26 листопада 2025 року м. Київ справа №320/18404/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі по тексту також відповідач, ЦМУ ДМС), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС від 28.09.2022 №80114300015948/499 про відмову у наданні громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22.06.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну, прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є громадянином Республіки Білорусь. Позивач пояснив, що одружений з громадянкою України з 25.02.2015, має двох спільних дітей 2016 та 209 року народження, йому на праві власності належить нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , в якій позивач зареєстрований.
Позивач зазначив, що 22.06.2021 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, за результатами розгляду якої посадовою особою ЦМУ ДМС складено висновок про подання позивачем неправдивих відомостей щодо місця свого проживання з огляду на надані ГУ СБУ у м. Києві та Київській області відомості про те, що за адресою: АДРЕСА_2 позивач не проживає. На підставі означеного висновку винесено оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Позивач стверджує, що з 2015 року безперервно проживав за вказаною адресою разом із сім'єю та виїхав за межі України 28.02.2022 у зв'язку з початком повномасштабної агресії російської федерації проти України.
Позивач зазначив, що перевірка факту його проживання була здійснена після того як він разом із сім'єю змушений був виїхати за межі України через початок повномасштабної агресії рф проти України. Проте, станом на дату подання заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач стверджує, що проживав за адресою, вказаною у заяві, у зв'язку з чим вважає протиправним оскаржуване рішення, прийняте з підстав зазначення ним недостовірних відомостей щодо місця проживання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що спірне рішення було прийняте у зв'язку з наданням позивачем недостовірних відомостей щодо місця проживання.
Щодо вимог зобов'язального характеру, відповідач наголосив на дискреційних повноваженнях в межах спірних відносин.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідачем подано до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, мотивоване тим, що у спірних правовідносинах питання про відмову у наданні дозволу на імміграцію Позивачеві ініційоване Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.
Відповідно до часини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Перевіривши зазначені у заявленому клопотанні доводи на предмет їх відповідності вище викладеній нормі та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність доцільності залучення ГУ СБУ у м. Києві та Київській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, оскільки суд не вбачає підстав вважати, що рішення у справі може вплинути на права та обов'язки останнього, а спірні правовідносини виникли виключно між позивачем та Центральним міжрегіональним управлінням ДМС України у місті Києві та Київській області, які є сторонами у даній справі.
Відтак, правові підстави для задоволення клопотання Центрального міжрегіонального управління ДМС України у місті Києві та Київській області про залучення ГУ СБУ у м. Києві та Київській області до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, відсутні.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина Республіки Білорусь.
Позивач звернувся до ЦМУ ДМС із заявою від 22.06.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що ним зареєстровано шлюб з громадянкою України понад 2 роки та у зв'язку з наявністю дітей громадян України. Місцем проживання зазначено АДРЕСА_2 .
Рішенням ЦМУ ДМС від 28.09.2022 №80114300015948/499 позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Підставою для винесення означеного рішення слугував висновок за результатами розгляду заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, затвердженого начальником ЦМУ ДМС від 28.09.2022, в якому зазначено, що заявник зареєстрований по посвідці на тимчасове проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Означена адреса вказана позивачем як адреса проживання в Україні у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну. Водночас, за надісланим запитом отримано відповідь від ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за вказаною адресою позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей. Як наслідок, відповідач виснував, що позивачем при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надано неправдиві відомості щодо місця свого проживання.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Умови і порядок надання права на постійне проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, підстави і порядок отримання дозволу на імміграцію в Україну та його скасування, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань щодо надання дозволу на імміграцію та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, порядок оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001№ 2491-III (далі по тексту також - Закон №2491-ІІІ).
Стаття 1 Закону України «Про імміграцію» визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію;
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про імміграцію» правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною п'ятою статті 9 Закону України «Про імміграцію» визначено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) оригінал (після пред'явлення повертається) та копія паспортного документа іноземця (паспортних документів - у разі якщо іноземець має множинне громадянство) або документа, що посвідчує особу без громадянства, а також копії сторінок паспортного документа іноземця (паспортних документів - у разі якщо іноземець має множинне громадянство) або особи без громадянства, що містять особисті дані, з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку, або копія рішення про визнання особою без громадянства. Іноземці та особи без громадянства, які мають право на отримання дозволу на імміграцію на підставі пункту 9 або 10 частини другої, пункту 11 частини третьої статті 4 цього Закону, для отримання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання (у тому числі в порядку обміну) на підставі такого дозволу можуть подавати паспортний документ, термін дії якого закінчився або який підлягає обміну, у разі якщо для отримання нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт збройної агресії проти України або не визнає територіальної цілісності та суверенітету України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262;
21) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
22) оригінал (після пред'явлення повертається) та копія документа, що підтверджує законність перебування / тимчасового проживання на території України (для осіб, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті);
3) документ про місце проживання особи в Україні та за кордоном;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
За змістом пункту 4 статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
На виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію» постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі по тексту також - Порядок №1983).
Відповідно до пункту 10 Порядку №1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:
до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах;
до закордонних дипломатичних установ України за місцем постійного проживання - особами, які постійно проживають за межами України.
Пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються:
паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, у тому числі рішення про визнання особою без громадянства в Україні (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок;
засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, у тому числі рішення про визнання особою без громадянства в Україні, з особистими даними;
три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
документ про місце проживання (в Україні та за кордоном). Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є довідка про реєстрацію місця проживання. Місце проживання в Україні осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на її території, підтверджується документами, передбаченими абзацом сьомим підпункту 1 пункту 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. №150 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 17, ст. 612);
документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо);
документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1, 3 і 6 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах;
квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені пунктами 1 - 14 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
У разі коли протягом строку розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію в документах (інформації, зазначеній у заяві), передбачених абзацами першим, другим, п'ятим - восьмим та десятим цього пункту, змінилися відомості, документи, які підтверджують такі зміни, подаються до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, яким прийнята до розгляду заява, протягом десяти днів з моменту настання змін з метою внесення до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію та врахування під час прийняття рішення.
Відповідно до пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система "Аркан"), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію";
надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Згідно з пунктом 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Пунктом 16 Порядку №1983 визначено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про надання територіальним підрозділам ДМС повноважень на прийняття рішень щодо надання дозволу на імміграцію в Україну чи про відмову у надання таких за результатами розгляду поданих заяв.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою для винесення спірного рішення про відмову у надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну вказано пункт 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», а саме: надання свідомо неправдивих відомостей.
Підставою для означених висновків слугував отриманий у відповідь на запит лист від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, в якому зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 заявник фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.
З листа ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 14.09.2022 №51/1/-11/121-602 Головним управлінням опрацьовано запити ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області щодо перевірки наявності чи відсутності підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну, зокрема, ОСОБА_1 , встановлено, що за заявленою адресою іноземець фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.
Водночас, суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи відомостей про осіб, які перетнули державний кордон України вбачається, що 28.02.2022 позивач виїхав за межі державного кордону України.
Тобто, станом на дату складення ГУ СБУ у м. Києві та Київській області означеного листа позивач перебував поза межами України, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд зауважує, що заява про надання дозволу на імміграцію в Україну була подана позивачем 22.06.2021.
Позивач пояснив, що разом з сім'єю виїхав за межі України 28.02.2022 у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну. До цієї дати фактично безперервно проживав із сім'єю за вказаною у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну адресою.
На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить позивачу на праві приватної власності.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 16.04.2024, позивачу на праві приватної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Довідкою від 27.11.2023 №27/11-23 виданою ОСББ «Челсі», підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з жовтня 2015 року по 28.02.2022 дійсно фактично проживав у належній йому квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ОСОБА_1 у належній йому квартирі проживали його дружина - ОСОБА_2 та їх спільні діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Будинок АДРЕСА_4 знаходиться на балансі ОСББ «Челсі» з 12.01.2016 згідно протоколу установчих зборів ОСББ «Челсі» від 15.11.2015.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСББ «Челсі» зареєстроване 12.01.2016 за адресою: м. Київ, вул. Ділова, 4.
Також позивачем долучено до матеріалів справи копії квитанцій про оплату внесків за утримання будинку ( АДРЕСА_2 ) за березень, вересень, жовтень, грудень 2021 року, січень лютий 2022 року його дружною - ОСОБА_2 на підтвердження фактичного проживання за вказаною адресою.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2022 у справі № 620/1055/21 зауважив, що «…аналіз положень статті 10 Закону України «Про імміграцію» дає суду підстави для висновку, що чинним законодавством підставою для ненадання дозволу на імміграцію визначено свідоме надання неправдивих відомостей. Однак, відповідач для визначення дій позивача як свідоме надання неправдивих відомостей врахував лише відповідь Управління стратегічних розслідувань в Чернігівській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
38. Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем не надано доказів про надання позивачем свідомо неправдивих відомостей про місце (адресу) свого проживання на території України, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірного рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
39. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.».
Відповідно до абзацу п'ятого статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Спірні ж правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» та Порядком № 1983, положеннями яких передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються, зокрема, документ про місце проживання особи.
Таким чином, наявними у справі матеріалами підтверджується, що з жовтня 2015 року по 28.02.2022, тобто понад 5 років до дати подання заяви про надання дозволу на імміграцію в України, у момент подання позивачем такої заяви та ще понад пів року після її подання позивач проживав за адресою, яка була вказана ним в означеній заяві.
Означені обставини, на переконання суду, свідчать про необґрунтованість висновків відповідача щодо подання позивачем завідомо неправдивих відомостей щодо свого місця проживання.
При цьому, інших підстав для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну спірне рішення не містить.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну як таких, що підтверджені документально та нормативно.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено винесення відповідачем протиправного рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 22.06.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків суду.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 21.08.2024 №2361-0575-8123-9722.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ЦМУ ДМС.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 28.09.2022 №80114300015948/499 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 22.06.2021 про надання дозволу на імміграцію в Україну з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152 м. Київ, вул. Березняківська, 4-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.