26 листопада 2025 рокусправа № 380/8540/25 м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №380/8540/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, невід'ємною складовою грошового забезпечення та підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті незалежно від фінансування. Відмова відповідача у її нарахуванні та виплаті з посиланням на відсутність відповідних бюджетних асигнувань є протиправною та суперечить усталеній судовій практиці. Позивач наполягає, що, виходячи з норм Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, базовим місяцем для розрахунку індексації у спірний період має бути січень 2008 року, оскільки останнє підвищення посадових окладів осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту до спірного періоду відбулося саме тоді. Також, у зв'язку з тривалою невиплатою належних сум, позивач, посилаючись на норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», вважає, що має право на отримання відповідної компенсації.
Відповідач подав відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що згідно вимог Постанови №1013 і Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078. Оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року - лютого 2018 року перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. Окрім цього, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися в межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на ці цілі та механізм не передбачає нарахування виплати індексації працівника за попередні періоди. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 05.05.2025 року у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, притому позивачу не нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зміст спірних правовідносин полягає у не нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача та наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
Судом враховуються аргументи наведені позивачем з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 2017-ІІІ, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 3 вказаної статті Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлювався Інструкцією «Про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту», затвердженою наказом МНС від 10.06.2008 N 447 (далі - Інструкція № 447), яка була чинною до 16.06.2015; Інструкцією «Про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року № 475 (далі - Інструкція № 475), яка була чинною до 14.09.2018; Інструкцією «Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі - Інструкція № 623).
Стаття 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено «Порядок проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок № 1078), згідно з пунктом 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Порядку № 1078, оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відповідно до абзацу 7 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
В контексті наведеного вважає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Вважає, що, незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону № 2011-ХІІ, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість який не врегульовує питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення військовослужбовців, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, як складова конституційного права на соціальний захист.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Висновки про віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення та обов'язковість її нарахування та виплату знайшли своє відображення в постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року по справі № 638/9697/17 та від 19 липня 2019 року по справі № 240/4911/18.
Пункт 5 Порядку № 1078 в редакції, яка застосовується з 01.12.2015 року, визначає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що Кабінетом Міністрів України на 2015 рік затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У зв'язку з цим прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 N 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 N 77).
Відповідно до пункту 3 цієї постанови у грудні 2015 року мало бути здійснено упорядкування структури заробітної плати шляхом підвищення всіх складових заробітної плати, тобто не тільки з урахуванням підвищення тарифних ставок (окладів), а також з урахуванням доплат, надбавок та премій, з тим, щоб сума підвищення заробітної плати перевищила суму індексації, яка склалась у цьому місяці.
Для працівників бюджетної сфери, розміри посадових окладів яких у штатному розмірі не змінились, при підвищенні посадового окладу працівника 1 тарифного розряду ЄТС (1 - 3 тарифні розряди ЄТС), керуючись пунктом 3 вищезазначеної постанови, мали бути переглянуті розміри надбавок, доплат та здійснення преміювання у підвищеному розмірі.
Таким чином, вказані Відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення Позивача у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року по справі № 380/11904/21 висловився стосовно встановлення базового місяця, а саме - підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу. Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави Суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року по справі № 380/11904/21 висловився стосовно встановлення базового місяця, а саме - підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу. Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави Суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 28 червня 2022 року по справі № 420/4841/21 Суд визнав січень 2008 року, як базовий місяць для нарахування індексації відповідно до Порядку № 1078, оскільки в період з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд уже зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17. Щодо справ з подібними правовідносинами, то Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки. Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20.
Приймаючи до уваги викладене, Відповідач мав здійснити нарахування індексації грошового забезпечення Позивачу з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, виключно січень 2008 року і березень 2018 років.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи вважаємо, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють компенсацію у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Від цих висновків Верховний Суд не відступав.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.
В указаній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
Така ж позиція міститься і у Постанові від 29 травня 2025 року у справі №640/12053/21 адміністративне провадження № К/990/38312/23
Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права особи на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати суд дійшов висновку, що позивач має право на таку компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати за весь час невиплати.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Позивач довів своє право на отримання індексації, тоді як відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності.
З цих же по суті підстав, судом не враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у вищевказаний спосіб.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, - задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з надзвичайних ситуацій у Львівській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп. 15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 26.11.2025 року.
СуддяГавдик Зіновій Володимирович