Справа № 420/35607/25
27 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обчислення та виплати з 01.03.2025 пенсії ОСОБА_1 у неповному розмірі шляхом застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 № 1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 у розмірі 74% сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 № 1 та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 року по день проведення перерахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідач з 01.03.2025 року провів перерахунок розміру пенсії із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та обмежив пенсію максимальним розміром, в результаті чого розмір пенсії був понижений. Позивач, вважає протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії із застосуванням обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», а тому звернувся до суду з даною позовною заяву.
Ухвалою від 24.10.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/35607/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
06.11.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що вимога позивача стосовно виплати пенсії без обмеження її максимального розміру є безпідставною, оскільки згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався. Оскільки рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 по справі № 420/39098/24 було установлено з 01.02.2022 та з 01.02.2023 провести перерахунок позивачу пенсії без обмеження максимального розміру, тому розмір пенсії визначений на зазначені дати та становить з 01.02.2023 - 38828,91 грн.
Крім того, відповідач вказує, що відповідно до статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1) із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення Позивачу з липня 2025 року пенсія виплачується у розмірі 29120,07 грн. Пунктом 2 зазначеної Постанови № 1, з урахуванням змін, внесених Постановою Кабінет Міністрів України від 04.02.2025 № 116, установлено, що у період воєнного стану у 2025 poці коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснено зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів. У порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів отримано відомості з Єдиного державного реєстру ветеранів війни ветеран відсутній в ЄДРВВ, тому правові підстави для відміни понижуючих коефіцієнтів Позивачу відсутні. Зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб. За таких обставин, передбачені ст. 46 Закону № 4059-IX обмеження застосовані до Позивача правомірно. На зазначених підставах виплата пенсії з 01.03.2025 проводиться в розмірі, визначеному вищезазначеними законодавчими актами та становить - 25772,64 грн. Як результат, перерахунок пенсії Позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01.03.2025 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 209 від «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області здійснено перерахунок пенсії позивача та нараховано індексацію у розмірі 1500,00 грн.
Згідно розрахунку пенсії з 01.07.2025 року підсумок пенсії (з надбавками) позивача склав 43828,91 грн, з урахуванням максимального розміру 38828,91 грн; з урахуванням пониження суми 38828,91 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 до виплати позивачу з визначено пенсію у розмірі 29120,07 грн.
Позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою, в якій просив перерахувати (нарахувати) та виплачувати заявнику пенсію з 01.01.2025 року, застосувавши розмір пенсії, визначений на момент первинного призначення, пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат без застосування коефіцієнтів зменшення передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", Постановою Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 № 1, без обмеження пенсії максимальним розміром.
Листом від 07.08.2025 року відповідач повідомив позивача, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 по справі № 420/39098/24 було установлено з 01.02.2022 та з 01.02.2023 провести перерахунок ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимального розміру, тому розмір пенсії визначений на зазначені дати та становить з 01.02.2023 - 38828,91 грн. Також, відповідно до статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1) із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення ОСОБА_1 з липня 2025 року пенсія виплачується у розмірі 29120,07 грн. Пунктом 2 зазначеної Постанови № 1, з урахуванням змін, внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2025 № 116, установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у періодздійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів. У порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів отримано відомості з Єдиного державного реєстру ветеранів війни - ветеран відсутній в ЄДРВВ, тому правові підстави для відміни понижуючих коефіцієнтів ОСОБА_1 відсутні.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії із застосуванням обмеження максимальним розміром та із застосуванням обмеження коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, врегульовані Законом України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Частинами 1,2 ст. 63 Закону №2262-ХІІ встановлено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Згідно з ч. 4 ст. 63 Закону №2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
При цьому відповідно до ст.64 Закону №2262-ХІІ у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до ч.4 ст.63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсії військовослужбовців при будь-якому перерахунку не підлягають обмеженню, оскільки обмеження пенсій військовослужбовців встановлювались ч.7 ст.43 Закону України №2262-ХІІ, проте вказані рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), тобто з 20.12.2016 року положення ч.7 ст.43 Закону є такими, що втратили чинність.
Вказаний висновок суду зроблений на підставі висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України повинні бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вказані висновки сформовані в постановах Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №620/1285/19, від 09.11.2020 року у справі №813/678/18, від 09.02.2021 року у справі №640/2500/18 та полягають у наступному.
Закон України №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом .
Згідно із Законом України від 24.12.2015 №848-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст.43 Закону №2262-XII доповнено частиною 7 про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016року.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016№ 7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 не чинною є ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017 року, у ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Внесені Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідно до ст.1-1 Закону України №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Закон України №2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося ч.7 ст.43 Закону України №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень Закону України №3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону України №2262-XII.
Застосування положень Закону України №3668-VI по відношенні до військовослужбовців фактично зводить нінащо наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст.17 Конституції України.
Висновки Верховного Суду з цього питання є сталою судовою практикою та підтверджені у постанові від 25.01.2024 року у справі №300/2754/23.
Отже застосування при перерахунках пенсії позивача Закону України № 3668 VI є протиправним.
Таким чином, суд дійшов висновку, про протиправність дій відповідача щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром.
Щодо застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів відповідно до положень ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі по тексту також - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом № 2262-ХІІ.
Відповідно до преамбули Закону № 2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами першою та третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.
Водночас, пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України. Отже, аналіз положень статей 8, 18 та 92 Конституції України у системному зв'язку з преамбулою Закону України № 2262-XII дозволяє зробити обґрунтований висновок про те, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також деяких інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, визначаються виключно положеннями спеціального закону - Закону № 2262-XII.
"Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43- 47) Закону № 2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52- 62) та VIII (статті 63- 66) Закону № 2262-ХІІ відповідно.
Разом з тим, статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX (далі по тексту також - Закон № 4059-IX) встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання положень статті 46 Закону № 4059-IX Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" від 03.01.2025 № 1, яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону № 1058-IV, і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону № 1058-IV.
Пунктом 2 означеної Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Таким чином, положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 11 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.
Крім того, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі по тексту також - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Слід наголосити, що зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.
Суд враховує, що Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік" не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.
Водночас, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІI, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного суду від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію "якості закону".
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2025 року у справі №120/1081/25, від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25, дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та постанови №1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Застосовуючи означений підхід до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови №1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними.
Застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонськійобласті вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій щодо перерахунку пенсії позивача.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром та без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови №1.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у цій справі є фактичні і правові підстави для ухвалення рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 року максимальним розміром та застосування з 01.03.2025 року понижуючих коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 року без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії у розмірі 74% сум грошового забезпечення та виплатити різницю між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 року по день проведення перерахунку, то суд зазначає таке.
Відповідач ще не здійснював перерахунку призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при проведенні такого перерахунку і виплаті пенсії будуть порушені.
Спору стосовно перерахунку пенсії у розмірі 74% сум грошового забезпечення та виплати різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 року по день проведення перерахунку, на час звернення позивача до суду не існувало.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що ймовірно будуть порушені у майбутньому, то позовні вимоги в цій частині, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 року максимальним розміром та застосування з 01.03.2025 року понижуючих коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 року без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ: 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.11.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва