26 листопада 2025 року м. Київ № 320/5543/20
Київський окружний адміністративний суд складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія України» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія України» (далі - відповідач), в якому просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Сканія України» на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1983167,00 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідачем в добровільному порядку не сплачено адміністративно-господарські санкції у розмірі 1983167,00 грн, що зумовило звернення до суду щодо їх стягнення в примусовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, у разі якщо ним було вчинено всі передбачені законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування таких осіб, зокрема розроблення необхідних заходів по створенню робочих місць для інвалідів, інформування відповідних установ щодо вакантних посад для інвалідів, проте не працевлаштовано інвалідів з незалежних від нього причин - у зв'язку з відсутністю інвалідів, відмовою інваліда від працевлаштування на підприємстві та бездіяльності державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
01 червня 2021 р. від сторін надійшли заяви про закриття підготовчого провадження та признання судового засідання на цей же день, та про вирішення справи в порядку письмового провадження.
У зв'язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи без участі сторін, в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 01 червня 2021 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідачем було подано звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, за змістом якого, встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4% нормативу становить 7 особа.
Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не працевлаштовано 4 особу з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню, оскільки відповідач добровільно не сплатив суму нарахованих санкцій та пені та не відреагував на претензію позивача.
Доказів сплати відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 1983167,00 грн відсутні, що і стало підставою для звернення до суду і даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовано Законом України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту - Закон № 875-ХІІ).
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до норм частини першої статті 17 Закону № 875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Статтею 18 Закону № 875-ХІІ, встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно з приписами статті 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ, передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до положень п. п. 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 (далі - Порядок № 70), роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Згідно з частиною першою статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (частина друга статті 218 ГК України).
Зі змісту частини другої статті 218 ГК України, вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
За приписами пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 (далі - Закон № 5067), роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання приписів пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р. затверджено «Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Відповідно до цих правових актів, на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку, учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 р. у справі № 820/1889/17, від 11 вересня 2020 р. у справі № 440/2010/19 та від 03 вересня 2023 р. у справі № 120/4975/22.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
У свою чергу, важливим, на переконання суду є те, що закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.
Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, слідує, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
У свою чергу, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р.
Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків, є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 р. у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 р. у справі № 804/4097/18 від 30 квітня 2020 р. у справі № 580/3311/19 та від 03 вересня 2023 р. у справі № 120/4975/22.
В рамках даних правовідносин, судом встановлено, що відповідачем протягом 2019 року щомісячно подавалися до відповідної філії Київського обласного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії)), які містили інформацію про вільні робочі місця для інвалідів за професією «продавець-консультант»; надсилався звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік (форма № 10-ПІ).
Крім того, позивачем не доведено безпідставної відмови відповідачем як роботодавцем інвалідам, які самостійно зверталися до нього з метою працевлаштування.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем вжито передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відносно відповідача відсутні. Як наслідок відсутні також підстави і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку "Сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані відповідачем, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволені позову судовий збір позивачу не відшкодовується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В.Горобцова
Горобцова Я.В.