Дата документу 27.11.2025
Справа № 501/287/24
2/501/753/25
18 листопада 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Пушкарського Д.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Карпової Ю.А.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника Одеської районної державної адміністрації Одеської
області - Плачкова Д.Ф.,
представника Кабінету Міністрів України - Васильєвої С.О.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Одеської районної державної адміністрації Одеської області (третя особа: Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області) про визнання дій та бездіяльності протиправними, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Кокарєв А.П., звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Одеської районної державної адміністрації (третя особа: Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області) в якому, з урахуванням, уточнень просить:
- визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області № ВИХ-КО-396-2708-2023 від 26.05.2023 та Одеської районної державної адміністрації Одеської області № Ко912/01-17/1020 від 25.12.2023 щодо прийняття до комунальної власності зруйнованого внаслідок надзвичайної події житлового будинку та земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 , в порядку, передбаченому положеннями статті 86 Кодексу цивільного захисту України та зобов'язати Чорноморську міську раду Одеського району Одеської області та Одеську районну державну адміністрацію Одеської області прийняти до комунальної власності зруйнований внаслідок надзвичайної події житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому положеннями статті 86 Кодексу цивільного захисту України;
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язати Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому положеннями статті 86 Кодексу цивільного захисту України та у розмірі, визначеному за показниками опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 жовтня 2023 року) для Одеської області (вартість 1 кв.м. загальної площі будинку (з урахуванням ПДВ), 20298.00 грн., затверджених наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.11.2023 № 1010.);
- стягнути солідарно з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за порушення Державою та органами місцевого самоврядування своїх позитивних обов'язків щодо розробки дієвого порядку та механізму виплати грошової компенсації за зруйноване майно внаслідок надзвичайних ситуацій та за не проведення берегоукріплювальних робіт на території міста Чорноморськ у розмірі 1000000 гривень (один мільйон гривень);
- стягнути солідарно з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом цієї справи: судовий збір у розмірі 13937,92 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він, ОСОБА_1 , є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З 2012 року на зсувній ділянці завдовжки 12 км. від села Санжійка до міста Чорноморська (Іллічівська) Одеської області відбувається руйнація берега зі швидкістю 1,7 м/рік, що встановлено доповіддю про стан техногенної та природної безпеки в Україні.
В грудні 2016 року житловий будинок позивача було повністю зруйновано до стану, за яким він визнаний непридатним для подальшого проживання та використання. Внаслідок надзвичайної ситуації природного характеру регіонального рівня, пов'язаної із зсувом ґрунту.
Позивач посилається на те, що факт руйнації його житлового будинку та інших будинків на узбережжі Чорного моря, Одеською обласною адміністрацією визнаний надзвичайною ситуацією регіонального рівня відповідно до протоколу № 1 від 06.02.2017 року та інформаційної довідки від 13.04.2017 року.
Розмір грошової компенсації за знищений будинок визначено із посиланням на положення ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2017 року № 195 «Прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2018 рік» та технічного паспорту. Врахувавши вказані норми, вартість 1 кв.м площі будинку 20298.00 грн., площу її знищеного будинку 610,1 кв.м, ціну позову визначено в розмірі 1000000,00 грн.
Позивач зауважує, що тривалий час після знищення будинку він звертався до Відповідача 1 із проханням прийняти зруйноване майно до комунальної власності для можливості реалізації механізму компенсації визначеному статтею 86 Кодексу цивільного захисту України. Проте, відповідач відмовив йому у прийнятті житлового будинку.
Між тим, Позивач звернувся із заявою від 24.11.2023 до Кабінету Міністрів України у якій просив виплатити ОСОБА_1 компенсацію за зруйнований житловий будинок у розмірі 12383809,80 грн. Проте, дана заява була передана до Одеської районної державної (військової) адміністрації на підставі ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян».
Компенсація шкоди дозволить позивачу відновити свої права на житло, гарантовані 1 Протоколом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до неї та органами державної влади не вжито превентивних заходів для забезпечення прав гарантованих 1 Протоколом Конвенції.
За вказаних обставин позивач був вимушений звернутись до суду з даним позовом про визнання дій та бездіяльності протиправними, відшкодування моральної шкоди.
При розгляді справи представник позивача позовні вимоги ОСОБА_1 , з підстав викладених у позові підтримав у повному обсязі, зокрема, пояснив, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок зсуву ґрунту берегової лінії у місті Чорноморську Одеської області у грудні 2016 року, будинок позивача було остаточно зруйновано та він змушений проживати у іншому житлі.
Зазначив, що факт руйнації житлового будинку позивача та інших будинків на узбережжі Чорного моря, Одеською обласною адміністрацією визнаний надзвичайною ситуацією регіонального рівня відповідно до протоколу № 1 від 06.02.2017 року та інформаційної довідки від 13.04.2017 року.
Звернув увагу, що розмір грошової компенсації за знищений будинок визначено із посиланням на положення ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України, Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2017 року №195 «Прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2018 рік» та технічного паспорту. Наполягав на тому, що права позивача порушені та визначений ним спосіб захисту прав ОСОБА_1 дозволить позивачу відновити свої права на житло гарантовані 1 Протоколом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до неї.
При розгляді справи представник відповідача Одеської районної державної адміністрації Одеського району Одеської області позовні вимоги ОСОБА_1 та його представника у відзиві на позов, запереченнях на відповідь та у судовому засіданні, не визнав, зокрема, пояснив, що позивач заявив вимоги про захист свого порушеного права у спосіб, що суперечить ст. 16 ЦК України, оскільки резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру та не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету у 2017-2019 роках.
Вважає, що у позовній заяві позивач просив суд стягнути компенсацію за зруйнований будинок, посилаючись на ст.ст.84, 85, 86, 89 Кодексу цивільного захисту України, утім вказані норми регулюють різні правовідносини, проте, закон про відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації не прийнято.
Зауважує, що вимоги, за якими позивач просить захистити його порушене право із посиланням на положення ст.86, 89 Кодексу цивільного захисту України, відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування, а порядок фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуації затверджений постановою КМУ № 140 від 04.02.1999 року у питаннях пов'язаних із соціальним захистом постраждалих та відшкодування їм матеріальних збитків, на який посилається позивач, не застосовується.
При розгляді справи представник відповідача Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області позовні вимоги ОСОБА_1 та його представника у відзиві на позов та у судовому засіданні, не визнав, зокрема, пояснив, що статтею 86 Кодексу цивільного захисту України визначено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Виходячи з приписів ч.ч. 3,9 ст. 86 Кодексу № 5403-VI обов'язок будівництва або закупівлі житла покладено на державу. Відповідач не є державним органом, тому пріоритетне право на прийняття ділянки мають саме державні органи, а органи місцевого самоврядування можуть розглянути таке питання виключно у разі надходження згоди від державних органів на прийняття ділянки радою.
При розгляді справи представник Кабінету Міністрів України позовні вимоги ОСОБА_1 та його представника у відзиві на позов не визнала та у задоволенні позову просила відмовити.
Зауважила, що надзвичайна ситуація, зокрема, зсув на території міста Чорноморська виникла у 2017 році, і продовжується на час розгляду справи у суді, отже посилання позивача про невідкладну допомогу згідно вимог ч. 4 ст. 84 Кодексу цивільного захисту України у позові не підпадає під критерій невідкладної допомоги.
Зазначала, що Порядок фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуації затверджений постановою КМУ № 140 від 04.02.1999 року на який позивач посилається у позові не застосовується до спірних правовідносин.
Також, звернула увагу, що положення ст. 86 Кодексу цивільного захисту України не застосовуються у справах про відшкодування матеріальних збитків. Виплата ж матеріальної допомоги постраждалим унаслідок надзвичайної ситуації належить до компетенції органів місцевого самоврядування.
Крім того, позивач був і раніше добре освідомлений про неможливість забудови в даному районі, проте побудував житловий будинок у частині узбережжя де відбуваються руйнації та зсуви.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено з пояснень представника позивача технічним паспортом на житловий будинок, державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ОД №026911, позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .
Інших документів, що підтверджують право власності на зазначений будинок під час судового засідання та разом із позовною заявою надано не було.
З копії національної доповіді про стан техногенної та природної безпеки в України у 2012 році вбачається, що на абразійно-зсувній ділянці завдовжки 12 км. від села Санжійка до м. Іллічівськ руйнація берега відбувається зі швидкістю 1,7 м/рік.
Фотокопіями протоколу №1 засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської обласної державної адміністрації від 06.02.2017 року, листом Одеської ОДА на адресу КМУ від 13.04.2018 року інформаційної довідки щодо надзвичайної ситуації у місті Чорноморську Одеської області, листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 11.07.2018 року, листом Одеської ОДА від 31.08.2018 року встановлено, що територія 5 та 9 мікрорайонів міста Чорноморська (узбережжя Чорного моря) знаходиться у зоні високої активності ґрунту. Внаслідок активізації зсувних процесів протягом останніх років у зоні зсуву зруйновано 17 будинків, загальна вартість яких перевищує 100 млн. грн. При цьому, у 2018 році значно посилились процеси зсуву берегової лінії в районі 9-го мікрорайону міста, від мешканців постраждалого мікрорайону надходять звернення про те, що їх будинки фактично зруйновано або розташовані в зоні ризику, розмір збитку становить 55806,675 тис. грн.
Вказана подія визнана комісією надзвичайною ситуацією регіонального рівня та Одеська обласна державна адміністрація просить Кабінет Міністрів України розглянути питання про виділення з резервного фонду 91,656 млн. грн. на протизсувні заходи в прибережній зоні 9-го мікрорайону міста Чорноморська.
Проте кошти протягом 2016-2018 років з резервного фонду державного бюджету для фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та надання матеріальної допомоги (компенсації) потерпілим від надзвичайної ситуації регіонального рівня в районі 9-го мікрорайону м.Чорноморська не виділялись.
В матеріалах справи міститься копія Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0957 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності ОСОБА_1 .
З копії заяви ОСОБА_1 від 24.11.2023 вбачається, що ОСОБА_1 звертався до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області з заявою щодо про прийняття зруйнованого житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність у відповідності до положень ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.
Відповідно до звернення ОСОБА_1 на адресу Одеської ОРДА від 24.11.2023 року вбачається, що він просив відповідача прийняти рішення про прийняття у власність зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації природного характеру регіонального рівня житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та виплатити ОСОБА_1 та його дружині - ОСОБА_2 компенсацію за зруйнований будинок у розмірі 12383809,80 грн.
Відповідно до звернення ОСОБА_1 на адресу Кабінету Міністрів України від 24.11.2023 року вбачається, що він просив виплатити ОСОБА_1 та його дружині - ОСОБА_2 компенсацію за зруйнований будинок у розмірі 12383809,80 грн.
З копій листів Одеської районної державної (військової) адміністрації від 25.12.2023 та Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на адресу позивача вбачається, що Розпорядженням КМУ № 702-р від 19.09.2018 року виділено Одеській ОДА 41986 грн. на здійснення протизсувних заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайної ситуації в прибережній зоні в 9-му мікрорайоні м. Чорноморська Одеської області. На даний час актуальним є проект береукріплення «Протизсувні заходи в прибережній зоні 9-го мікрорайону м. Чорноморськ. Коригування», на який 25 травня 2023 року надано експертний звіт загальною вартістю робіт в цінах станом на 07 квітня 2023 року становить 94937,334 тис. грн. з яких виконано робіт на суму 155214,024 грн. Безпосередньо позивачу, у відповідності до ст. 89 Кодексу цивільного захисту України, постанови КМ України від 18 грудня 2013 року № 947, з коштів міського бюджету виплачена одноразова допомога у розмірі 26430,00 грн.
Положеннями ч.1 ст. 13, ч.2 ст.264 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч.1, 7 ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій та бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то суд зазначає таке.
Положеннями ч.1 ст.15, ст.16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому спосіб захисту цивільних прав та інтересів може полягати, зокрема, у відшкодуванні збитків та інших способах відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1-3 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, зокрема, у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (рішення ЄСПЛ від 3.04.2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, § 113).
У процесуальному аспекті ст.1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29.06.2004 року щодо суті та від 13.07.2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини», заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 12.01.2006 року щодо прийнятності у справі «Ічер проти Туреччини», заява № 18888/02, § 73-87; рішення ЄСПЛ від 16.06.2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії», заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16.006.2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану», заява № 40167/06, § 152-242; рішення ЄСПЛ від 10.05.2001 року у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprys v. Turkey), заява № 25781/94, § 178-189).
Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної йому надзвичайною ситуацією, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на майно певний позитивний обов'язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов'язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об'єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов'язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за ст.13 Конвенції, повинні бути ефективними.
Так, звертаючись до суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Кокарєв А.П. обґрунтував позов, зокрема й тим, що він не отримав від держави відшкодування за знищений внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок, на який він, на його переконання, має право згідно із законодавством України.
Також позивач зазначив, що право на судовий захист йому гарантовано Конституцією України, у тому числі й щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено ст. 22 ЦК України, ст. ст. 85, 86Кодексу цивільного захисту України.
За змістом ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення статей 84 - 86 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗУ).
Відповідно до пункту 5 «Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнем» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 № 368 (далі - Порядок), регіонального рівня визнається надзвичайна ситуація:
1) яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);
2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Порядку фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (далі - Порядок фінансування), затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 04.02.1999 №140, фінансування заходів із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах усіх форм власності здійснюється відповідно до їх рівнів:
об'єктового рівня - за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій, на території яких виникла чи може виникнути надзвичайна ситуація;
місцевого і регіонального рівнів - за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій, на території яких виникла чи може виникнути надзвичайна ситуація, і додатково - за рахунок районних резервів (місцевий рівень) та резервів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (регіональний рівень), створених відповідно до законодавства;
державного рівня - за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на ці цілі, в тому числі, частково, з резервного фонду державного бюджету.
Пунктом 5 Порядку фінансування зазначено - додаткові кошти для фінансування заходів із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій ідповідного рівня (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади, зокрема:
об'єктового рівня - за рішенням органу виконавчої влади, у сфері управління якого знаходиться об'єкт, обласної та районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської ради;
місцевого рівня - за рішенням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, міськвиконкомів;
регіонального і державного рівнів - за рішенням Кабінету Міністрів України.
Разом з клопотанням до органу виконавчої влади вищого рівня
подаються документи, що містять: обґрунтування необхідності та обсягів виділення додаткових коштів, акти обстеження, висновки комісій, кошторисну документацію з висновками відповідних експертів; дані моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків - у разі запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.
Отже, з аналізу даних норм законодавства вбачається, що Кабінет Міністрів України виносить рішення про виділення коштів на підставі обґрунтованого клопотання, однак не виплачує їх та не можливо стягнути з Кабінету Міністрів України грошові кошти.
Статтею 84 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗУ) встановлено, що постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.
Статтею 84 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗУ) передбачено, що заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають:
1) надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);
2) забезпечення житлом;
3) надання медичної та психологічної допомоги;
4) надання гуманітарної допомоги;
5) надання інших видів допомоги.
Довідкою Виконавчого комітету Чорноморської міської ради одеської області від 01.06.2018 № 1-Р-1551 ОСОБА_1 встановлено статус особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації.
Пред'явник цієї довідки має право на отримання грошової допомоги передбаченої ч.3 ст. 89 КЦЗУ та постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання».
Частиною 3 ст. 89 КЦЗУ передбачено, що постраждалим, які залишилися на попередньому місці проживання, надається грошова допомога у порядку та розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно підпункту 2 пункту 4 Постанови, грошова допомога та компенсація є одноразовими. Повторна виплата коштів не допускається.
Відповідно до пункту 11 Постанови, після отримання грошової допомоги або компенсації постраждалі втрачають право на отримання пільг і компенсацій, передбачених у ч.8 ст. 86 та ч. 2 ст. 89 КЦЗУ.
На підставі вищезазначеної довідки, Позивач отримав одноразову грошову компенсацію у розмірі 26430 грн., про що він сам вказує у своєму позові.
Проте в обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на ч. 9 ст. 86 КЦЗУ, яка передбачає можливість забезпечення житлом постраждалого або виплату грошової компенсації за рахунок держави за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
Відповідно до частини 1 статті 86 КЦЗУ - забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом:
1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання;
2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання;
3) будівництва житлових будинків для постраждалих;
4) закупівлі квартир або житлових будинків.
Стаття 86 КЦЗУ не стосується відшкодування матеріальних збитків.
Отже, відшкодування матеріальних збитків та забезпечення житлом постраждалих є окремими заходами.
Як вбачається із матеріалів справи, листом Виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 15.12.2023 № 5155-23-6750-2023 повідомлено, що зсувні процеси на території м. Чорноморськ розпочалися у 1992 році, надзвичайна ситуація на території міста виникла у 2017 році та продовжується на теперішній час та не підпадає під критерії невідкладної допомоги.
Також листом Виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 28.12.2023 № ВИХ-Р-1337 - 6998-2023 надано інформацію, що позивач звертався до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю з метою отримання вихідних даних для проектування об'єкта будівництва (дозвільних документів). В чому йому було відмовлено у зв'язку з процесами руйнації узбережжя у місті Чорноморську по вулиці Морська.
Крім того, на підтвердження права власності на зруйнований будинок за адресою АДРЕСА_1 Позивачем надано тільки технічний паспорт та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ОД №026911, інших документів які б засвідчували право власності надано не було.
Статтею 19 КЦЗУ передбачені повноваження Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту.
Серед повноважень органів місцевого самоврядування пунктами 15 та 20 частини 2 статті 19 КЦЗУ передбачено, створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Отже, органи місцевого самоврядування мають здійснити заходи із запобігання виникнення надзвичайних ситуацій на відповідній території та залучаються до ліквідації їх наслідків.
Таким чином, законні підстави для визнання протиправною бездіяльності Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язання державу Україна в особі Кабінету Міністрів України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому положенням статті 86 Кодексу цивільного захисту України та у розмірі, визначеному за показниками опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 жовтня 2023 року) для Одеської області (вартість 1 кв.м. загальної площі будинку (з урахуванням ПДВ) 20298,00 грн., затверджених наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.11.2023№ 1010, - відсутні, з урахуванням вищезазначених норм.
Згідно частини 3 статті 84 КЦЗУ передбачено, що заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок:
1) коштів державного та місцевих бюджетів;
2) коштів суб'єктів господарювання або фізичних осіб, винних у виникненні надзвичайних ситуацій;
3) виплат за договорами страхування, укладеними відповідно до законодавства (в разі укладення);
4) добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян;
5) інших не заборонених законодавством джерел.
Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, оскільки передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб'єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (п.1 ч.1 ст.49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (п.3 ч.3 ст.84 Кодексу цивільного захисту України).
Отже, умови та порядок відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації мають визначатись спеціальним законом. Зазначення, при цьому, на встановлення законом не тільки порядку, а і умов відшкодування шкоди, виключає пряме застосування вказаної норми права до прийняття відповідного закону.
Відповідно, заперечення відповідачів у цій частині є такими, що заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи. Позовні ж вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання протиправними відмов Відповідачів щодо прийняття до комунальної власності зруйнованого внаслідок надзвичайної події житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та відшкодування матеріальних збитків шкоди за знищене під час надзвичайної ситуації майно на підставі ст.ст.85, 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Перевіряючи доводи позивача щодо порушення органами державної влади вимог ст.1 Першого протоколу до Конвенції шкоди впродовж тривалого часу, то суд зазначає таке.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може користуватися легітимне очікування (legitimateexpectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), та в подальшому був викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.07.2019 року № 623.
Після чого, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року №767 до цього Порядку були внесені зміни, якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
Ці зміни набули чинності 08.09.2020 року, тобто на час розгляду справи судом першої інстанції та не розповсюджуються на правовідносини у цій справі.
Відповідно до ст.4 Кодексу цивільного захисту України (редакція на час виникнення правовідносин) цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Встановлено, що позивачу вирішено виплатити матеріальну допомогу на підставі ст.89 Кодексу цивільного захисту України та Постанови КМУ 947 від 18.12.2013 року в розмірі 26430 грн.
Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до місцевих органів з заявами про відшкодування збитків завданих руйнацією житлового будинку та надав згоду на передачу зруйнованого майна у володіння Одеській районній державній (військовій) адміністрації та Чорноморській міській ради Одеської області.
Враховуючи вищевказану прецеденту практику ЄСПЛ, а також відсутність законодавчого механізму компенсації завданої шкоди на протязі тривалого часу та порядку відновлення житла, пошкодженого надзвичайної ситуації природного характеру, тобто невиконання державою позитивного обов'язку, суд зазначає, що позивач має право вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає таке.
У своїй позовній заяві Позивач посилається на такі обставини для відшкодування йому моральної шкоди за порушення державою своїх позитивних зобов'язань щодо розробки дієвого порядку та механізму виплати грошової компенсації за зруйноване майно внаслідок надзвичайних ситуацій та за не проведення берегоукріплювальних робіт на території міста Чорноморськ у розмірі 1000000,00 грн., а саме: моральна шкода Позивача у цій справі полягає в тому, що внаслідок бездіяльності Чорноморської міської ради Одеської області та Держави України в особі компетентних органів, не було забезпечено проведення берегоукріплювальних робіт, внаслідок чого житловий будинок позивача було зруйновано й він з 2016 року вимушений постійно змінювати місце свого проживання, миритися з втратою омріяного спокійного життя у власному будинку та фактично жити не маючи місця, яке колись було його домом.».
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За нормою ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів, зокрема відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки вбачається, що Позивач не довів у своїх позовних вимогах, що його негативні емоції, пов'язані із постійною зміною місця свого проживання, з втратою спокійного життя у власному будинку.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку і це відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
Також, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача Суд повинен врахувати характер та тривалість його моральних страждань, вимушеність змін в його житті, а також інші обставини, які впливають на зменшення розміру завданої моральної шкоди.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 12 ЦПК України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак, позивачем таких доказів суду не надано.
Дана правова позиція також викладена у постанові Верховного суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 823/2108/18 від 07.02.2023.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, тому у позові слід відмовити в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Оскільки судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, судові витрати пов'язані з оплатою судового збору покладаються на позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Одеської районної державної адміністрації Одеської області (третя особа: Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області) про:
- визнання протиправною відмову Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області №ВИХ-КО-396-2708-2023 від 26.05.2023 та Одеської районної державної адміністрації Одеської області №Ко912/01-17/1020 від 25.12.2023 щодо прийняття до комунальної власності зруйнованого внаслідок надзвичайної події житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, передбаченому положеннями статті 86 Кодексу цивільного захисту України та зобов'язання Чорноморську міську раду Одеського району Одеської області та Одеську районну державну адміністрацію Одеської області прийняти до комунальної власності зруйнований внаслідок надзвичайної події житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому положеннями статті 86 Кодексу цивільного захисту України;
- визнання протиправною бездіяльності Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язання Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за зруйнований внаслідок надзвичайної ситуації житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому положеннями статті 86 Кодексу цивільного захисту України та у розмірі, визначеному за показниками опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 жовтня 2023 року) для Одеської області (Вартість 1 кв. м загальної площі будинку (з урахуванням ПДВ), 20298 грн., затверджених наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 02.11.2023 № 1010;
- стягнення солідарно з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди за порушення Державою та органами місцевого самоврядування своїх позитивних зобов'язань щодо розробки дієвого порядку та механізму виплати грошової компенсації за зруйноване майно внаслідок надзвичайних ситуацій та за непроведення берегоукріплювальних робіт на території міста Чорноморськ у розмірі 1000000 гривень (один мільйон гривень);
- стягнення солідарно з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи в розмірі 13937,92 гривень, - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2025 року.
Суддя