м. Вінниця
27 листопада 2025 р. Справа № 640/8935/20
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116)
про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимогу відповідача від 16.05.2019 №Ф-55783-17У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 23.03.2020 отримав від ПАТ «КБ «Приватбанк» повідомлення про зупинення видаткових операцій на банківському рахунку у зв'язку з накладенням арешту постановою державного виконавця у виконавчому провадженні №61145452. Після звернення до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби 25.03.2020 позивачеві стало відомо, що підставою відкриття провадження є вимога ГУ ДПС у місті Києві від 16.05.2019 №Ф-55783-17У щодо сплати заборгованості з єдиного соціального внеску у сумі 21 030,90 грн. Позивач стверджує, що оскаржувана вимога винесена помилково, оскільки протягом 2017- 2019 років він фактично не здійснював підприємницької діяльності, не отримував від неї доходів і водночас перебував у трудових відносинах із роботодавцями, які як податкові агенти нараховували та сплачували за нього єдиний внесок. Позивач наголошує, що його статус фізичної особи-підприємця не припиняє статусу найманого працівника, а закон не передбачає покладення подвійного обов'язку щодо сплати ЄСВ у разі фактичної роботи за трудовим договором.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, цією ухвалою у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію вимоги 16.05.2019 №Ф-55783-17У та доказів її направлення позивачеві; матеріалів, на підставі яких позивачеві нараховано єдиний соціальний внесок в сумі 21 030, 90 грн; витяг з облікової картки платника податків позивача зі сплати єдиного соціального внеску з моменту виникнення недоїмки та по 2020 рік4
Іншою ухвалою від 27.04.2020 судом відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
01.06.2020 позивачем до суду подано клопотання про долучення додаткових доказів.
24.07.2020 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що правові засади справляння, обліку та сплати єдиного внеску визначені Законом України №2464-VI, норми якого є спеціальними та підлягають застосуванню до всіх платників ЄСВ. Закон прямо встановлює, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які перебувають на загальній системі оподаткування, є платниками ЄСВ незалежно від факту отримання доходу. Відповідач звертає увагу, що з 01.01.2017 Законом №2464 змінено порядок визначення бази нарахування для ФОП на загальній системі: у разі відсутності доходу платник зобов'язаний самостійно визначити базу нарахування, яка не може бути меншою за мінімальний страховий внесок. Тобто обов'язок сплати мінімального внеску існує як при отриманні доходу, так і за його відсутності. ЄСВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідач зазначає, що за даними інформаційних систем позивач перебував на обліку як ФОП з 01.04.2004 до 27.03.2020 та знаходився на загальній системі оподаткування. У інтегрованій картці платника автоматично сформовані нарахування мінімального ЄСВ за 2017 рік і за І-IV квартали 2018- 2019 років. Сплата відповідних сум ЄСВ відсутня, у зв'язку з чим утворилася недоїмка, яка підлягає стягненню відповідно до ст. 25 Закону №2464. Відповідач наголошує, що позивач не був виключений з Єдиного державного реєстру до 27.03.2020, а тому до цієї дати зберігав статус ФОП та був платником ЄСВ. Факт перебування особи у трудових відносинах не звільняє її від обов'язку сплати ЄСВ як фізичної особи-підприємця на загальній системі, оскільки закон не містить таких винятків. Роботодавець сплачує внесок лише за працівника, але не замінює обов'язок особи як підприємця. Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Разом з відзивом відповідачем подано витребувані судом.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-ІХ "Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26.09.2024), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/8935/20 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід О.С.
Ухвалою від 17.03.2025 адміністративну справу № 640/8935/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу суддею Маслоід О.С. прийнято до свого провадження.
Вказана ухвала отримана сторонами, жодних додаткових пояснень щодо спору від них до суду не надходило.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач з 26.03.2004 по 27.03.2020 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Головним управлінням ДФС у м. Києві позивачеві нараховано недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 21 030, 90 грн.
У зв'язку із наявністю відомостей про заборгованість зі сплати єдиного внеску, ГУ ДФС у м. Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-55783-17 на суму 21 030,90 грн.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
П. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
За змістом пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Судом встановлено, що відомості про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за 2017-2019 роки в матеріалах справи відсутні. При цьому сума недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки розрахована відповідачем, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Так, згідно з інтегрованою карткою платника податку, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.03.2019, яка нарахована відповідачем до сплати позивачем, складає 21 030,90 грн (8 448,00 грн (704,00 грн (розмір мінімального страхового внеску станом на 01.01.2017) х 12) + 9 828,72 грн (819,06 грн розмір мінімального страхового внеску станом на 01.01.2018) х 12) +2 754, 18 грн).
Разом з тим, із записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 він з 28.03.2014 прийнятий на роботу на посаду менеджера (управителя) зі збуту в Мале підприємство у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний інженерний центр «Нові технології», де працював до 02.04.2018 та з 08.05.2018 по 01.09.2019.
Відповідно до довідок №0710/01 від 23.03.2020 та №1 від 23.03.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональний інженерний центр «Нові технології» за спірний період за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відтак, оскільки протягом періоду, за який відповідачем нараховано єдиний внесок, позивач був працевлаштований та його роботодавцем сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачеві вимоги від 16.05.2019 №Ф-55783-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн.
Отже, вимога від 16.05.2019 №Ф-55783-17 підлягає визнанню протиправною і скасуванню, оскільки винесена без належних правових підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 840 грн 80 коп.
Таким чином поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 840 грн 80 коп.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2019 №Ф-55783-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн.
Стягнути з до Головного управління ДПС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління ДПС у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011)
Повний текст рішення складено та підписано суддею27.11.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна