Справа № 601/2306/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/246/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.3 ст.286 КК України
26 листопада 2025 р.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12
представника потерпілих
ОСОБА_12 та ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_13
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 та захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні № 12023210000000261 від 15 лютого 2023 року про обвинувачення ОСОБА_9 за ч.3 ст.286 КК України
цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, не одруженого, студента Лодзького університету (Республіка Польща), раніше не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 та п.2 ч.3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_9 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирішено питання судових витрат та речових доказів.
Згідно вироку суду, 20 травня 2023 року приблизно о 09 год. 50 хв. водій ОСОБА_9 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Scirocco», р.н НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-XII від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями (надалі - ЗУ «Про дорожній рух» пунктів 1.10, (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», «маневрування (маневр)», «дистанція» і виконання їх вимог), Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, із змінами та доповненнями (далі ПДР), не був достатньо уважним, належно не стежив за дорожньою обстановкою, не ураховував дорожні умови та дорожню обстановку і не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, які зобов'язують його своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Так, водій ОСОБА_9 рухався ділянкою автодороги М-19 «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече», з боку м. Тернопіль у бік м. Кременець. Проїжджаючи прямою ділянкою 270 км + 600 м вказаної автодороги, що неподалік с. Горинка Кременецького району Тернопільської області, ОСОБА_9 в порушення вимог п.п. 12.3 та 13.1 ПДР завчасно виявивши попереду себе автомобіль «Volkswagen Jetta», р.н. НОМЕР_2 , який під керуванням водія ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя с. Горинка Кременецького району рухався смугою руху до м. Кременець, тобто у попутному напрямку із автомобілем «Volkswagen Scirocco», р.н НОМЕР_3 , негайно не вжив заходів для зменшення швидкості, які не потребували екстреного гальмування, тим самим не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення передньої частини автомобіля «Volkswagen Scirocсо», НОМЕР_1 із задньою частиною автомобіля «Volkswagen Jetta», р.н. НОМЕР_2 .
В результаті вищеописаного зіткнення, автомобіль «Volkswag Jetta», р.н. НОМЕР_2 , в некерованому стані виїхав на зустрічну смугу де відбулося його зіткнення із зустрічним автобусом «Scania Ігіzar», р.н. НОМЕР_4 , який під керуванням водія ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_3 , рухався у напрямку м. Тернопіль.
Унаслідок зіткнення автобуса «Scania Ігіzar», р.н. НОМЕР_4 та автомобіля «Volkswagen Jetta», р.н. НОМЕР_2 , водій ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження у вигляді масивної травми тіла з численними переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів, а пасажир автомобіля «Volkswagen Jetta», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала с. Горинка Кременецького району, Тернопільської області, отримала тілесні ушкодження такі ж у часі, тобто у вигляді масивної травми тіла з численними переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів, від яких загинули на місці пригоди.
Порушення водієм ОСОБА_9 вимог пунктів: 1.5 ч.1, 1.10, (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», «маневрування (маневр)», і виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимог, які наведенні у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-XII від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями, перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричинення загибелі потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_15 .
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_14 , не оспорюючи фактичні обставини, які суд визнав доведеними, та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_9 , вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, а тому підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачено.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України і як результат безпідставно звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.
Зазначає, що при призначені основного покарання ОСОБА_9 у виді мінімального передбаченого санкцією статті покарання у виді 5 років позбавлення волі, судом взято до уваги наявність ряду пом'якшуючих обставин, однак в достатній мірі не враховано наслідки вчиненого злочину.
На переконання апелянта, висновок суду про необхідність застосування при призначенні покарання ст.75 КК України є неправильним і таким, що грубо порушує вимоги ст.65 КК України, оскільки при призначенні покарання не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного, якому не призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
Сторона обвинувачення вважає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, а саме те, що керуючи технічно справним транспортним засобом обвинувачений порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть двох потерпілих і таке кримінальне правопорушення, відповідно до положень ст.12 КК України, є тяжким.
Таким чином, на переконання прокурора, суд першої інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_9 із застосуванням ст.75 КК України, в достатній мірі не врахував наслідки вчиненого злочину, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вважає, що ОСОБА_9 є небезпечним для суспільства, оскільки своїми діями поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров'я, а й інших учасників дорожнього руху, що призвело до загибелі двох осіб, а тому будь-яке інше покарання, окрім позбавлення волі, не забезпечить виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. До того ж, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку з наслідками, які були встановлені судом першої інстанції у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
Стверджує, що позитивна характеристика ОСОБА_9 у загальносоціальному плані та факт відшкодування ним матеріальної шкоди потерпілим, не знижує тяжкості й небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення. Тому, відшкодування шкоди і прохання потерпілих призначити покарання не пов'язане із позбавленням волі, не може нівелювати суспільну небезпеку вчиненого злочину.
Узагальнюючи наведене, вважає, що призначене ОСОБА_9 , покарання у виді п'яти років позбавлення волі із застоуванням ст.75 КК України, є м'яким і не буде сприяти виправленню обвинуваченого, а тому не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, що відповідно до ч.2 ст.409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Просить скасувати вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 02.10.2024 р. відносно ОСОБА_9 та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Представник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вирок місцевого суду вважає незаконним у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Обґрунтовуючи свої доводи, апелянт зазначає, що суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу обвинуваченого ОСОБА_9 ; конкретні обставини кримінального провадження, зокрема позицію потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_11 ; обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку), а також відсутність обставин, які б обтяжували покарання і, при призначенні ОСОБА_9 основаного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, дійшовши обґрунтованого висновку про можливість застосування ст.75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 3 (три) роки, із покладенням на нього обов'язків відповідно до ст.76 КК України.
Проте, незважаючи на обґрунтованість призначення основного покарання, сторона захисту вважає, що суд першої інстанції невмотивовано не взяв до уваги позиції потерпілих та, всупереч вимог ст.ст.50, 65-67 КК України, прийняв рішення про призначення додаткового покарання ОСОБА_9 у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три роки.
Зазначає, що призначення судом додаткового покарання ОСОБА_9 у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки є невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість.
Вважає, що суд при вирішення питання щодо призначення додаткового покарання повинен врахувати, що вчинений ОСОБА_9 злочин хоч і є тяжким, однак є необережним кримінальним правопорушенням; ОСОБА_9 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, попросив вибачення у потерпілих, а також повністю відшкодував обумовлену з потерпілим моральну та матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; потерпілий ОСОБА_12 просив суд обрати обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, та без призначення йому додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами; потерпіла ОСОБА_11 просила суд обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, що не пов'язане з позбавленням волі; є особою молодого віку, кримінальне правопорушення вчинив вперше, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліках лікарів психіатра та нарколога не перебуває, порушень ПДР України ніколи раніше не допускав, активно займається волонтерською діяльністю; є студентом II курсу і право керування автомобілем є для нього життєво необхідним, оскільки автомобіль дозволяє йому добиратися на навчання, виконувати інші важливі для його освіти та життя справи, а втрата водійських прав на тривалий строк значно ускладнить його можливості продовжувати навчання, що в свою чергу, може негативно вплинути на його майбутнє як спеціаліста.
Просить вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 02.10.2024 р. відносно ОСОБА_9 змінити та пом'якшити призначене покарання, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, а саме - скасувати позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки; у решті вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; міркування прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та, навівши аналогічні викладеним у ній мотиви, просить скасувати вирок Кременецького районного суду від 02 жовтня 2024 року, в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_9 покарання, вид, розмір та форму відбування якого вказано в апеляційній скарзі сторони обвинувачення; обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисника ОСОБА_10 та представника потерпілих адвоката ОСОБА_13 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, і просять задовольнити апеляційну скаргу сторони захисту; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг; частково провівши судове слідство, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій не було дотримано.
Відповідно до ч.2 ст.409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність.
Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_18 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за вказаних у вироку обставин, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які належно оцінені судом і в апеляціях скаргах не оскаржується.
Як убачається з апеляційної скарги прокурора, він не оспорює та не заперечує факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_9 і правильності кваліфікації його дій за ч.3 ст.286 КК, проте вважає, що суд апеляційної інстанції неправильного застосував закон про кримінальну відповідальність, при призначенні покарання ОСОБА_9 , в частині застосування ст.75 КК України.
Так, відповідно до вироку суду першої інстанції, приймаючи рішення щодо можливості застосування до ОСОБА_9 інституту звільнення від відбування покарання, суд врахував позицію щодо покарання обвинуваченому, зазначену потерпілими ОСОБА_12 та ОСОБА_11 у письмових заявах, що містяться у матеріалах кримінального провадження, згідно яких обвинувачений перед ними вибачився, щиро розкаявся, а тому просили суд суворо його не карати та не застосовувати до нього реальну міру покарання та додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, а також висловили таку позицію безпосередньо у судовому засіданні.
Крім того, суд прийняв до уваги, що обвинувачений ОСОБА_9 повністю відшкодував моральну шкоду потерпілим ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , що підтверджується як безпосередньо потерпілими, так і наданими ними розписками і платіжними документами; частково відшкодував заподіяну під час ДТП майнову шкоду власнику автобуса; волонтерську діяльність ОСОБА_9 , спрямовану на допомогу Збройним Силам України.
Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком місцевого суду, а доводи прокурора щодо необґрунтованого застосування ст.75 КК України вважає слушними, з огляду на наступне.
Положеннями ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має не меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженим так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
За правилами ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, при призначенні місцевим судом покарання ОСОБА_9 , із застосуванням приписів ст.75 КК України та звільненням його від відбування покарання з випробовуванням, поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст й обсяг допущених обвинуваченим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху та спричинені ним внаслідок цього наслідки.
Оцінюючи конкретні обставини кримінального правопорушення, апеляційний суд звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_9 , з моменту виникнення небезпеки для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу, які не потребували екстреного гальмування, внаслідок чого допустив зіткнення із задньою частиною іншого транспортного засобу, який рухався у попутному напрямку, внаслідок чого цей транспортний засіб в некерованому стані виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося його зіткнення з автобусом.
Тобто, обвинувачений допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, що призвело до незворотних наслідків у вигляді смерті двох осіб на місці пригоди.
На переконання колегії суддів, визначальними елементами для вирішення питання про вид та розмір покарання в даному випадку є:
- тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років;
- обставини справи та наслідки вчиненого, а саме те, що від його дій загинуло дві особи, а людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З огляду на сукупність наведених обставин, які підлягають обов'язковому врахуванню, апеляційний суд вважає, що підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, оскільки обставини, на які посилається сторона захисту, і які суд першої інстанції поклав у основу свого висновку про застосування положень вказаної правової норми, самі собою не знижують ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наслідком якого є смерть двох осіб.
Апеляційний суд звертає увагу, що виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії.
Доводи сторони захисту про відсутність претензій майнового та морального характеру у потерпілих, як один з мотивів застосування положень ст.75 КК України, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_9 , передбачене ч.3 ст.286 КК України, відноситься до категорії двооб'єктних, яке одночасно посягає на приватні та публічні інтереси, а тому позиція потерпілих повинна бути врахована в сукупності з іншими обставинами.
Окрім того, колегія суддів вважає, що, навіть попри думку потерпілої сторони, враховуючи обставини та наслідки вчиненого кримінального правопорушення, у суду першої інстанції, не було підстав стверджувати, що обрана ОСОБА_9 форма відбування покарання в умовах суспільства буде виваженою, справедливою та такою, що відповідатиме вимогам статті 65 КК
Отже, звільнивши ОСОБА_9 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, що призвело до безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання і, з урахуванням положень п.4 ч.1 ст.409 КПК України, є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року, в частині призначеного ОСОБА_9 покарання, слід скасувати та постановити новий вирок, яким призначити йому покарання, за ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі.
Призначаючи покарання ОСОБА_9 колегія судів, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке він вчинив з необережності; особу винного, який є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності; позитивно характеризується за місцем свого проживання; активно займається волонтерською діяльністю спрямовану на допомогу Збройним Силам України в умовах військової агресії рф.
До обставин, що пом'якшують покарання суд відносить повне визнання вини, щире каяття обвинуваченого у вчиненому, його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також добровільне відшкодування потерпілим матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, про що свідчать письмові заяви потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , розписка ОСОБА_16 та платіжні документи про перерахунок коштів.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Окрім того, поряд з іншими обставинами, апеляційний суд враховує думку потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , висловлену під час апеляційного розгляду, які повідомили, що обвинувачений ОСОБА_9 перед ними щиро вибачився та максимально відшкодував їм заподіяну шкоду, відшкодував витрати на встановлення надмогильного пам'ятника і на даний час продовжує надавати їм матеріальну допомогу, а тому вони просять обрати йому покарання, яке не пов'язане з позбавленням волі.
Вирішуючи питання щодо виду та строку покарання, яке слід обрати обвинуваченому ОСОБА_9 , колегія суддів враховує також приписи ч.1 ст. 69 КК, якими визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Приймаючи до уваги наявні пом'якшуючи обставини, а саме - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування потерпілим заподіяної шкоди; зважаючи на обставини, які позитивно характеризують обвинуваченого, а також приймаючи до уваги думку потерпілих, які просили не призначати ОСОБА_9 , суворе покарання, колегія суддів вважає за можливе застосувати положення ст.69 КК України та призначити обвинуваченому ОСОБА_9 основне покарання за ч.3 ст.286 КК України нижче від найнижчої межі, встановлене в санкції даної частини статті.
Підстав не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, про що адвокат ОСОБА_10 ставить питання в апеляційній скарзі, з урахуванням обставин кримінального провадження та наслідків вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні № 120023210000000261 від 15 лютого 2023 року, в частині призначеного покарання ОСОБА_9 - скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч.3 ст.286 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
В решті вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2024 р. відносно ОСОБА_9 залишити без змін.
На вирок може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді