27 листопада 2025 року м. Київ справа №320/36291/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві , Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області №262440022773 від 22.03.2024 року про відмову в поновленні виплат пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, як працівнику льотного складу відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", з дати прийняття протиправного рішення органом Пенсійного фонду України, з 22.03.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він неоднарозово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику льотного складу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю документів про неотримання пенсії за місцем реєстрації, а також відсутність спеціального стажу.
На думку позивача такі дії пенсійного органу є протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення, в зв'язку з чим він звернувся до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Желєзнодорожним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму, 08.10.1996.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 :
- з 01.09.1981 по 30.06.1984 - курсант льотно-технічного училища;
- з 08.08.1984 по 08.09.1987 - працював диспетчером СДП 3 класу служби руху;
- з 24.09.1987 по 20.12.1987 - працював на посаду прийомоздавальника вантажу та завантажувача багажу в СОПП;
- з 01.02.1990 по 10.02.1993 - працював на посадах диспетчера другого та першого класу в службі руху;
- з 11.02.1993 - прийнятий на роботу по переводу на посаду диспетчера 1 класу АС УПР «Праса»;
- з 15.08.2003 переведений на посаду диспетчера-інструктора районного диспетчерського центру;
- переведений на посаду начальника ГДЦ - КП;
- переведений на посаду начальника РАЦ-КП служби аеронавігаційного обслуговування;
- 07.04.2014 - звільнено відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України;
- з 08.04.2014 по 30.06.2021 - працював н посаді заступника начальника відділу руху центру з організації та забезпечення роботи органів ОПР Служби аеронавігаційного обслуговування за переведенням з РСП «Кримаеро рух».
Отже, посади зазначені в трудовій книжці позивача віднесені до переліку посад відповідно до Порядку № 418
Відповідно до довідки від 23.12.2014 №3004008128 ОСОБА_1 взято на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику льотного складу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, прийнято рішення від 22.03.2024 №262440022773 про відмову в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю спеціального стажу.
В дану рішенні зазначено, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівники, які здійснюють управління повітряним рухом, надавши наступні документи:
- паспорт;
- ідентифікаційний код;
- трудову книжку;
- довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасової окупованої території;
- довідку про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній;
- диплом про навчання.
Загальний страховий стаж становить 39 років 06 місяців 1 день.
Пенсійним органом виявлено у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 20.08.1984 позначку про призначення пенсії в АР Крим.
Крім того, жодних документів, які містять інформацію про призначення пенсії або неотримання пенсії за місцем реєстрації, а саме АР Крим, до заяви не додано.
Також, пенсійним органом зазначено, що позивачем не додано посвідчення диспетчера для підтвердження спеціального стажу відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Листом від 24.05.2024 "21502-20521/Р-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 20.08.1984 містить позначку про призначення пенсії в АР Крим. Крім того, поновлення виплати пенсії особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі, можливе при наданні цієї особою пенсійної справи та документу про припинення виплати пенсії в російській федерації з конкретної дати (атестат). У випадку надання сформованої належним чином пенсійної справи, отриманої в органах пенсійного фонду російської федерації з документами про припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації, органами Пенсійного фонду України буде прийматись рішення про призначення пенсії згідно з законодавством України.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788) встановлено, що за цим Законом призначаються пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Преамбулою Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, а саме виплата пенсії припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV).
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
На підставі ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами (ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Як зазначалось судом раніше, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 23.12.2014 №3004008128 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до абз. 1 п. 2.8 Порядку № 22-1 громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Однією із підстав відмови у призначенні пенсії позивачу є відсутність документів про неотримання пенсії за місцем реєстрації, у зв'язку з виявленням відповідачем у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 20.08.1984 позначку про призначення пенсії в АР Крим.
Відповідно до п.4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Отже, наведені відповідачами обставини не є перешкодою для виконання відповідним органом Пенсійного фонду покладеного на нього обов'язку.
Більше того, такий обов'язок не може перекладатися на позивача.
Також аналіз наведених норм законодавства у контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 308/3864/17.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Так, частиною другою статті 20 Закону № 389-VIII передбачено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Крім того, суд зауважує, що сама умова щодо витребування пенсійної справи від уповноважених органів російської федерації встановлює для громадян України не передбачену законами України вимогу для отримання пенсії, а враховуючи розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення органів ПФУ до компетентних органів російської федерації для витребування пенсійної справи є неможливим, що взагалі позбавляє таких осіб можливості отримувати пенсію, що, в свою чергу, порушує їх гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист.
Верховний Суд, розглядаючи справи за подібними правовідносинами та надаючи оцінку доводам Пенсійного фонду про неможливість проведення перевірки документів, виданих органами, що знаходяться на окупованій території та стосуються призначення або перерахунку відзначив таке.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Суд вважає, що відсутність у позивача можливості надати паперову пенсійну справу та довідку атестат про припинення виплати пенсії з тимчасово окупованих територій не позбавляє позивача права на отримання пенсії.
Таким чином, вказуючи про недотримання пункту 2.8. підпункту 3 Порядку 22-1, а саме відсутність документів про неотримання пенсії за місцем реєстрації Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діяло не правомірно.
Щодо відсутності у позивача спеціального стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 51 №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Закону №1788, працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
Відповідно до ч.1 ст.54 №1788, передбачено право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті: а) працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при набутті вислуги років на цих посадах: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу та перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років визначений в порядку "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 р. № 418 (далі - Порядок №418).
Зайнятість зазначених працівників на роботах, які дають право на пенсію за вислугу років, підтверджується довідками, виданими відповідними підприємствами, об'єднаннями й організаціями.
Згідно з ст. 54 Закону №1788 для призначення пенсії необхідно: 1) наявність відповідного віку - досягнення 50 років та 2) наявність відповідної вислуги років - не менше 25 років (п. а ст. 54 Закону, та п. 1 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації). При цьому порядок обчислення вислуги років визначений Порядком обчислення строків вислуги років для призначення пенсії працівникам льотного складу.
Згідно з Порядком № 418 правом на пенсію за вислугу років користуються працівники, які управляють повітряним рухом і мають відповідно посвідчення (диспетчери, старші диспетчери, диспетчери-інструктори, керівники польотів). До вислуги років працівникам, які управляють повітряним рухом, зараховується робота на посадах, передбачених переліками №1 і №2, що додаються, на посадах льотного (льотно-випробного) складу, що дає право на пенсію за вислугу років (з урахуванням встановленої норми нальоту годин), а також служба в Збройних Силах колишнього Союзу РСР і України на льотних посадах.
Суд зазначає, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком, як працівнику льотного складу позивач досягнув 60-го віку.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно пункту 23 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Додаток №5 до Порядку №637 передбачає форму довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Також якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 04.03.2020 у справі №367/945/17.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 :
- з 01.09.1981 по 30.06.1984 - курсант льотно-технічного училища;
- з 08.08.1984 по 08.09.1987 - працював диспетчером СДП 3 класу служби руху;
- з 24.09.1987 по 20.12.1987 - працював на посаду прийомоздавальника вантажу та завантажувача багажу в СОПП;
- з 01.02.1990 по 10.02.1993 - працював на посадах диспетчера другого та першого класу в службі руху;
- з 11.02.1993 - прийнятий на роботу по переводу на посаду диспетчера 1 класу АС УПР «Праса»;
- з 15.08.2003 переведений на посаду диспетчера-інструктора районного диспетчерського центру;
- переведений на посаду начальника ГДЦ - КП;
- переведений на посаду начальника РАЦ-КП служби аеронавігаційного обслуговування;
- 07.04.2014 - звільнено відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України;
- з 08.04.2014 по 30.06.2021 - працював н посаді заступника начальника відділу руху центру з організації та забезпечення роботи органів ОПР Служби аеронавігаційного обслуговування за переведенням з РСП «Кримаеро рух».
Отже, посади зазначені в трудовій книжці позивача віднесені до переліку посад відповідно до Порядку № 418.
Оскільки, трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо підтвердження спеціального стажу шляхом надання посвідчення диспетчера та приходить до висновку, що відповідач протиправно не врахував періоди роботи на посадах згідно з Порядком №418 до спеціального стажу.
За таких обставин, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 22.03.2024 №262440022773 про відмову у призначені позивачу пенсії.
При цьому ефективним захистом прав позивача є зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Водночас, щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Призначення, поновлення та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.
Зважаючи на встановлені обставини справи, норми чинного законодавства, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику льотного складу.
При цьому суд зазначає, що оскільки у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення позивача за правилом "екстериторіальності" передано у відання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, то повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії має саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.03.2024 №262440022773 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 відповідно до ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику льотного скаду, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.