07 листопада 2025 року Справа №160/18700/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №160/18700/25,
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 року по вищезазначеній справі було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
- у задоволенні решти позовної заяви - відмовлено;
- здійснено розподіл судових витрат.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили 27.10.2025 року.
До суду 30.10.2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій зазначено, що станом на 03.10.2025 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 року залишається не виконаним, виконавче провадження ще не відкрито. У зв?язку з чим заявник просить суд: зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати протягом тридцяти днів з дати отримання ухвали звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 року у справі №160/18700/25.
До суду 30.10.2025 року від відповідача надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої долучено відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів про скасування електронного звернення Е220232 від 27.11.2024 року.
Розглянувши заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.
.Згідно із ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст.382-1 КАС України).
В свою чергу, Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №640/3719/18, від 04 березня 2020 року у справі №539/3406/17, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.
Відповідно до частини шостої статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення; 3) повернення судового збору; 4) призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат; 5) дату складення повного рішення суду.
Таким чином, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Крім того, ч.8 ст.382 КАС України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, відповідно до якого учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку статті 287 КАС України.
Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування наявності підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю позивачем не було надано суду доказів звернення виконавчого листа до примусового виконання в органи виконавчої служби та здійснення виконавчою службою всіх необхідних дій, спрямованих на виконання судового рішення.
У поданій заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття на даний час процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю та не надано відповідних доказів наявності об'єктивних обставин, які свідчать про ухилення відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як видно з матеріалів справи, від відповідача надійшли відомості і з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про скасування електронного звернення Е220232 від 27.11.2024 року.
Відтак, суд доходить до переконання, що позивач не навів належних та достатніх обґрунтувань того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження.
При цьому, матеріали цієї справи не містять доказів оскарження позивачем дій виконавця в судовому порядку.
Так, статтею 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за не виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що свідчить про наявність у позивача, в разі умисного невиконання відповідачем судового рішення у цій справі, можливості звернутися з відповідною заявою відносно нього до правоохоронних органів.
Суд зазначає, що наразі неможливо стверджувати, що примусове виконання цього рішення суду не дало очікуваних результатів, та, відповідно, про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням цього судового рішення.
Відтак, враховуючи вказані вище обставини, суд не вбачає фактичних та правових підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у зв'язку із чим у задоволенні заяви позивача належить відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.243, 248, 382 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №160/18700/25 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена у строки, встановлені статті 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма