зазначені обставини, суд приходить до висновку, що з моменту вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.153 КК України (в редакції від 05.04.2001), не закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України, тому, суд вважає, що відсутні підстави для закриття кримінального провадження у зв'язку із звільненням обвинувачених від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі ст. 49 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49 КК України, ст. 284, 286, 288, 372 КПК України, суд,
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_11 про звільнення обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі ст. 49 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015060190000555 від 19.09.2015.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1