27 листопада 2025 року м. Київ справа №320/9732/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 08.05.2020 № 5073182-5505-1016.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок за 2020 рік за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:02:013:0013, площею 3,264 га, яка перебуває у власності ОСОБА_1 .
Позивач зауважив, що вказана земельна ділянка була передана ним у користування за договором оренди від 16.07.2013 ТОВ "Агро Пульс", яке, в свою чергу, відповідно до договору про співпрацю від 01.05.2018 №02/18 передало її у землекористування ПСП "Переселенське-К" - платнику єдиного податку IV групи.
На думку позивача, вказані обставини свідчать про те, що ПСП "Переселесньке-К" є землекористувачем та платником земельного податку, вже сплатило земельний податок за використовувану ним земельну ділянку, а тому підстави для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу адміністративна справа була передана для розгляду судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до провадження адміністративну справу та визначено, що вона буде розглядатись одноособово суддею Василенко Г.Ю. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222286000:02:013:0013, площею 3,264 га, а тому є платником земельного податку.
Відповідач зауважив, що згідно з пунктом 281.3 статті 281 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи. Контролюючий орган визнає, що між позивачем та ТОВ "Агро Пульс" було укладено договір оренди земельної ділянки, однак зауважує, що ТОВ є платником єдиного податку 3 групи, внаслідок чого підстави для звільнення позивача як власника такої земельної ділянки від сплати земельного податку відсутні.
При цьому відповідач зазначає, що договір про співпрацю від 01.05.2018 №02/18, укладений між ТОВ "Агро Пульс" та ПСП "Переселенське-К", не є договором оренди, а тому вказана юридична особа не є землекористувачем в розумінні норм чинного законодавства України.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що обов'язок зі сплати земельного податку за 2020 рік виник саме у позивача, внаслідок чого прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 3222286000:02:013:0013, загальною площею 3,264 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення.
16.07.2013 між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Пульс", як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки №б/н, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 3222286000:02:013:0013, загальною площею 3,264 га, яка знаходиться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області.
Пунктом 3.1 договору визначено, що даний договір укладено строком на 10 років.
Відповідно до пункту 4.6 договору сплата всіх податків, зборів, що випливають з даного Договору проводиться орендарем у встановленому законодавством порядку.
Також між сторонами були підписані Розрахунок по договору (Додаток №1).
На виконання умов вказаного договору позивачем за актом приймання-передачі земельної ділянки було передано ТОВ "Агро Пульс" в оренду вказану земельну ділянку.
01.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Пульс" (сторона 2) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Переселенське-К" (сторона 1) був укладений договір про співпрацю №02/18, предметом якого є співпраця Сторін в процесі здійснення господарської діяльності, визначена у розділі 2 цього договору.
Пунктом 2.1.4 договору визначено, що сторона 2 зобов'язується для забезпечення співпраці надати можливість стороні 1 безперешкодно та на власний розсуд обробляти земельні ділянки, які належать стороні 2 на праві власності або праві користування з правом засіву, вирощування та збору на них сільськогосподарських культур. Усі вирощені культури та зібрані на умовах цього договору продукція є власністю сторони 1, яка вправі розпоряджатися ними на власний розсуд з метою отримання прибутку.
Аналізуючи вищевикладене, судом встановлено, що землекористувачем належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки з кадастровим номером: 3222286000:02:013:0013, починаючи з 01.05.2018 є Приватне сільськогосподарське підприємство "Переселенське-К".
08.05.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення № 5073182-5505-1016, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2020 рік у розмірі 865,97 грн.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до вищестоящого податкового органу у порядку адміністративного оскарження, однак за результатами розгляду скарги податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.
У подальшому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, у редакції чинній на момент виникнення спріних правовідносин).
Положеннями статті 7 Податкового кодексу України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Статтею 23 Податкового кодексу України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.
За приписами пункту 36.1, 36.2 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Пунктом 36.4 статті 36 Податкового кодексу України обумовлено, що виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Згідно з пунктами 37.1, 37.2 статті 37 Податкового кодексу України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (пункт 38.1, 38.2 статті 38 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
За змістом підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Як убачається зі статті 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Отже, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою провадження господарської діяльності підприємства, а майнові права на вказану земельну ділянку передаються до складеного капіталу такого підприємства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов'язок внесення плати за землю. Саме з таких підприємств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (кадастровий номер 3222286000:02:013:0013), площею 3,264 га, що розташована за адресою: Київська обл., Кагарлицький р-н., Переселенська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Як зазначалось судом вище, 16.07.2013 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Пульс» було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачем було надано, а товариством прийнято у строкове платне користування (оренду) земельну ділянку (кадастровий номер 3222286000:02:013:0013) сільськогосподарського призначення, площею 3,264 га.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду, позивач передав в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 3,264 га, яка знаходиться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району Київської області, а орендар прийняв земельну ділянку згідно з договору оренди №б/н від 16.07.2013 і зобов'язується використовувати її у відповідності до мети визначеної у договорі.
Відповідно до п. 4.6 договору оренди сплата всіх податків, зборів, що випливають з даного Договору проводиться орендарем у встановленому законодавством порядку.
01.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Пульс» (сторона 1) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Переселенське-К» (сторона 2) був укладений договір про співпрацю № 02/18, предметом якого є співпраця Сторін в процесі здійснення господарської діяльності, визначена у розділі 2 цього договору.
Пунктом 2.1.4 договору про співпрацю визначено, що сторона 2 зобов'язується для забезпечення співпраці надати можливість стороні 1 безперешкодно та на власний розсуд обробляти земельні ділянки, які належать стороні 2 на праві власності або праві користування з правом засіву, вирощування та збору на них сільськогосподарських культур. Усі вирощені культури та зібрані на умовах цього договору продукція є власністю сторони 1, яка вправі розпоряджатися ними на власний розсуд з метою отримання прибутку.
Отже, фактичним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером: 3222286000:02:013:0013 площею 3,264 га, що розташована за адресою: Київська обл., Кагарлицький р-н., Переселенська сільська рада є Приватне сільськогосподарське підприємство «Переселенське-К».
Сторонами у справі не заперечується що Приватне сільськогосподарське підприємство «Переселенське-К» сплатило податок за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222286000:02:013:0013 площею 3,264 га, що розташована за адресою: Київська обл., Кагарлицький р-н., Переселенська сільська рада, що підтверджується платіжним дорученням, копія якого наявна в матеріалах справи.
Крім того, суд наголошує, що сплата позивачем визначених контролюючим органом податкових зобов'язань спірним рішенням за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:02:013:0013 площею 3,264 га, матиме своїм наслідком подвійне оподаткування.
При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. При цьому, учасниками у справі не оспорюється фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме ПСП «Переселенське-К», так само не заперечується і факт сплати ПСП «Переселенське-К» податку за користування за земельну ділянку з кадастровим номером 3222286000:02:013:0013 площею 3,264 га.
Окрім того, Податковий Кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є єдиною та обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею. Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №815/5979/17; від 06.02.2019 у справі №824/230/17-а; від 24.09.2019 у справі №806/7171/13-а; від 28.04.2020 у справі №814/536/15.
Отже, враховуючи вказані норми та обставини справа, суд вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, винесене по відношенню до ОСОБА_1 є протиправним, оскільки податкове зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» сплачено землекористувачем ПСП «Переселенське-К», а сплата такого позивачем призведе до подвійного оподаткування.
Аналогічного висновку також дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.02.2022 у справі № 320/11019/20.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Ураховуючи задоволення позову, вказаний розмір судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як убачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Максименко і Партнери», в особі керуючого партнера Максименка Ярослава Олександровича укладено договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020, за умовами якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати Клієнту правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами підготовленими Клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту та інтересі останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.
Пунктом 5.1 зазначеного договору визначено, що за надані послуги Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню винагороду згідно формули та тарифів, вказаних у Додатку 1 до даного Договору.
Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн. додано копію договору про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020; копію попереднього розрахунку приблизної вартості правової допомоги за договором про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020; копію розрахунку вартості правової допомоги за період з 05.09.2020 по 24.09.2020; копію акту №1 від 24.09.2020 прийому передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.06.2020; копію звіту по виконаних роботах за період з 05.09.2020 по 24.09.2020; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5310 від 28.09.2012, виданого на ім'я Максименка Ярослава Олександровича; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії КС №417031 від 18.06.2020.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Відповідачем не було спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.05.2020 № 5073182-5505-1016.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ: 43141377)
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в сумі 4200 (чотири тисячі двісті) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ: 43141377).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.