Справа № 420/30478/24
27 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 27 вересня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), відповідно до якої позивач просить:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 28 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою суду від 02 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та на цей час Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, представник позивача зазначив, що йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
28 серпня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/10049/22 на розрахунковий рахунок сума індексації грошового забезпечення.
Однак Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Окрім того, представник позивача вважає за необхідне стягнути на користь Позивача з Відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
До суду 16 жовтня 2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не перебував на фінансовому забезпеченні відповідача.
Ухвалою від 17 лютого 2025 року залучено до участі у справі як другого відповідача 24 окрему авіаційну ескадрилью ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ). Розгляд справи № 420/30478/24 розпочато спочатку. Запропонувано відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали, надати суду відзив на позовну заяву і всі докази, якими можуть бути підтверджені заперечення проти позову та надіслати копію відзиву та доданих до нього документів позивачу. Зобов'язано 24 окрему авіаційну ескадрилью ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали надати до суду розрахунковий лист на дату звільнення із зазначенням суми виплаченої позивачу перед звільнення та коли саме; докази виконання рішення суду по справі № 420/10049/22 із зазначенням суми та коли виплачено; довідку про середньоденний заробіток за два місяці перед звільненням позивача.
До суду 03 березня 2025 року від військової частини НОМЕР_4 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить відмовити, посилаючись на те, що Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Згідно з пунктом 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Втім, представник відповідача вважає, що слід врахувати, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Також представник відповідача зазначає, що згідно з витягом з наказу Військової частини НОМЕР_4 від 25.09.2019 № 178-ОС позивача, звільненого з військової служби наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2019 № 312-ОС, виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 26.09.2019.
Відповідно до платіжних інструкцій № 811 від 22.08.2024 та № 928 від 23.08.2024 вбачається, що позивачу здійснено переказ коштів з перерахунку індексації грошового забезпечення при звільненні у загальному розмірі 82375,82 грн.
Вказана виплата індексації грошового забезпечення була здійснена відповідачем на підставі рішення суду від 17.07.2024 у справі № 420/10049/22.
Відтак, спір (незгода) про розмір сум, належних виплат при звільненні виник у позивача лише у липні 2022 року. Позовна вимога та доводи про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Представник відповідача звертає увагу, що позивач був звільнений з військової служби у серпні 2019 року, а виключений зі списків частини та всіх видів забезпечення у вересні 2019 року, однак безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
За захистом свого порушеного права внаслідок не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за відповідний період позивач звернувся до суду лише 04.07.2022, та цей спір був остаточно вирішений 24.09.2024 шляхом здійснення Військовою частиною НОМЕР_4 фактичного перерахунку коштів.
Посилаючись на виконання вищевказаних рішень судів, на підставі яких Військовою частиною НОМЕР_4 здійснено остаточний розрахунок, позивач у вересні 2024 року звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, а саме: середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 29.08.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі, з 19.07.2022 по 28.08.2024. Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник більш ніж через два роки (2 роки 7 місяців) після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Таким чином, доводи позовної заяви щодо стягнення середнього грошового забезпечення є необґрунтованими, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, представник відповідача зазначає, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення), допущені, в даному випадку, з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, а саме добровільно чи на виконання рішення суду.
Разом з цим, представник відповідача звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду, якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті.
А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Втім, безпосередньо позивач або через уповноваженого за довіреністю представника до моменту відкриття провадження у даній справі не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невірно обчисленої індексації грошового забезпечення відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Таким чином, висновки представника позивача про те, що Закон 2050-ІІІ і Порядок 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатись до відповідного суб'єкта владних повноважень за виплатою відповідної компенсації є хибними, а такі позовні вимоги, - передчасними.
З наведених підстав такі позовні вимоги є безпідставними.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
Сторони не заперечують, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідно до витягу з наказу командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.09.2019 року № 178-ОС майора ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 25 вересня 2019 року.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 420/10049/22, позивачу 28 серпня 2024 року виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 74751 грн, що підтверджено звітом по картковому рахунку позивача та платіжною інструкцією № 811 від 22 серпня 2024 року.
Суд встановив, що на дату, 28 серпня 2024 року, виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/10049/22 відповідачем не було сплачено позивачу середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі та компенсації втрати частини доходів, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.
Судом досліджена довідка щодо розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (вересень 2019 року, жовтень 2019 року) та особисту картку на грошове забезпечення № 261 за 2019 рік, архівну відомість з січня 2019 року по грудень 2019 року.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Суд встановив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 420/10049/22, позивачу 28 серпня 2024 року виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 74751 грн, що підтверджено звітом по картковому рахунку позивача та платіжною інструкцією № 811 від 22 серпня 2024 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на дату звільнення позивача 25 вересня 2019 року - не був проведений повний розрахунок з позивачем.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до довідки про середній розмір грошового забезпечення за останні два місяці до звільнення, середньоденне грошове забезпечення позивача складало - 450,43 грн.
Отже, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача має складати 450,43 грн х 183 дні= 82428,69 грн., які належать стягненню з відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь позивача.
Тому враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 82428,69 грн.
Судом обраний зазначений спосіб захисту прав позивача з тих підстав, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд звертає увагу, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Таким чином, су доходить висновку, що обраний судом спосіб захисту прав позивача є достатньою компенсацією майнових витрат позивача внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.
За таких обставин слід відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 29 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, оскільки, суд погоджується з доводами відповідача, що позивач звернувся до суду про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення через два роки після звільнення, а отже, як було вже зазначено, обраний судом спосіб захисту прав позивача є достатньою компенсацією майнових витрат позивача внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Щодо решт позовних вимог, суд зазначає.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Також у справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Цей висновок був повторений у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 року у справі № 620/7687/21.
Тому, застосовуючи цей висновок Верховного Суду, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення у зв'язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати позивачу індексації заробітної плати (грошового забезпечення), суд доходить висновку, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання уповноваженого органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи викладені вище висновки Верховного Суду та встановлені судом у справі обставини, те, що відповідачем виплачено заборгованість на виконання рішення суду, але не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд доходить висновку, що наведені позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 , де й перебував на грошовому забезпеченні, належним відповідачем у цій справі є ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За таких встановлених судом обставин, позовні вимоги пред'явлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 , не належать задоволенню.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню частково.
У зв'язку з тим, що позов задоволено, сплачений судовий збір належить стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 82428,69 грн (вісімдесят дві тисячі чотириста двадцять вісім гривень 69 копійок), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) у нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко