Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 листопада 2025 року Справа№200/8136/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (адреса: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича,7, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними та стягнення коштів,-
22.10.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01.06.2022 та щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284237,25 грн.;
- стягнути з відповідача заборгованість по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284237,25 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, як отримувач страхових виплат відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV та має статус внутрішньо переміщеної особи. У період з 06.08.2022 по 31.07.2025 позивач страхові виплати не отримував. Починаючи з 01.08.2025 позивач отримує страхові виплати в повному обсязі, однак відповідачем не виплачено заборгованість по страховим виплат за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284237,25 грн.
Позивач вважає дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01.06.2022 та щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284237,25 грн. протиправними, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із позовною заявою задоволено та визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду із позовною заявою. Заяву позивача про відстрочення сплати судового збору задоволено та відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі. Відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача; довідку про розмір нарахованої та виплаченої позивачу страхової виплати за період 06.08.2022 по 31.07.2025.
24.11.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також надано витребувані документи.
Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що з 01.06.2022 було призупинено призначення щомісячної страхової виплати у зв'язку з отриманням рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу про виїзд позивача за межі підконтрольної території України 21.02.2021 та даних Аркан від 23.06.2022. На підставі заяви позивача від 06.08.2025 щомісячну страхову виплату, як внутрішньо переміщеній особі, поновлено з 06.08.2022. З 01 серпня 2025 року щомісячна страхова виплата позивачу нараховується в розмірі 9326,19 грн. Питання виплати страхових виплат з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284237,25 грн. може бути вирішено у разі прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 05.11.2014 № 1819000078.
Згідно довідки МСЕК серії 2-18 № 026108 від 15.10.2003 позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності.
Позивач до 01.06.2014 перебував на обліку та отримував страхові виплати у Шахтарському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
З 01.06.2014 по 31.05.2022 позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати у Фонді соціального страхування України в Житомирській області.
З 01.06.2022 позивачу було призупинено призначення щомісячної страхової виплати.
Суд зазначає, що з 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX, відповідно до ч. 2 розд. VII Прикінцевих та перехідних положень якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Отже, з 01.01.2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
06.08.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення нарахування та виплати страхових виплат.
На підставі заяви від 06.08.2025 позивачу щомісячну страхову виплату, як внутрішньо переміщеній особі поновлено з 06.08.2022. З 01.08.2025 щомісячна страхова виплата позивачу нараховується в розмірі 9326,19 грн.
11.09.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою у якій просив повідомити причини припинення нарахування та виплати страхових виплат а також надати відомості про нараховану та виплачену страхову виплату з 01.01.2014.
Листом відповідача від 09.10.2025 позивача повідомлено, що з 01.06.2022 було призупинено призначення щомісячної страхової виплати у зв'язку з отриманням рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу про виїзд за межі підконтрольної території України 21.02.2021 та даних Аркан від 23.06.2022. Також повідомлено, що питання виплати страхових виплат за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284237,25 грн. може бути вирішено у разі прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).
Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).
Відповідач не наводить інших випадків, передбачених законами, для припинення страхової виплати, а лише вказує, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено (затримано) у зв'язку з відсутністю інформації про місце мешкання позивача.
Вказані аргументи не приймаються до уваги, оскільки не ґрунтуються на чинному законодавстві.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений лікарем, не виконують інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації, необхідних для надання реабілітаційної допомоги відповідно до індивідуального реабілітаційного плану, погодженому цією особою, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на таку допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону №1105-XIV.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.02.2024 у справі № 200/4949/23.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статус внутрішньо переміщеної особи не позбавляє права на отримання соціальних виплат. Уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в реалізації такими особами гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, створюючи належні для цього умови.
Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», і ніхто не може позбавляти його права на отримання призначених йому страхових сум.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання страхових виплат через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а.
Разом з тим, як встановлено судом, нарахування та виплата позивачу щомісячної страхової виплати була поновлена відповідачем 01.08.2025, а позивач не заявив вимоги про її поновлення за минулий період.
За таких обставин визнання протиправними дій щодо припинення виплат за період, який вже минув, саме по собі не призведе до відновлення порушених прав позивача та не матиме реальних правових наслідків, оскільки така виплата вже поновлена відповідачем 01.08.2025.
З огляду на те, що страхові виплати відповідачем уже поновлено, а задоволення вимоги про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01.06.2022 не вплине на правове становище позивача, суд дійшов висновку, що зазначена вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим у цій частині позову слід відмовити.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284 237,25 грн. суд виходить з такого.
Питання про належний спосіб захисту наведено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, в якій розмежовано способи захисту зобов'язання нарахувати та виплатити і стягнення коштів.
Так, Верховний Суд зазначив, що реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.
Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов'язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено.
Якщо пенсію чи допомогу призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу-боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб'єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача.
Конкретний спосіб захисту визначає позивач. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, умовою виходу за межі позовних вимог (а отже і обраного позивачем способу захисту), є досягнення найбільш повного, ефективного захисту прав особи, що узгоджується із метою адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
На виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 відповідачем надано, зокрема довідку від 21.11.2025 про розмір нарахованої та виплаченої позивачеві страхової виплати за період з 06.08.2022 по 31.07.2025.
З вказаної довідки судом встановлено, що за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 позивачу нараховано страхову виплату в загальній сумі 284237,25 грн. Разом з тим, вказана сума не виплачена позивачу.
З огляду на викладене, суд зазначає, що заборгованість по страховим виплатам нарахована позивачу та ця сума не є спірною між сторонами, а тому враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284 237,25 грн. підлягає задоволенню.
Аналогічного висновку щодо стягнення коштів дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постановах від 06.12.2023 у справі № 200/999/23, від 11.12.2023 у справі № 200/3962/23, від 28.03.2024 у справі № 200/5998/23.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2025 позивачу відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з позовом до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно ч. 1, 2 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, враховуючи, що ухвалою суду відстрочено позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то судовий збір у розмірі 2273,89 грн. (сума судового збору за подання позовної заяви майнового характеру) підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284 237,25 гривень.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 06.08.2022 по 31.07.2025 в сумі 284 237,25 гривень (двісті вісімдесят чотири тисячі двісті тридцять сім гривень 25 копійок).
Врешті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 2273,89 гривень (дві тисячі двісті сімдесят три гривні 89 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич