27 листопада 2025 рокуСправа №215/4979/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
17.06.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просила:
- встановити наявність компетенції (повноважень) Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 14.02.2025 створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним актом питання соціального забезпечення і вибраного методу лікування та визнати такі перешкоди протиправною бездіяльністю, а таку процедуру протиправною діяльністю та зобов'язати прийняти ненормативний правовий акт, яким забезпечити звільнення ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для відновлення своїх конституційних прав звернулась до відповідача із заявою від 14.02.2025, в якій вказала факт не підкорення вимогам наказу МОЗ України від 19.07.2005 №360, ст.ст. 22, 28, 46, 92 Конституції України, який доводе незаконні дії та правопорушення посадових осіб виконкому Криворізької міської ради, проте ненормативного правового акту так і не отримала. Зазначила, що начальник управління охорони здоров'я м. Кривого Рогу Мурашко К.В. створив регламент ненадання їй належної медичної допомоги, а лікар не виписала рецепти на ліки за хронічними захворюваннями, які у неї закінчилися, що є причиною невиконання наказу МОЗ України від 19.07.2005 №360 і порушенням права на способи отримання медичних послуг призвело до ускладнення хвороб. Таким чином, позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду її заяви, звернулась до адміністративного суду з цим позовом.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.06.2025 адміністративну справу передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
16.07.2025 на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №215/4979/25.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025 адміністративна справа №215/4979/25 передана на розгляд судді Сліпець Н.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про встановлення наявності компетенції (повноважень) Дніпропетровської обласної державної адміністрації при отриманні заяви від 14.02.2025 створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним актом питання соціального забезпечення і вибраного методу лікування.
Також, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії окрім встановлення наявності компетенції (повноважень) та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 06.08.2025.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у відповідача витребувано належним чином завірені копії документів, а саме: заяву від 14.02.2025; вмотивовану відповідь (пояснення) із посиланням на діюче законодавство України за результатами звернення ОСОБА_1 від 14.02.2025; підтвердження (поштове повідомлення про вручення поштового відправлення із зазначенням дати, місяця та року або інший доказ) отримання ОСОБА_1 відповіді на її звернення від 14.02.2025 (в разі відсутності надати вмотивовані пояснення); у разі не отримання зазначеної заяви - вмотивовані пояснення.
24.11.2025 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що за інформацією управління по роботі зі зверненнями громадян апарату облдержадміністрації та Дніпропетровського регіонального контактного центру, звернень ОСОБА_1 від 14.02.2025 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації не надходило. Звертала увагу суду, що зі змісту позовної заяви вбачається, що вона має сумбурний характер, взагалі не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а також у ній не зазначено доказів, що підтверджують вказані обставини, на підставі викладеного у задоволенні позову просила відмовити.
Відповідно до положень ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
14.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою, в якій просила:
- дисциплінарного стягнення ОСОБА_3 за відмову в медикаментозному лікуванні;
- дисциплінарного стягнення ОСОБА_4 за виникнення негативних суспільних наслідків;
- надати з реєстраційними номерами належно засвідчені три копії цієї заяви;
- звільнення ОСОБА_2 ;
- частково загладити моральні страждання сумою у 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 3028 грн х 1000 = 3 028 000 грн;
- надати запрошення про розгляд заяви від 14.02.2025;
- вирішити питання в межах ч. 1, 2 ст. 119 Конституції України і зобов'язати надати завірену посадову інструкцію медичного директора КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 КМР.
Позивач вказує, що відповіді на своє звернення від відповідача не отримала, як не отримала і підтвердження розгляду заяви, її не повідомили про день, час розгляду цієї заяви.
Отже, спір між сторонами виник з підстав не розгляду заяви позивача від 14.02.2025.
Вирішуючи спір по суті пред'явлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Частиною 1 ст. 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).
Визначення «заяви» (клопотання) міститься у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до ст. 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідаютьзаконуабо іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленомузакономпорядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов'язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Суд звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою та під час розгляду справи не надала суду ані доказів звернення до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою від 14.02.2025, ані доказів отримання її відповідачем.
Разом з тим, суд ухвалою від 12.11.2025 витребував від відповідача зазначені докази.
Відповідачем вищевказані докази не надані, при цьому зазначено, що жодних звернень від ОСОБА_1 14.02.2025 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації не надходило.
Отже, суд позбавлений можливості перевірити обставини звернення позивача із заявою від 14.02.2025.
Таким чином, реальність звернення позивача із заявою від 14.02.2025 до відповідача не підтверджена матеріалами справи.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору і відсутні докази понесених витрат відповідачем, у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд. 1, код ЄДРПОУ 00022467) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець