27 листопада 2025 р.Справа № 160/33660/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Департамента патрульної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність працівників Департамента патрульної поліції в Дніпропетровській області відділу поліції, яка полягає в нескладанні протоколу про адміністративне правопорушення та неоформленні матеріалів ДТП 09.10.2025 на автомобільній дорозі Т-04-12 (м. Кам'янське) за заявою ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції в Дніпропетровській області притягнути до відповідальності балансоутримувача автомобільної дороги Т-04-12 (м. Кам'янське), згідно ст. 140 КУпАП згідно ДТП від 09.10.2025, де потерпілою особою є ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 2 статті 20 КАС України встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтю 286 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Питання про складання чи не складання протоколу про адміністративне правопорушення та неоформлення чи оформлення матеріалів ДТП, відповідно до норм КУпАП та Інструкції №1395 відноситься до дискреційних повноважень уповноважених службових осіб органу внутрішніх справ (Національної поліції), які вирішують його на місці ДТП в межах певного процесуального строку. Дії чи бездіяльність працівників поліції під час здійснення ними повноважень щодо складання первинних матеріалів, є предметом оцінки суду в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення за правилами КУпАП, тобто оцінюється органом, уповноваженим на розгляд справи.
Провадження у справах про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, передбаченому КУпАП, районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Такі справи не підлягають розгляду у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №712/7385/17, згідно якого, дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права.
Оскарження дій відповідача щодо складання/нескладання протоколу про адміністративне правопорушення, а також його скасування в судах взагалі не оскаржується окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 638/3490/18, від 22.01.2020 у справі №2-а/489/7/2016, Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №307/3754/21.
Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки зазначені процесуальні дії щодо складання або не складання протоколу мали бути вчинені інспектором поліції в межах збору доказів у справі про адміністративне правопорушення, їх перевірка на предмет законності та правомірності має бути здійснена у порядку, передбаченому КУпАП, районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
Таким чином, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а може бути розглянутий в порядку КУпАП районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, що та обставина, де відповідачем у справі визначено суб'єкта владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані із захистом своїх прав, що регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 у справі №340/3781/24 та у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025 у справі № 440/3783/24.
Таким чином, ця адміністративна справа з приводу бездіяльності суб'єкта владних повноважень у справі про адміністративне правопорушення підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду та не підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно ч. 1 ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, зазначена позовна заява предметно не підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду та має бути розглянута відповідним місцевим загальним судом, як адміністративним судом.
Суд зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Оскільки зазначений спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 24 вересня 2020 у справі №553/2145/16-а.
Згідно ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 170, 241, 243, 248, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд поданої позовної заяви віднесено до юрисдикції місцевого загального суду, як адміністративного суду.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили, відповідно до вимог ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька