Справа № 420/29764/25
27 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
« 1. Визнати протиправним відмову ГУ ДМС у Одеській області (Код ЄДРПОУ: 37811384) у розробці та видачі паспорта-книжечки Громадянина України моєму синові - ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язати ГУ ДМС у Одеській області (Код ЄДРПОУ: 37811384) розробити та видати відповідно до Положення 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ паспорт-книжечку громадянина України на мого сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
5. Визнати протиправним та зобов'язати «відповідача» не вносити ПД (персональні данні) нашого сина до електронно-цифрових реєстрів (по типу ЭДДР, УНЗР та інші...)
(Підкреслюю, що ми не проти інформації на папері - письмово в рамках Закону, ми конкретно проти абсолютно незахищеної електронно-цифрової інформації та біометризації).
4. Стягнути на мою користь «судовий сбір» та «правничу допомогу» з відповідача в розмірі 1212,00 грн., та 11 550,00 грн., на рахунок 3 (Додаток 3)
5. Зобов'язати «відповідача» - не посилатися на підзаконний акт МВС № 456, та не забороняти громадянам України у праві на розробку та видачу «паспорта-книжечки», що порушують приписи Закону - на підставі рішенням ВП ВС справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18)».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є матір'ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 . Позивач з сином звернулася до відповідача із вимогою про розробку та видачу належним чином паспорта громадянина України для сина у формі книжечки без біометрії та цифровізації. Відповідачем надано відповідь про відмову в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки № НОМЕР_1 від 28.04.2025 року. На думку позивача будь-які дії з питань обов'язковості або примушування з отримання паспорта громадянина України у вигляді пластикової картки є втручанням до приватного життя, а присвоєння унікального номеру в ЄДДР (УНЗР) суперечить релігійним переконанням позивача та її дитини. В обґрунтування позовних вимог позивач також посилалась на правові висновки Верховного Суду по зразковій справі №806/3265/17.
Ухвалою від 08.09.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/29764/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
17.09.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 11.03.2025 до ГУ ДМС в Одеській області надійшла вимога ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_1 від 07.03.2025 про «виготовлення «паспорта-книжечки». У поданій заяві ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 вказали, що мають намір оформити паспорт громадянина України ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням ним 16-річного віку у вигляді книжечки зразка 1994 року. ГУ ДМС в Одеській області у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надав позивачам письмову відповідь від 11.03.2025 .№ Ф-183/6/5101-25/5100.4.1/2372-25 на їх вимогу з відповідними роз'ясненнями щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року. 28.04.2025 до ГУ ДМС в Одеській області повторно надійшла вимога ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_1 від 07.03.2025 про «виготовлення «паспорта-книжечки». ГУ ДМС в Одеській області у межах строку визначеного ЗУ «Про звернення громадян» надав позивачам письмову відповідь від 29.04.2025 № Ф-330/6/5101-25/5100.4.1/4060-25 на їх вимогу з відповідними роз'ясненнями щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Також відповідач зазначає, що, 13.06.2017 ОСОБА_1 звернулася до Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області з заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм неповнолітньому ОСОБА_2 . Відповідно до п.п. 2 п. 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон затвердженого постановою КМУ від 07.05.2014 №52 Оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються: особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників, у тому числі осіб, уповноважених відповідно до законодавства інших держав на представлення інтересів дитини щодо оформлення паспорта для виїзду за кордон (далі - законні представники). Враховуючи викладене, оформлення та видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється на підставі відповідної заяви-анкети законного представника, який діє в інтересах неповнолітньої дитини. В даному випадку паспорт громадянина України для виїзду за кордон був оформлений та виданий на підставі заяви-анкети ОСОБА_1 , яка є законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 . Жодних заперечень, пропозицій та зауважень під час зазначених процедур від законного представника ОСОБА_2 не надходило, особи не зазначали про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації, а всі дії щодо нього здійснювалися на добровільній основі. 16.07.2017 ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_2 дата видачі 16.07.2017, орган видачі 5112. Під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 дані стосовно ОСОБА_2 були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20090410-01810. 23.09.2019 ОСОБА_1 звернулася до Першого відділу обслуговування громадян м. Київ ДП «Документ» з заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм неповнолітньому ОСОБА_2 . 28.05.2019 ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_3 дата видачі 28.05.2019, орган видачі 8103. Жодних заперечень, пропозицій та зауважень під час зазначених процедур від законного представника ОСОБА_2 не надходило, особи не зазначали про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації, а всі дії щодо нього здійснювалися на добровільній основі. Таким чином, на момент звернення до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, дані стосовно ОСОБА_2 вже були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20090410-01810. За приписами частини першої статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Відповідач уважає, що позивачами не наведено підстав вважати, що персональні дані щодо ОСОБА_2 обробляються з порушенням законодавства України. ГУ ДМС в Одеській області вважає безпідставними посилання позивачів на те, що враховуючи релігійні переконання ОСОБА_2 та існуючу позицію що до цього православної церкви він не може приймати номери, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм. Отже, використання позивачем раніше паспортів громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, дію отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя. З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
ГУ ДМС в Одеській області також уважає безпідставними посилання позивачів на те, що спір у цій справі повністю відповідає ознакам типової справи, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки позивача вже було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_2 дата видачі 16.06.2017, орган видачі 5112 та серії НОМЕР_3 дата видачі 28.05.2019, орган видачі 8103, разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних. У зв'язку із наведеним, доводи позовної заяви стосовно віднесення справи № 420/29764/25 до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) є необґрунтованими.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є матір'ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ).
У зв'язку з досягненням 16-ти річчя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з вимогою на виготовлення «Паспорта книжечки» від 07.03.2025 року, яка була зареєстрована 28.04.2025за вх. № Ф-330/6/5101-25, в якій просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорта у формі книжечки зразка 1994 року.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області листом від 29.04.2025 № Ф-330/6/5101-25/5100.4.1/4060-25 повідомили позивача про відсутність підстави для оформлення та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорта громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІ.
Позивач, не погодившись із вказаною відповіддю, як законний представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 46 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Суд враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки, на яку позивач посилалась в позовній заяві як на підставу для видачі паспорта громадянина України у форму книжечки, була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Водночас, досліджуючи матеріали справи, суд доходить висновку, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, з огляду на наступне.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що 13.06.2017 року ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 звернулися до Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області з заявою-анкетою №5611661 про отримання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , дата видачі 16.06.2017 року, строк дії до 16.06.2021 року, при оформленні було надано згоду на обробку персональних даних, дані про ОСОБА_2 внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і йому було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20090410-01810.
23.05.2019 року ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 звернулися до Першого відділу обслуговування громадян м. Київ ДП «Документ» з заявою-анкетою №14698141 про отримання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , дата видачі 28.05.2019, строк дії до 28.05.2023 року, який було продовжено до 28.05.2025 року, як убачається з відмітки в паспорті.
При цьому, при зверненні до органів міграційної служби із заявами-анкетами від 13.06.2017 року та від 23.05.2019 року , ані позивач, ані його законний представник не зазначали про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Тобто, аналізуючи викладене, суд враховує, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вперше, у зв'язку з чим ОСОБА_2 було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Отже, безпідставним є посилання позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, не порушує його права та не є втручанням у його приватне і сімейне життя.
Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у справах № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року), №380/5977/21 (постанова від 08 червня 2023 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постановах Верховного Суду від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21, від 22 березня 2024 року у справі № 540/4500/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 260/2992/23, від 28 листопада 2024 року у справі № 420/6552/24.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська , 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.11.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва