26 листопада 2025 рокуСправа №160/19055/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати дії ПФУ протиправними і зобов'язати ПФУ зарахувати до стажу ці періоди;
- скасувати відмову у пенсії і призначити новий розгляд заяви ОСОБА_1 на призначення пенсії по інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності, однак їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також не зараховано період навчання на курсах в ДОСААФ з 09.09.1980 по 03.12.1981, періоди роботи з 04.09.2002 по 10.12.2003, з 26.04.2004 по 14.02.2005 згідно з записами у трудовій книжці та період перебування на пенсії в 2005-2007 роках по інвалідності 3 групи. Позивач вважає незаконними такі дії відповідача, тому звернулася до суду з цим позовом.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/19055/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду звільнено позивача від сплати судового збору, позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачу.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог. В обгрунтування відзиву відповідач зазначає, що ним було прийняте правомірне рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності через відсутність необхідного страхового стажу.
Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.
Витребувані судом документи були надані відповідачем разом із відзивом на позовну заяву.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримала доводи, наведені в обгрунтування позовних вимог.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.12.2024 звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
30.12.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення №045550019518 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні, з-поміж іншого, зазначено таке.
Відмова у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 26.12.2024.
Вік особи на момент настання інвалідності 63 роки.
Необхідний страховий стаж, визначений статтею 32 Закону України 1058-1У від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 15 років.
Страховий стаж особи становить 13 років 8 місяців 27 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зарахований період навчання з 09.09.1980 по 03.02.1981, оскільки ДТСААФ є масовою організацією працівників, утворюється на добровільних основах і таким чином не відноситься до навчальних закладів, передбачених статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також надане свідоцтво від 03.02.1981 №547416 не містить інформації про присвоєння кваліфікації.
Період роботи з 01.12.2002 по 10.12.2003 не зарахований до страхового стажу, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про суми нарахованої заробітної плати та сплачені страхові внески. Також в трудовій книжці в підставі прийняття на роботу дописаний номер та дата договору.
За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.
В призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням органів пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як зазначено вище, позивач звернулась до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до частин 1, 2 ст.30 Закону №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно зі ст.32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Документом, який підтверджує те, що позивач станом на час звернення за призначенням пенсії є особою з інвалідністю третьої групи, є довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААД №091314 від 10.12.2024.
Станом на час звернення за призначенням пенсії позивач досягла віку 63 років.
Отже, станом на час звернення за призначенням пенсії позивач досягла пенсійного віку, тому для призначення пенсії по інвалідності у позивача має бути 15 років страхового стажу.
Наявність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності і є спірним питанням у цій справі.
Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії, зокрема, на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки.
Так, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить, з-поміж інших, такі записи про роботу позивача (мовою трудової книжки):
13) 04.09.2002 Принята реализатором у ЧП ОСОБА_2 согласно трудового договора №06, зарегистрированного Артемовским центром занятости.
14) 10.12.2003 Уволена по собственному желанию ст. 38 КЗоТ Украины.
15) 26.04.2004 Принята реализатором к ЧП Молотовой согласно трудового договора, зарегистрированного Артемовским центром занятости.
16) 14.02.2005 Уволена по собственному желанию ст. 38 КЗоТ Украины.
Отже, записами в трудовій книжці підтверджується робота позивача у період з 04.09.2002 по 10.12.2003 та з 26.04.2004 по 14.02.2005.
Як свідчить оскаржуване у цій справі рішення і розрахунок стажу позивача (Форма РС-право) частина з указаного періоду (04.09.2002 по 10.12.2003), а саме, період із 01.12.2002 по 10.12.2003 не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача через відсутність в системі персоніфікованого обліку відомостей про суми нарахованої заробітної плати та сплачені страхові внески. А також через те, що в трудовій книжці дописаний номер та дата договору.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10 статті 11 цього Закону.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 10, 12 статті 20 Закону №1058-IV).
Статтею 15 Закону №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV передбачено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-ІV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обов'язок щодо нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за працівника (позивача) покладений на роботодавця, який має нести відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків. Працівник (позивач) не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством-роботодавцем, на якому він працює.
Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім цього, суд указує, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Таким чином, період роботи позивача з 01.12.2002 по 10.12.2003 має бути зарахований до її страхового стажу.
Отже, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.09.2002 по 10.12.2003 підлягають задоволенню частково.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 26.04.2004 по 14.02.2005, суд зазначає, що у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відсутні відомості, що вказаний період не був зарахований до страхового стажу позивача.
Поряд з цим, із розрахунку стажу позивача (Форма РС-право) суд установив, що цей період не був зарахований до страхового стажу позивача.
Як зазначено вище, період роботи позивача з 26.04.2004 по 14.02.2005 підтверджується записами в її трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, тому цей період має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоду навчання в ДТСААФ з 09.09.1980 по 03.02.1981, суд зазначає, що відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Однак, відповідач не зарахував період навчання позивача у ДТСААФ з 09.09.1980 по 03.02.1981 згідно зі свідоцтвом №547416 від 03.02.1981, оскільки ДТСААФ є масовою організацією.
Так, у цьому свідоцтві зазначено, що позивач закінчила повний курс 420-годинної програми навчання з підготовки секретарів-машиністок при Донецькому обласному спортивно-технічному клубі ДТСААФ по автомотоспорту. Період навчання з 09.09.1980 по 03.02.1981.
Отже, зазначеним свідоцтвом підтверджується навчання позивача з 09.09.1980 по 03.02.1981 на курсах по підготовці кадрів.
Таким чином, вказаний період із 09.09.1980 по 03.02.1981 повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Відповідно до частин 1, 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд зазначає, що рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є таким, що прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Таким чином, рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Поряд з цим, призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п.3 п.4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Отже, органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.12.2024 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовні вимоги у цій справі є такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивача було звільнено від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській №045550019518 від 30.12.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 01.12.2002 по 10.12.2003, з 26.04.2004 по 14.02.2005 і період навчання з 09.09.1980 по 03.02.1981.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії по інвалідності від 26.12.2024, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя Н.В. Кучугурна