про закриття провадження у справi
27 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/13044/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про встановлення відсутності компетенції (повноважень),
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить:
встановити відсутність компетенції (повноважень) у начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника ОСОБА_2 , як суб'єкта владних повноважень, на прийняття рішення щодо призначення групи слідчих у кримінальному провадженні;
встановити відсутність компетенції (повноважень) у начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника ОСОБА_2 , як суб'єкта владних повноважень, на прийняття рішення щодо визначення місця проведення досудового розслідування.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 травня 2021 року відкрив провадження в адміністративній справі; визначив, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2025 року серед іншого: прийняв адміністративну справу до провадження; розгляд справи продовжив в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) спочатку.
У позовній заяві позивач зазначила, що постановою начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника Асланова М. С. від 23 грудня 2019 року визначено групу слідчих, яким доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201900000000507. Крім визначення переліку осіб з числа співробітників відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві та визначення старшого групи слідчих, зазначеною постановою визначено місце проведення досудового розслідування - місце розташування відділу, а саме: м. Київ, вул. Антоновича, 114 (Голосіївський район м. Києва) та м. Київ, вул. Електриків, 25-ж (Подільський район м. Києва).
За твердженням позивача, вказана постанова винесена незаконно, усупереч існуючим вимогам чинного законодавства, водночас процедури оскарження такої постанови Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) не передбачено.
Приймаючи до уваги, що КПК України не встановлено порядку оскарженню рішень керівника органу досудового розслідування, а тому порядок оскарження таких постанов чинним КПК України не врегульовано, позивач вважає, що вказаний спір підсудний саме окружному адміністративному суду за місцем знаходження відповідача.
З посиланням на норми КПК України, позивач вважає, що у начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції України в м. Києві відсутні повноваження для призначення групи слідчих у кримінальному провадженні та визначення місця проведення досудового розслідування.
Таким чином, резюмує позивач, у начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в м. Києві, як у суб'єкта владних повноважень, відсутні повноваження на прийняття такого рішення.
Після прийняття справи до провадження суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у цій справі з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Приписами пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають в результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, які вимагають інших юрисдикційних форм захисту від зазначених порушень прав чи інтересів особи.
Суд наголошує, що, звертаючись з цим позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, позивач просить встановити відсутність компетенції (повноважень) у начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника Асланова М. С., як суб'єкта владних повноважень, на прийняття рішення щодо призначення групи слідчих у кримінальному провадженні та щодо визначення місця проведення досудового розслідування, а відтак ці обставини унеможливлюють розгляд заявлених позивачем позовних вимоги у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення публічно-приватного партнерства;
15) спорах щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері проведення конкурентних процедур з відбору приватного партнера, концесіонера;
15-1) спорах щодо оскарження законності укладення договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору, законності змін, внесених до договору публічно-приватного партнерства, концесійного договору;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
На підставі наведених положень частини першої статті 19 КАС України вирішення адміністративними судами справ з приводу компетенції суб'єктів владних повноважень можливе виключно у публічно-правових спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Саме при вирішенні таких спорів між суб'єктами владних повноважень суд у разі задоволення позову згідно із пунктом 5 частини другої статті 245 КАС України може прийняти рішення про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Наведена правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19.
Спори, визначенні у пункті 3 частини першої статті 19 КАС України, можуть виникати між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір.
Суд зазначає, що під компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб'єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб'єктами владних повноважень. Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.
Однак категорія «реалізація компетенції» визначає, що можуть мати місце не лише спори про її розмежування. Такі спори можуть виникати на підставі прийняття рішення, вчинення дій суб'єктом владних повноважень, які, з позиції іншого суб'єкта владних повноважень, не відповідають закону, виходять за межі компетенції відповідача або прийняті з порушенням встановленої процедури тощо. При цьому, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів. Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій, в межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв'язання законодавчої колізії, а також, усунення наслідків дублювання повноважень.
Відповідну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 705/748/17, від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19, в постановах Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 29 квітня 2020 року у справі № 160/1106/19 та інших.
Позивач у цій справі не є суб'єктом владних повноважень, а є фізичною особою, а отже, не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень) у відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника Асланова М. С. на прийняття рішення щодо призначення групи слідчих у кримінальному провадженні та щодо визначення місця проведення досудового розслідування, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір щодо відсутності компетенції (повноважень) допускається виключно між суб'єктами владних повноважень.
Також суд вважає за необхідне вказати, що у Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно із статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною першою статті 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частина перша статті 303 КПК України визначає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні.
Поряд із цим частина друга статті 303 КПК України передбачає, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 1540/5031/18, а також Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 260/137/19, з урахуванням роз'яснення суті кримінального судочинства, наведеного у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, зазначили, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, установленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Отже, орган дізнання, слідства, прокуратури під час вчинення дій, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а відтак оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
З матеріалів позовної заяви слідує, що позивач є фізичною особою, яка просить встановити відсутність компетенції (повноважень) Головного управління Національної поліції у м. Києві на прийняття певних рішень під час здійснення останнім досудового розслідування. Компетенційний спір в розумінні КАС України в цьому випадку відсутній.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина друга статті 238 КАС України).
Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих відносин, суд вважає, що на підставі статті 19 КАС України юрисдикція адміністративного суду не поширюється на зазначену справу і провадження у справі підлягає закриттю, оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Проте, необхідно зазначити, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у світлі частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому в цьому випадку відсутні підстави для зазначення суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 800/227/17.
Відповідно до частини другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Керуючись статтями 19, 238, 239, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про встановлення відсутності компетенції (повноважень).
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не допускається.
Ухвалу направити учасникам справи до електронного кабінету за допомогою підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська