25 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/952/25
Провадження № 22-ц/4815/1352/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 липня 2025 року у складі судді Гладишевої Х.В., повний текст рішення складено 30 липня 2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 08.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №495626-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначений ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» 08.04.2024 направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №495626-КС-001 про надання кредиту. Пояснило, що Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника. Однак відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 08.02.2025 утворилась заборгованість в розмірі 40080,44 грн, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 10 000,00 грн, суми прострочених платежів по процентах в розмірі 29021,09 грн, суми прострочених платежів за комісією 1059,35 грн., які й просив стягнути на свою користь із відповідача.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 липня 2025 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №495626-КС-001 від 08.04.2024 у розмірі 27 859,35 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 10 000,00 грн, заборгованість по процентах - 16 800 грн, комісія - 3 150,00 грн.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 1683,81 грн..
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позовних вимог щодо розміру нарахованих відсотків за користування кредитом зумовлене положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, яка визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, та обґрунтоване тими обставинами справи, які підтверджені належними доказами, що договір №495626-КС-001 про надання кредиту від 08.04.2024, укладений між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування», то відсоткова ставка встановлена законом, який регулює спірні правовідносини між сторонами, не може бути збільшена умовами договору, а тому заборгованість за процентами та при нарахуванні процентів за користування відповідачем кредитом підлягає стягненню із урахуванням обмежень максимального розміру денної процентної ставки 1% відповідно до вимог ч. 5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення помилково ототожнив поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку в день, яка встановлена в
кредитному договорі, а тому дійшов хибного висновку про начебто нікчемність встановлених у кредитному договорі процентних ставок в день в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а також помилкового висновку про їх начебто невідповідність максимальному розміру денної процентної ставки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Додає, що внаслідок цього суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за кредитним договором. Звертає особливу увагу суду на те, що суд неправильно ототожнив поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку в день, які встановлені в кредитному договорі, укладеному відповідачем з ТОВ «Бізнес Позика». Додає, що у кредитному договорі встановлені дві фіксовані процентні ставки (стандартна та знижена), які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за кредитним договором. При цьому, для розрахунку денної процентної ставки безпосередньо розмір процентних ставок за кредитним договором взагалі не має жодного значення, оскільки денна процента ставка розраховується по формулі, яка зазначена у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», у якій розмір процентних ставок за кредитним договорів взагалі не фігурує. Зазначає, що розмір денної процентної ставки передбачений Договором № 495626-КС-001 про надання кредиту від 08.04.2024 року не перевищує 1%, виходячи з того, що обрахування базувалось на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі - як того вимагає норма ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 29 021,09 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості зз відповідача за відсотками і змінити розмір стягнення з 16800, 00 грн. на 29 021,09 грн., а в решті рішення суду залишити без зміни.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 08.04.2024 відповідач підписав оферту щодо укладання договору про надання споживчого кредиту № 595626-КС-001, підставою для якої є договір про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем в ТОВ «Бізнес Позика», яка містила умови споживчого кредиту, а саме: тип кредиту: "Кредит" на суму 10000,00 грн. з процентною ставкою 2,00000000 % в день, фіксована, строк кредиту: 24 тижні, а також комісія за надання кредиту 1500,00 грн.
У вищевказаній оферті відповідач та ТОВ «Бізнес Позика» визначили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та орієнтовної реальної річної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, а також паспорт споживчого кредиту.
08.04.2024 відповідач прийняв (акцепт) пропозицію ТОВ «Бізнес Позика» на укладення договору №495626-КС-001 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою.
Виконання умов кредитного договору Банком підтверджується інформаційною довідкою щодо здійснення перерахунку грошових коштів.
Згідно листа АТ «УкрсибБанк», на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було емітовано платіжну картку НОМЕР_2 .
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та, як наслідок - виникнення заборгованості перед позивачем.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Бізнес Позика» визначило заборгованість ОСОБА_1 станом на 08.02.2025 у розмірі 40 080,44 грн, куди включено: 10 000,00 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 29 021,09 грн - сума прострочених платежів за процентами, 1 059,35 грн - сума прострочених платежів за комісією.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Апелянтом в апеляційній скарзі заперечується висновок суду першої інстанції щодо часткового стягнення відсотків за кредитним договором та він наполягає на їх стягненні у повному обсязі.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1, 2 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У разі порушення зобов'язання відповідно дост.611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Порушенням зобов'язання згідност.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклала договір №495626-КС-001 про надання кредиту від 08.04.2024, за яким отримала кредит на суму 10000,00 грн строком на 24 тижні на умовах платності та поворотності, що підтверджується відповідними платіжними документами.
Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості позивача, в тому числі й за відсотками, дійшов висновку про те, що нарахування відповідають умовам укладеного між сторонами договору. Колегія суддів апеляційного з таким висновком погоджується.
Поруч із цим, 24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, яка визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Зважаючи на це, максимальний розмір денної процентної ставки для кредитних договорів з 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%, а договорів, які укладені до набрання Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»: протягом перших 120 днів - 2,5% (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів 1,5% (до 20.08.2024 включно); починаючи з 241 дня 1% (з 21.08.2024).
Укладення між сторонами договору №495626-КС-001 про надання кредиту від 08.04.2024 мало місце після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування», то відсоткова ставка, встановлена законом, який регулює спірні правовідносини між сторонами, не може бути збільшена умовами договору. За наведеного, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано врахував обмеження максимального розміру денної процентної ставки 1% відповідно до вимог ч. 5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», стягнувши з відповідача на користь позивача проценти за користування кредитними коштами протягом 168 днів (24 тижні * 7) у розмірі 16 800,00 грн (10000 грн * 1% * строк дії договору(168 днів)).
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 прострочених платежів за процентами в розмірі 29021,09 грн. і їх обґрунтоване стягнення у розмірі 16 800,00 грн - відповідно до норм Закону України «Про споживче кредитування».
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення комісії сторонами не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 липня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Боймиструк С. В.
Шимків С. С.