Справа № 364/718/25
Провадження № 2/364/403/25
26.11.2025 Володарський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Макаренко Л. А.,
при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,
за участю:
Відповідача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: органу опіки та піклування - виконавчого органу Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області Швидун Г.О.,
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору: орган опіки та піклування - виконавчий орган Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області,
про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
До Володарського районного суду Київської області 11.08.2025 надійшов зазначений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, в якому Позивач просить суд: визначити місце проживання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею - ОСОБА_2 (Позивачем), стягнути з Відповідача на її користь аліменти на утримання названої неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000,00 грн. щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з Відповідача судові витрати за сплачений судовий збір за вимогою про визначення місця проживання дитини (а.с. 4).
На обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач у позовній заяві зазначила, що 23.08.2018 вони з Відповідачем уклали шлюб; у шлюбі у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; рішенням Володарського районного суду Київської області від 10.03.2025 у справі № 364/131/25 шлюб між ними було розірвано. Після припинення шлюбних відносин вона з дочкою переїхали на постійне місце проживання у місто Київ, де остання відвідує заклад дошкільної освіти. Натомість Відповідач зареєстрований і проживає у селищі Володарка Білоцерківського району Київської області. При цьому звертає увагу суду на те, що спору щодо місця проживання дитини разом з нею (Позивачем) з Відповідачем ніколи не було, Відповідач пропонував залишити їх спільну дитину їй, а спільне нажите майно - йому.
Щодо заявленого до стягнення розміру аліментів на утримання дитини Позивач у позовній заяві зазначає, що самостійно вона не зможе забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Вважає, що батько дитини є здоровим, працездатним, інших осіб на своєму утриманні не має, проте має нерухоме і рухове майно, зокрема розпоряджається їх спільно набутим у шлюбі майном. Також зазначає, що Відповідач є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП), має постійний дохід, на тепер займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, неспеціалізованою оптовою торгівлею та наданням послуг вантажних перевезень по Україні. Тому Позивач вважає, що Відповідач може сплачувати аліменти з усіх видів його заробітку (доходу) в твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн. щомісяця, що відповідає реальним потребам дитини, з урахуванням постійного зростання цін на продукти харчування, одяг, медичне обслуговування, освіту, спортивні секції та інші необхідні витрати на дитину (а.с. 1-5).
Після виконання вимог частин шостої-восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ухвалою суду від 13.08.2025 відкрито провадження в справі, визначено здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження, встановлено Відповідачу строк для подання відзиву із запереченнями проти позову, залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування - виконавчий орган Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, зобов'язано останній надати суду письмовий висновок щодо предмету спору в частині визначення місця проживання дитини, призначено підготовче судове засідання на 17.09.2025, відкладене на 23.09.2025 через тимчасову непрацездатність судді та на 14.10.2025 за клопотанням Позивача для залучення адвоката.
Ухвалою суду від 14.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 05.11.2025, відкладене за клопотанням представника Відповідача через неможливість прибуття до суду на 26.11.2025.
У судове засідання 26.11.2025 Позивач та її представник Дейнека С.Л. (ордер на надання правничої допомоги від 13.10.2025 серії АІ № 2023997, а.с. 100) не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені, що підтверджено матеріалами справи (а.с. 130-132); до суду 26.11.2025 названим представником подано заяву про розгляд справи без участі Позивача та її представника (а.с. 136).
Відповідач у судовому засіданні не заперечував проти визначення місця проживання дитини з Позивачем, але заперечив проти задоволення позовних вимог в частині заявленого до стягнення розміру аліментів (10 000,00 грн.), просив визначити розмір аліментів 6 000,00 грн., посилаючись на обставини викладені у поданому до суду 02.09.2025 відзиві на позовну заяву (а.с. 48-49), а також додаткових поясненнях, поданих до суду 14.10.2025 (а.с. 80-81).
Так, у згаданому відзиві зазначено, що Відповідач, зважаючи на ситуацію, що склалась між ним та колишньою дружиною, беручи до уваги інтереси та почуття їх дочки ОСОБА_3 , не заперечує проти її проживання з матір'ю (Позивачем). При цьому зазначає, що жодним чином не відмовляється від обов'язку утримувати свою дочку, адже він має до неї дуже сильні батьківські почуття.
Разом з тим, Відповідач не погоджується з вимогами Позивача про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн. щомісяця, оскільки вважає, що розмір аліментів має визначатися відповідно до потреб дитини відповідного віку та матеріального становища батьків, а визначений Позивачем до стягнення розмір аліментів, на думку Відповідача, є завідомо завищеним і необґрунтованим. Відповідач зазначає, що він, дійсно, є ФОП, тобто реалізує свою працю самостійно, на власний ризик, несе відповідні ризики, а тому не впевнений, що матиме постійний і достатній дохід для сплати аліментів у заявленому Позивачем розмірі. До того ж він сплачує податки, обов'язкові платежі від доходу, утримує найманих працівників, обслуговування техніки, витрат на паливо тощо. Також звертає увагу на те, що і без рішення суду виконує свої батьківські обов'язки, постійно бере участь в утриманні своєї дитини, за можливістю перераховує Позивачеві кошти на потреби дочки, крім того купує їй одяг, взуття, книги, канцтовари, інші речі, а також постійно навідує її та забирає до себе на вихідні. Водночас він сплачує комунальні послуги за спільну квартиру, за утримання будинків, прибудинкової території, оплату за електроенергію тощо. Тому, виходячи з викладеного, Відповідач готовий забезпечувати виплату аліментів у розмірі, який відповідає вимогам законодавства та його реальним можливостям, а саме: у розмірі 6 000,00 грн. щомісячно.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: органу опіки та піклування Швидун Г.О. (довіреність від 02.01.2025 № 03-02/07, а.с. 138) у судовому засідання просила питання за позовними вимогами вирішити у найкращих інтересах дитини. Також підтримала висновок, поданий до суду 08.09.2025 (а.с. 52), в якому зазначено, що обстеження зареєстрованого разом з матір'ю місця проживання дитини у АДРЕСА_1 , не проводилось, оскільки за цією адресою ніхто не проживає, в квартирі проводиться ремонт. Водночас у ході розмови з батьком встановлено, що він не заперечує проти проживання дочки разом з мамою (Позивачем), зацікавлений у здоровому психологічному, емоційному, фізичному розвитку дитини.
Суд, заслухавши присутніх учасників справи, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.
З наявних матеріалів справи судом встановлено, що сторони 23.08.2018 уклали шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданого названого дня Кам'янець-Подільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис № 39 від 23.08.2018 (а.с. 12). Шлюб розірвано рішенням Володарського районного суду Київської області від 10.03.2025 у справі № 364/131/25, що набрало законної сили 10.04.2025 (а.с. 21-24, перевірено судом за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у порядку доступу, передбаченого частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»,).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією Виписки з акта про народження № 272 - розділ І - серія А - 2018 рік, виданою 17.12.2018 Службою з питань цивільного стану м. Брешія (Італія) (а.с. 13-19).
Згідно з даними Витягів з реєстру Володарської територіальної громади від 14.08.2023 № 2023/006343414 і № 2023/006343390 Позивач разом з названою вище дочкою зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 20). Проте наразі фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 , де малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 318 міста Київ, починаючи з 24.01.2025, що підтверджено довідкою цього закладу (а.с. 25).
З поданого 08.09.2025 до суду висновку органу опіки та піклування Володарської селищної ради від 08.09.2025 № 281 та Акту обстеження умов проживання (а.с. 52-53, 54) на виконання ухвали суду від 13.08.2025 (а.с. 35) вбачається, що в ході виїзду з метою обстеження житлово-побутових умов Позивача з дитиною за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , встановлено, що за цією адресою ніхто не проживає, у квартирі проходить ремонт, відтак Акт обстеження умов проживання не складався. Разом з тим, проведено обстеження житлово-побутових умов та бесіду з батьком дитини ОСОБА_1 (Відповідач), у ході розмови встановлено, що той не заперечує проти проживання дочки з матір'ю та зацікавлений у здоровому психологічному, емоційному, фізичному розвитку дитини (а.с. 52-53).
Також суд зазначає, що Позивачем у позовній заяві звернуто увагу суду на те, що спору щодо місця проживання дитини разом з нею (Позивачем) з Відповідачем ніколи не було (а.с. 2), що не заперечувалось і Відповідачем, зважаючи на інтереси і почуття дитини, про що наведено у відзиві на позовну заяву (а.с. 48).
Наведені обставини визнаються учасниками і не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України.
Як стверджується Позивачем у позовній заяві, для задоволення реальних потреб дитини з урахуванням постійного зростання цін на продукти харчування, одяг, медичне обслуговування, освіту, спортивні секції тощо необхідні 10 000,00 грн., які Позивач просить стягнути в якості аліментів з Відповідача. Самостійно вона таки витрати не може забезпечити, оскільки працює з 18.03.2025 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ГАНЕША 8899» адміністратором на посаді, що підтверджено довідкою цього Товариства (а.с. 26). Як вбачається з цієї довідки, місячний дохід Позивача після утримання податків і зборів становить 6 545,00.
У свою чергу Відповідач не заперечує необхідність утримання дочки, але зауважує, що не має можливості забезпечити стабільне щомісячне її утримання у заявленому Позивачем розмірі - 10 000,00 грн., не зважаючи на дохід від підприємницької діяльності, враховуючи витрати, які вимагає така діяльність.
Так, Відповідач, дійсно, є ФОП, сплачує податки за спрощеною системою оподаткування, тобто єдиний податок ФОП третьої групи, що сплачується із суми отриманого (валового) доходу без урахування понесених витрат. Як вбачається з наданої копії податкової декларації платника єдиного податку за три квартали 2025 року, обсяг доходу (валового доходу, без урахування понесених витрат) Відповідача складав 296 400,00 грн., сума нарахованого і сплаченого податку 14 820,00 грн. та сума військового збору 2 964,00 грн (а.с. 82-84). Також Відповідач нараховує і виплачує двом найнятим працівникам заробітну плату, яка, зокрема, за період з 01.01.2025 до 30.09.2025 сумарно склала 150 665,81 грн. (щомісячна заробітна палата кожному від 8 250,00 грн. до 8 500,00 грн.), що підтверджено відповідною довідкою (а.с. 85).
Крім того, як стверджує Відповідач, він займається видом економічної діяльності 49.41 («вантажний автомобільний транспорт»), що включає послуги з перевезення вантажів, у тому числі для внутрішніх, міжнародних вантажів, перевезення лісоматеріалів, великогабаритних, великовагових вантажів, а також оренду вантажних автомобілів з водієм. Для здійснення такої діяльності Відповідач несе витрати, пов'язані, зокрема, із заправкою вантажних автомобілів пальним, поточним ремонтом зазначеного автотранспорту, заміни шин, проведення технічного огляду, страхування автотранспорту, забезпечення його необхідними засобами та технічними пристроями. Такі витрати є досить затратними і складають значну частину з отриманого ним (валового) доходу від підприємницької діяльності.
Стосовно здійснення Відповідачем інших видів підприємницької діяльності, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, про що зазначається у позовній заяві, то матеріали справи відповідних доказів на підтвердження здійснення Відповідачем такої діяльності не містять, Позивачем не надані.
Окремо Відповідачем надано суду докази (квитанції) про здійснення витрат на сплату житлово-комунальних послуг їх спільної з Позивачем квартири (а.с. 90), в якій ніхто не живе, а також на утримання дочки, оплату садочку у розмірі від 4 000,00 грн. до 5 000,00 грн., один раз у розмірі 10 000,00 грн. (а.с. 86-89), купівлю одягу, взуття, книг, канцтоварів (а.с. 91). Також Відповідачем у додаткових поясненнях зазначається про те, що він навідує дитину, забирає її до себе на вихідні (а.с. 81).
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ухвалі суду від 13.08.2025 про відкриття провадження у цій справі сторонам було роз'яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (а.с. 35).
З урахуванням наведених вище обставин, встановлених судом на підставі належних і допустимих доказів, а також обставин, що не підлягають доказування, оскільки встановлені рішенням суду в іншій цивільній справі та/або визнані учасниками справи (частини перша, четверта статті 82 ЦПК України), суд, вирішуючи питання щодо заявленої позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, виходить з такого.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин другої, восьмої, дев'ятої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Аналогічно стаття 141 СК України встановлює, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. При цьому розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (стаття 12 згаданого вище Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені також в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
На підставі частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України визначено, що у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Водночас статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно, статтею 5 ЦПК України передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Як наведено вище, судом було встановлено, що ця справа щодо місця проживання дитини ініційована матір'ю дитини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою дитина проживає після розірвання шлюбу батьків та продовжує проживати до тепер. При цьому сама мати дитини (Позивач) у позовній заяві прямо зазначає, що «спору щодо місця проживання дитини разом зі мною, з Відповідачем ніколи не було».
Батько дитини як на час відкриття провадження у справі, так і на час розгляду справи судом не вимагав і не вимагає зміни місця проживання дочки, як і не заперечує проти того, щоб вона проживала за місцем проживання матері.
З огляду на це, на переконання суду, наведені обставини і матеріали справи свідчить про те, що батьки малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ще до звернення до суду врегулювали між собою питання визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері, де дитині створено належні умови для навчання і розвитку, що відповідає найкращим інтересам дитини. Спору щодо місця проживання дитини між цими батьками не існувало.
Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 зроблено висновок про те, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Водночас Велика Палата Верховного Суду, висновки якої є пріоритетними порівняно з висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, виснувала, що закриття провадження у справі можливе, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи; якщо ж він був відсутній до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).
Аналогічний підхід застосовується у практиці Касаційного господарського суду щодо подібних за змістом положень Господарського процесуального кодексу України (зокрема, постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23).
За таких обставин та враховуючи, що між батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніколи не існувало, зокрема і на час звернення до суду з цим позовом, і на тепер не існує спір щодо визначення місця проживання названої дитини, а тому суд дійшов висновку, що в цій частині відсутнє порушене право Позивача, яке підлягає судовому захисту.
У зв'язку з цим позов про визначення місця проживання дочки ОСОБА_3 разом з матір'ю не підлягає задоволенню, оскільки Позивач не довела, що її права порушені, а згідно з цитованими вище приписами статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із таких дій Відповідач не вчиняв, Позивачем про це не повідомлялось і суду не доводилось.
У разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача (стаття 141 ЦПК України).
Вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача аліментів та визначення їх розміру, суд виходить з такого.
Декларацією прав дитини Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 20.11.1959 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна рости, зокрема, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (принцип 6).
Статтею 27 Конвенції про права дитини, схваленою Генеральною Асамблею Організації Об'єднаних Націй 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аналогічно стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплює, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття; зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (стаття 51 Конституції України, статті 150, 180 СК України).
Як судом зазначалось вище, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
За приписами частин першої - третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При цьому спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Так само розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним і з часом може бути змінений у порядку статті 192 СК України. Так, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів може бути поданий до суду позов про збільшення розміру аліментів, а значне погіршення матеріального становища платника може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів (зокрема, постанови Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 554/3355/20, від 19.06.2024 у справі № 686/22677/23).
Відповідно до статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, визначені частиною першою статті 182 СК України.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).
Розмір прожиткового мінімуму на поточний 2025 рік для дітей відповідного віку визначено у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і становить для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.
Зважаючи на наведене та оцінивши в сукупності наявні докази, суд вважає наявними законні підстави для задоволення позову в частині стягнення аліментів на малолітню дитину частково, виходячи з непорушності конституційного права дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття та мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, а також беручи до уваги, що обов'язок батьків утримувати свою дитину не припиняється із припиненням спільного проживання з дитиною.
Задовольняючи позов щодо стягнення аліментів частково, суд враховує, що заявлений до стягнення з Відповідача розмір аліментів (10 000,00 грн. щомісячно) за твердженням самої Позивачки є сумою, що «відповідає реальним потребам дитини» (а.с. 3), а відтак ці витрати мають сумарно нести обидва батьки, а не лише Відповідач. Відтак, дохід, що отримає Позивач, має витрачатись і на потреби дитини.
Тож при визначенні розміру аліментів суд враховує вік дитини, розмір прожиткового мінімуму для дитини, а також те, що малолітня ОСОБА_3 перебуває на утриманні матері, яка також працює, отримує регулярний дохід, на своєму утриманні інших осіб не має; доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідач також є особою працездатного віку, займається підприємницькою діяльністю, дохід від якої не носить гарантованого регулярного характеру і залежить від понесених витрат, зокрема, на сплату податків, зборів, виплату заробітної плати найманим працівникам, має у власності нерухоме і рухоме майно, що потребує тримання, у тому числі сплачує витрати на утримання спільної з Позивачем власності, інших дітей та/або непрацездатних батьків не має, за своїм станом здоров'я та фінансовими можливостями може та зобов'язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття і створювати необхідні умови для розвитку і забезпечення організації її життя. Доказів того, що Відповідач не має можливості чи не здатен допомагати дитині, в матеріалах справи відсутні. При цьому, Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву частково визнав позовні вимоги та погодився сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 6 000,00 грн., вказуючи, що сплату аліментів у розмірі 10 000,00 грн. щомісячно він не може гарантувати з огляду на наведені економічні особливості і ризики ведення самостійно підприємницької діяльності.
Крім того, під час здійснення правосуддя, зокрема у справах щодо визначення розміру аліментів на дитину слід враховувати, що суд захищає права, свободи та законні інтереси всіх учасників справи, тому має брати до уваги інтереси не тільки Позивача, а й Відповідача.
За таких наведених обставин суд вважає, що витрати на потреби дитини (10 000,00 грн.) з урахуванням доведеного сторонами в суді матеріального стану кожного з батьків малолітньої дитини мають бути розподілені у пропорції 1/3 (для Позивача) та 2/3 (для Відповідача), відтак суд вбачає наявними підстави для задоволення позову частково та стягнення з Відповідача на користь Позивача на утримання їх неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 6 500,00 грн., з урахуванням індексації, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Водночас суд у порядку пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Відповідача аліментів на користь Позивача на утримання неповнолітньої дитини у межах суми платежу за один місяць.
На підставі імперативних приписів пункту 3 частини другої, частини шостої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (65 %). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли (у цьому випадку - держави), пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тому, зважаючи на звільнення Позивача від сплати судового збору у справі за вимогою про стягнення аліментів (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»), тому судові витрати у разі задоволення такого позову мають стягуватися з відповідача в дохід держави. Відтак, з Відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 787,28 грн. пропорційно до задоволеної позовної вимозі про стягнення аліментів.
Відповідно до статті 51 Конституції України, статей 7, 141, 150, 160, 161, 180-182, 184 Сімейного кодексу України, статей 15, 29 Цивільного кодексу, статей 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись статтями 2-5, 12, 13, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 351-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування - виконавчий орган Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ; адреса для листування: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), аліменти на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 6 500,00 (шість тисяч п'ятсот) грн., з урахуванням індексації, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.08.2025 - дня пред'явлення позову до суду і до досягнення названою дитиною повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь держави судові витрати (судовий збір) у розмірі 787 (сімсот вісімдесят сім) грн. 28 (двадцять вісім) коп.
Копії цього рішення суду надіслати/видати учасникам справи.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи зазначений строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено у день його проголошення - 26.11.2025.
Суддя Л. А. Макаренко