про повернення позовної заяви
27 листопада 2025 року м. Київ № 320/3053/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Білоус А.Ю., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд зобов'язати відповідача здійснити за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату позивачу як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, державної пенсії по інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 № 719-VII, відповідно до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, з урахуванням вже виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2020 позовну заяву залишено без руху.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025, позовну заяву №320/3053/20 передано для розгляду судді Білоус А.Ю.
15.10.2020 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку позовної давності для звернення до суду. В заяві зазначено, що про порушення своїх прав позивач дізналася із засобів масової інформації.
Крім того, позивач посилається на свою необізнаність в пенсійному законодавстві, що, на її думку, є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Позивач також звертає увагу суду на положення частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, відповідно до яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та письмові пояснення щодо обґрунтування пропуску такого строку, суд зазначає таке.
Суд не погоджується з вказаними аргументами позивача щодо поважності причин строку звернення до суду, оскільки при визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Залишаючи дану позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 07.04.2020 вказав, що правовідносини, з приводу яких позивач звернулась до суду виникли у період 2014 року, водночас з даним позовом до суду позивач звернулась 30.03.2020 (відбиток календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку на конверті від 30.03.2020), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, більше ніж на п'ять років.
Суд зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, а щодо її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та про порушення своїх прав, позивач мала дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа №127/13736/16-а (№К/9901/42788/18) зазначає, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Як зазначив Верховний Суд у наведеному рішенні "позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 № 39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду...". За результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
Позивач, звернувшись у березні 2020 року з позовними вимогами за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (включно), пропустила строк звернення до суду.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (провадження №К/9901/55618/18) та від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а (провадження №К/901/42788/18).
Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивач не зазначила причин, що перешкоджали їй звернутися до суду у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках та які поважні причини, зокрема хвороби, стихійні лиха, які відбулися у період з 2014 по 2020 роки, перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду.
У свою чергу необізнаність в особливостях пенсійного законодавства не є об'єктивними обставинами, які заважали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма Закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Щодо доводів позивача про те, що звернення до суду з позовними вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час відповідно ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не обмежене будь-яким строком слід зазначити, що частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ, що спростовує доводи позивача про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 зазначив, що спори у справах, пов'язаних із пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
При цьому, слід зазначити, що судом не приймаються до уваги доводи позивача, викладені в обґрунтування заяви від 15.10.2020, оскільки позивачем не наведено жодної поважної обставини, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та не надано жодного доказу в обґрунтування вказаних обставин.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що викладені позивачем в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду обставини не є поважними.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Будь-яких інших належним та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивачем не надано.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.
Керуючись статтею 123, пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Прийняти до провадження справу №320/3053/20.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Повернути позовну заяву ОСОБА_2 до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Білоус А.Ю.