26 листопада 2025 року м. Київ справа №320/54857/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Білоцерківського об'єднаного відділу про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Білоцерківського об'єднаного відділу про визнання протиправним та скасування рішення, у якому просить суд :
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 14.09.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським РВ ГУДМС України в м. Києві 16.12.2015.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 29.09.2023 скасовано рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 14.09.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, є незаконним та таким, що порушує права позивача, оскільки відповідач не встановив і не надав достатні та належні докази факту подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, а тому оскаржуване рішення прийняте всупереч статті 21 Закону України «Про громадянство України» та підлягає скасуванню.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки підстави для набутті громадянства України за територіальним походженням у позивача відсутні, а позивачем під час оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 2235-ІІІ особисто подав неправдиві відомості. Відтак, на переконання відповідача, громадянство України набуто позивачем шляхом обману.
Також, відповідач направив до суду клопотання з проханням розглядати справу у відкритому судовому засіданні з його участю.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін. Більш того, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Донець В.А.) від 06.01.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Лисенко В.І.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалою суду від 06.03.2025 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 14.08.2025 витребувано від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області: відомості щодо наявних кримінальних проваджень щодо ОСОБА_1 , письмові пояснення щодо правових підстав прийняття спірного рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 14.09.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
На виконання вимог ухвали суду від 14.08.2025 відповідачем надано лише заяву, в якій викладено аналогічні доводи суб'єкта владних повноважень, на підставі яких прийнято спірне рішення. Однак, витребувані докази відповідачем не були надані у спосіб, визначений ухвалою суду від 14.08.2025 р.
Вказана обставина не перешкоджає подальшому розгляду справи за наявними у ній матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
14.09.2015 ГУ ДМС в м. Києві прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_3
Голосіївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві документовано ОСОБА_3 та видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , відповідно до якого згідно заявою останнього, змінено прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .
Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 29.09.2023 скасовано рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 07.09.2015 про оформлення набуття громадянства України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» Лемішку (до зміни прізвища) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до вищевказаного рішення громадянство України набуто внаслідок подання неправдивих відомостей, за наявності яких особа не може набути громадянства України, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» за територіальним походженням (за фактом народження діда на території України до ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Вважаючи вищевказане рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Конституції України підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (стаття 25 Конституції України).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що:
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно пункту 2 статті 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається за територіальним походженням.
Стаття 8 Закону України «Про громадянство України» передбачає, що особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадянство України»).
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок № 215).
Згідно з пунктом 28 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також:
а) документ, що підтверджує факт народження діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
Пунктом 89 Порядку № 215 передбачалося, що Управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.
Головне управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України (п. 90 Порядку № 215).
Згідно п. 93 Порядку № 215 Управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 16.08.2012 № 715, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за № 1549/21861, затверджені Зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, згідно з формами, що додаються. Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України затверджене за формою 41 і передбачає, що до подання додаються: (документи, які підтверджують, що особа набула громадянства України за територіальним походженням чи була поновлена в громадянстві України шляхом обману; унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не могла набути громадянства України, чи невиконання поданого зобов'язання про припинення іноземного громадянства). Також у прийнятому рішенні про скасування громадянства на підставі наведеного подання зазначається: скасувати у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто: (шляхом обману; унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не могла набути громадянства України).
З аналізу наведених норм законодавства України вбачається, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх і належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, чи невиконання узятого зобов'язання. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Подібні за змістом висновки неодноразово робив Верховний суд, зокрема у постановах, на які послався скаржник (від 14.11.2018 у справі №820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15, від 28.02.2020 у справі №520/4398/19, від 21.08.2020 у справі №520/2915/19, від 15.12.2020 у справі №640/3004/19, від 27.01.2021 у справі №826/15657/16, від 07.09.2023 у справі № 160/9719/22, від 13.02.2025 року у справі № 160/9719/22).
Судом встановлено, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» згідно рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 14.09.2015.
Скасовуючи вказане рішення відповідач зазначає, що громадянство України було набуто шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, за наявності яких особа не може набути громадянства України. Обґрунтовуючи зазначене відповідач посилається на те, що відповідно до листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26.09.2023 № 14414/16190-3-23-35 на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності встановлено, що у заяві про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженці м. нижнєкамськ російської федерації, та у його заяві про видачу паспорта громадянина України НОМЕР_2 міститься фото особи, яка зафіксована у заяві про оформлення набуття громадянства України за територіальним походження відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженця м. брест республіки білорусь та у його заяві на видачу паспорта громадянина України НОМЕР_3 , що свідчить про тотожність особи.
Крім того, відповідач у своєму рішенні зазначив, що листом Державного бюро розслідувань від 27.09.2023 № 10-3-04-03-23098 інформовано, що в ході проведення комплексних оперативно-пошукових заходів встановлено та опитано ряд осіб, які спростовують територіальне походження і родинні зв'язки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з особою з персональними даними ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі чого, прийнято рішення щодо незаконного набуття громадянства України.
Однак, на думку суду, з оскаржуваного рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській обл. від 29.09.2023 не вбачається, що відповідач встановив конкретні підстави для скасування рішення ГУ ДМС в місті Києві від 07.09.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стаття 21 Закону України «Про громадянство України» передбачає самостійні підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, а саме, якщо особа набула громадянство України внаслідок подання: 1) неправдивих відомостей; 2) фальшивих документів; 3) приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Відповідач зазначає, що громадянство України було набуто шляхом обману, проте не вказує в рішенні в чому полягає обман. Також вказується про подання свідомо неправдивих відомостей, за наявності яких особа не може набути громадянства України, проте, які відомості є неправдивими відповідач не вказує і не підтверджує це належними та допустимими доказами.
На переконання суду, форма викладення наведеної інформації свідчить про виявлення відомостей стосовно існування підстав для припущень і сумнівів щодо певних обставин чи фактів, а не про встановлення відсутності чи неправдивості таких обставин (фактів).
Аналізуючи наведені обставини справи та наявні докази, суд констатує, що відповідач не надав належних, допустимих і достатніх доказів у розумінні статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів (таких як вирок суду за статтею 358 Кримінального кодексу України).
Оскільки факт підробки документів не встановлено належними органами та належним чином, відсутні підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №820/1293/16.
В постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 420/5345/2 останній наголосив, що обов'язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2099 № 7-рп/2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
У спірних правовідносинах відповідач посилається на дві різні та самостійні підстави скасування рішення ГУ ДМС в місті Києві від 07.09.2015 про оформлення набуття позивачем громадянства України, а саме у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом: 1) обману; 2) внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей.
Проте, щодо жодної з наведених підстав відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні та не надано суду достатніх і належних доказів встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей, чи приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, також відсутні докази обману.
Листи, на які посилається відповідач, не є беззаперечними належними і допустимими доказами надання неправдивих відомостей чи обману позивачем.
У спірних правовідносинах рішення суб'єкта владних повноважень може ґрунтуватися виключно на достатніх і належних доказах, а не на припущеннях чи сумнівах.
Суд звертає увагу, що лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) від 26.09.2023 № 14414/16190-3-23/35 на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності, не є належним доказом відповідно до вимог Закону України “Про судову експертизу», оскільки належним документом, що засвідчує проведення відповідної експертизи є саме письмовий висновок, оформлений за наслідком проведення експертного дослідження.
Суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» належним документом, що засвідчує проведення відповідної експертизи є саме письмовий висновок, оформлений за наслідком проведення експертного дослідження.
Проте, матеріали справи не містять такого експертного висновку, який би стверджував про обставини, вказані у листі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26.09.2023 №14414/16190-3-23/35. Більше того, аналіз оскаржуваного рішення свідчить, що воно ґрунтується саме на відомостях вказаного листа КНДІСЕ, не підкріпленого будь-якими письмовим висновком експерта.
Водночас суд зауважує, що доказів здійснення відповідачем перевірки, встановлення та підтвердження вказаних у листі обставин, матеріали справи не містять і про такі відповідач не зазначав. При цьому, обов'язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.
Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах сформульований Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2020 року у справі №20/4398/19.
У контексті наведеного, суд вважає, що листи ДБР та КНДІСЕ, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, не є належними та достовірними доказами, оскільки не підтверджують факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надало йому право набути громадянства України за територіальним походженням.
Доказів набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей суб'єктом владних повноважень не надано, відтак суд дійшов висновку, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області скасовано рішення ГУ ДМС в місті Києві від 07.09.2015 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відсутності на те правових підстав.
Суд наголошує, що обов'язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах і свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.
Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 в справі №1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи які прийняли індивідуальне рішення з якого в особи виникло індивідуальне право - не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку.
Як і зазначалося, рішення уповноваженого органу державної влади щодо оформлення набуття громадянства України позивачу є індивідуальним рішенням, що юридично вважається правочином, з якого в останнього виникли відповідні права та обов'язки, але на даний час відповідач скасував раніше прийняте рішення, тобто в односторонньому порядку відмовляється від вчиненого правочину.
Суд звертає увагу на те, що на підставі ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Рішенням відповідача скасовано набуття громадянства позивачу, що з огляду на наведені вище нормативні обґрунтування та докази є неприпустимим, суперечить чинному законодавству і Європейській Конвенції про громадянство (ратифіковано Законом № 163-V (163-16) від 20.09.2006), зокрема приписам ст. 4, 7, 16, 18.
Відповідно до ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Окремо суд зазначає, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Однак, відповідачем не було враховано, що для позивача скасування рішення про набуття громадянства України має наслідком повну зміну способу життя.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Враховуючи, що відповідач не надав беззаперечні докази того, що набуття позивачем громадянства України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, на переконання суду відповідач дійшов передчасних висновків щодо наявність правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Беручи до уваги викладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак як наслідок суд вважає протиправними та таким, що підлягає скасуванню рішення відповідач про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 14.09.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
При цьому, оскільки суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення, тому і похідна вимога про зобов'язання відповідача вилучити відомості про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським РВ ГУДМС України в м. Києві 16.12.2015, підлягає задоволенню.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, висновків Верховного Суду та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 1211,20 грн.
Суд зазначає, що на час вирішення справи, позивачем не заявлено до стягнення понесені витрати на професійну правничу допомогу, не надано до суду відповідних доказів, у зв'язку з чим, вирішенню судом такі витрати за ст. 134 та ст. 139 КАС України, під час винесення рішення у даній справі, не підлягають.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду у сумі 1 211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області від 29.09.2023 про скасування Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 14.09.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) видалити (виключити) з інформаційної підсистеми «Недійсні документи» Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським РВ ГУДМС України в м. Києві 16.12.2015.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.