24 листопада 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/188/23
Провадження № 22-ц/820/2126/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Заворотна А.В.
за участю: відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2025 року (суддя Колієв С.А.).
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У січні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позову зазначала, що з 17.10.1998 по 17.07.2018 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 . В період перебування у шлюбі 09.01.2006 ОСОБА_5 , в інтересах сім'ї, був укладений із ТОВ «Хмельницькбудінвест» договір №111/92 на дольову участь в будівництві житла в м. Хмельницькому, предметом якого була «сумісна діяльність по будівництву житла на основі дольової участі у фінансуванні квартири АДРЕСА_1 ».
Після повної сплати внесків за вказану квартиру та завершення будівництва на підставі акту прийому передачі від 03.06.2009 ТОВ «Хмельницькбудінвест» передало ОСОБА_5 , як дольовику, квартиру АДРЕСА_1 та 25.06.2009 ОСОБА_5 зареєстрував право власності на це майно на своє ім'я. Оскільки вказана квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти, вона є спільним майном подружжя.
Вказувала, що у 2018 році ОСОБА_5 намагався самостійно та без її згоди відчужити вказану квартиру, проте отримав відмову від нотаріуса у посвідченні відповідного правочину, у зв'язку із чим звернувся до суду із позовом про визнання за собою права особистої приватної власності на вказану квартиру, заперечуючи факт спільного придбання цього майна подружжям. За результатами розгляду вказаного позову постановою Хмельницького апеляційного суду від 21.11.2022 (справа №686/16707/18) у задоволенні вказаного позову було відмовлено.
Крім того, із позовної заяви ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, позивачка дізналася, що 05.08.2020 ОСОБА_5 подарував своєму батькові ОСОБА_1 спірну квартиру, про що був укладений відповідний договір дарування. Зазначила, що вказаний договір був укладений із порушеннями вимог ст.215 ЦК України, оскільки вказане майно є їх із ОСОБА_5 спільним майном і свого дозволу на таке відчуження, вона не надавала.
16.02.2023 під час підготовчого провадження позивачка подала заяву до суду першої інстанції про зміну предмета позову, в якій просила: визнати недійсним договір дарування квартири, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. на підставі договору дарування, укладеного 05.08.2020, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О., зареєстрованого в реєстрі за №2076 з припиненням права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 право власності по частині квартири АДРЕСА_1 .
14.03.2023 року до суду позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій крім заявлених вище позовних вимог просила визнати кватиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Таким чином, позивачка остаточно просила суд визнати недійсним з моменту вчинення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 серпня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. і зареєстрований в реєстрі за № 2076; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 53476821 від 05.08.2020, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. на підставі договору дарування, укладеного 05.08.2020, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О., зареєстрованого в реєстру за №2076, з припиненням права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати квартиру АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_6 і ОСОБА_4 ; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 84,3 кв.м., житловою 51,4 кв.м., і за ОСОБА_5 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 84,3 кв.м., житловою 51,4 кв.м.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 серпня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. і зареєстрований в реєстрі за №2076.
Скасовано державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , проведеної на підставі договору дарування серія та номер 2076, виданий 05.08.2020 (номер запису про право власності 37640025) за ОСОБА_1 , припинивши речові права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_4 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 84,3 кв.м, житловою 51,4 кв.м. Решту частки квартири АДРЕСА_1 залишено у власності ОСОБА_5 .
В решті у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 4310,65 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 992,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а в частині позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на спірної квартири - закрити провадження. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ОСОБА_4 вже зверталася до суду з вимогою про визнання за нею права власності на частину квартири АДРЕСА_1 і їй було відмовлено у задоволенні позову, що є підставою для закриття провадження в цій частині.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому ОСОБА_5 не мав права укладати договір дарування квартири без згоди позивачки, з огляду на те що на момент вчинення оспорюваного договору дарування від 05.08.2020 було чинним рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2019 року у справі № 686/16707/18, яким було визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на квартиру.
Звертає увагу апеляційного суду, що на момент вчинення правочину будь-які заборони, арешти, тощо були відсутні.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не було досліджено доказів, які були надані у підготовчому судовому засіданні представником ОСОБА_1 .
Крім цього зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення про скасування державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , хоча позивачка з такою вимогою не зверталася.
Посилається на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-гої групи, а тому у суду були відсутні підстави для стягнення з нього судового збору.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Стешіна Т.М. підтримали апеляційну скаргу.
Представник позивачки - адвокат Ваків В.В. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про день, місце і час слухання справи повідомлена належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом апеляційної скарги, рішення суд першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно д ост. 367 ЦПК України, не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що з 17 жовтня 1998 року до 17 липня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (до розірвання шлюбу ОСОБА_7 ) перебували у зареєстрованому шлюбі.
09 січня 2006 року між ТОВ «Хмельницькбудінвест» і ОСОБА_5 укладений договір № 111/92 на дольову участь у будівництві житла, предметом якого є сумісна діяльність по будівництву житла на основі дольової участі у фінансуванні квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 84,78 кв.м. Відповідно до пункту 1.2 договору, дольовик зобов'язується внести цільовий внесок в сумі 330642 грн. згідно з календарним графіком, який є невід'ємною частиною цього договору.
14 вересня 2008 року між ТОВ «Хмельницькбудінвест» і ОСОБА_5 укладена додаткова угода до договору №111/92 на дольову участь у будівництві житла в м. Хмельницькому, відповідно до якої внесено зміни у пункт 1.1 договору щодо розміру загальної площі квартири.
Відповідно до довідки ТОВ «Хмельницькбудінвест», ОСОБА_5 виконав зобов'язання за договором на дольову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 у повному обсязі. Вартість квартири становить 331 825,28 грн.
Згідно із довідкою ТОВ «Хмельницькбудінвест», ОСОБА_5 станом на 04 червня 2007 року вніс дольову участь за квартиру АДРЕСА_3 за договором від 09 січня 2006 року № 111/92 в обсязі 333 793,28 грн.
Згідно з довідкою ТОВ «Хмельницькбудінвест» від 20.05.2009 №65, ОСОБА_5 згідно з договором № 111/92 вніс кошти в розмірі 336 745,28 грн. за площу квартири 85,5 кв.м.
За актом прийому-передачі квартири від 03 червня 2009 року, відповідно до договору № 111/92 на дольову участь у будівництві житла в м. Хмельницькому та додаткової угоди до цього договору, ТОВ «Хмельницькбудінвест» передало ОСОБА_5 , а дольовик прийняв квартиру АДРЕСА_1 .
25 червня 2009 року за ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Підставою для оформлення права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру являвся договір на дольову участь в будівництві житла від 09.01.2006 №111/92, який укладений між ТОВ «Хмельницькбудінвест» і ОСОБА_5 , акт прийому-передачі цієї квартири від 03.06.2009, довідка ТОВ «Хмельницькбудінвест» про повний розрахунок за спірну квартиру. Також на ім'я ОСОБА_5 оформлено технічний паспорт на квартиру.
05 серпня 2020 року ОСОБА_5 шляхом укладення договору дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. (реєстровий номер №2076) відчужив спірну квартиру на користь батька ОСОБА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24.04.2022 у справі №686/16707/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 було відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_4 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21.11.2022, яке було залишено без змін постановою Верховного Суду 14.05.2024 без змін, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27.04.2022 у частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання квартири спільною частковою власністю і реєстрацію права власності на квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання квартири спільною частковою власністю та реєстрацію права власності на квартиру. Суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції у частині відмови в позові ОСОБА_5 про визнання квартири особистою приватною власністю ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Разом з тим, рішення суду у частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання квартири спільною частковою власністю і реєстрацію права власності на квартиру не відповідає вимогам закону, оскільки зі змісту позовної заяви ОСОБА_4 вбачається, що вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя вона не заявляла, а просила визнати квартиру спільною частковою власністю ОСОБА_5 та її, а тому суд вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вимоги про визнання квартири спільною частковою власністю та реєстрацію права власності на частину квартири задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що за договором дарування від 05 серпня 2020 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна зареєстровано 05.08.2020, тобто на час розгляду справи і натепер квартира є власністю ОСОБА_1 .
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив з того, що такий договір укладений із порушенням вимог закону та без отримання згоди позивачки, яка є співвласником цього майна.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до частини 1, пунктів 1 та 2 частини 2 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним
Згідно із частиною першою статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/1 5-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.
Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За приписами частин 1 та 3 ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Згідно зі ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до статей 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності,здійснюється за згодою всіх співвласників,якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу частина 1 ст. 215 ЦК України.
У цивільній справи №686/16707/18 встановлено факт набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як подружжям в період шлюбу, у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1 , і сторони були учасниками у цій справі.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (ч. 4 ст. 82 ЦПК України)
Судом першої інстанції правильно встановлено, що письмової згоди на укладення такого правочину ОСОБА_4 , як співвласник квартири не надавала, та не була обізнана про укладення такого правочину. Про відчуження квартири остання дізналася лише під час розгляду цивільної справи №686/16707/18.
А тому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 05.08.2020 укладений із порушенням вимог ст.215 ЦК України, у зв'язку з чим підлягаю визнанню недійсним.
При ухваленні рішення, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що на момент укладення договору дарування було чинним рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03.06.2019 (справа №686/16707/18), яким було визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки таке рішення та постанова Хмельницького апеляційного суду від 29.10.2019, яким це рішення було залишено без змін, постановою Верховного Суду від 11.11.2020 були скасовані з направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Крім того, відповідач безсумнівно був обізнаний про наявність спору між ОСОБА_4 (колишньою невісткою) та ОСОБА_5 (сином), щодо спірної квартири.
Також правомірно суд відхилив доводи сторони відповідача про те, що внески за спірну квартиру були здійснені виключно ОСОБА_1 особисто, оскільки самі по собі факт перерахування грошових коштів на виконання умов договору, укладеного ОСОБА_5 , з рахунку ОСОБА_1 не свідчить про належність останньому об'єкта інвестування, та не спростовують факту набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спільну власність як подружжя спірної квартири і таким доводам вже була надана оцінка судами під час розгляду справи №686/16707/18.
Аналогічні доводи містить і апеляційна скарга, а тому вони не приймаються апеляційним судом до уваги. Такі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду в цій частині, до особистого тлумачення норм права й обставин справи, такі доводи містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Разом з тим, при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень судом першої інстанції не взято до уваги, що вимоги про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень позивачка не заявляла, а просила скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. І з цього приводу, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час звернення до суду з позовом), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
З огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53476821 від 05.08.2020, прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. на підставі договору дарування, укладеного 05.08.2020 та посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О., зареєстрованого в реєстрі №2076, з припиненням права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги в частині поділу квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що в силу статей 60, 69, 70 СК України, квартира сторонами набута за час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, та, врахувавши принцип рівності часток, дійшов висновку про визнання за позивачкою на частини спірної квартири, залишивши у власності ОСОБА_5 частини квартири. Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачкою було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій було заявлено нову позовну вимогу про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яка не була заявлена ні у позові, ні в заяві про зміну предмета позову від 13.02.2023, оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні такої вимоги скаржником не оскаржується та не переглядається апеляційним судом.
Також не приймаються апеляційним судом до уваги доводи апеляційного скарги щодо того, що суд розглянув по суті позовну вимогу ОСОБА_4 про визнання за нею в порядку поділу майна подружжя права власності на частки квартири АДРЕСА_1 , хоча на момент ухвалення рішення у даній справі така вимога вже була предметом розгляду у справі №686/16707/18 і їй було відмовлено у задоволенні такої вимоги. Оскільки предмет та підстави поданих первісного та зустрічного позовів у справі №686/16707/18 не є тотожними предмету та підставам поданого ОСОБА_4 позову у цій справі. А тому, відсутні підстави для закриття провадження у справі в цій частині вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду в цій частині і впливали на їх законність.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 Закону).
Статтею 5 Закону встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, згідно з п. 9 ч. 1 даної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю 1 та 2 групи, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
За правилами ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6ст. 141 ЦПК України).
Зважаючи на те, що позов ОСОБА_4 задоволено судом, а відповідач ОСОБА_1 , згідно із п. 9 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, відповідно до вищенаведених правил та положень ч.ч. 1, 6ст. 141 ЦПК України, належить позивачці компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 992 грн 40 коп.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвели до ухвалення помилкового рішення в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 . І з цих підстав, є обгрунтованими доводи апеляційної скарги.
Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про компенсацію позивачці сплаченого судового збору за рахунок держави в порядку, визначеному КМУ.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53476821 від 05.08.2020, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О. на підставі договору дарування, укладеного 05.08.2020 та посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Кот М.О., зареєстрованого в реєстрі №2076, з припиненням права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Компенсувати ОСОБА_4 за рахунок держави 992 грн 40 коп судового збору в порядку, визначеному КМУ.
В решті рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: О.І. Талалай
Т.О. Янчук