Ухвала від 24.11.2025 по справі 1-368/11

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1-368/11Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/355/25 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.1 ст.286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2025 р.

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

засудженого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі, в режимі відеоконференцзв'язку, матеріали провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2025 р. про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про застосування давності виконання вироку та звільнення від відбування покарання,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2025 р. відмовлено в задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 про застосування давності виконання вироку, ухваленого щодо нього Печерського районного суду м. Києва 29.01.2013 року та звільнення від відбування покарання відповідно до положень ч.,1 п.4 ч.2 ст.539 КПК України.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги засудженого ОСОБА_7 щодо застосовування строків давності виконання вироку та звільнення від відбування покарання є юридично помилковими, оскільки вирок, яким його засуджено до довічного позбавлення волі набрав законної сили і виконується у встановлені кримінальним законом строки.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 не погоджується з рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2025 р., оскільки вважає, що суд неправильно застосував норми кримінального закону щодо вирішення питання про обчислення строків давності.

Звертає увагу, що відповідно до абзацу 6 п.4 мотивувальної частини рішення КСУ від 16.09.2021 р. № 6-р Конституційний суд вважає, що довічне позбавлення волі, як вид кримінального покарання, не має суперечити приписам ч.1 ст.3, 23, 28 Конституції України. Тому, вважає, що його ув'язнення суперечить вказаним приписам Основного Закону і, відповідно, суперечить положенням КК України щодо поняття покарання та його мети.

Стверджує, що відбутий ним строк покарання у виді довічного позбавлення волі, не вважається повністю реалізованим виконанням зверненого до виконання вироку щодо нього.

На переконання апелянта, якщо обвинувальний вирок не було виконано в 10 років, при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі строком на 5 років, рахуючи з дня набрання вироком законної сили, то повинно вирішуватись питання про застосування давності щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі.

Просить застосувати до засудженого ОСОБА_7 давність виконання обвинувального вироку та звільнити його від відбування покарання.

Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просили її задовольнити; прокурора який заперечив відносно задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Як убачається з оскаржуваної апелянтом ухвали, суд першої інстанції належним чином дотримав дані вимоги закону.

Так, судом встановлено, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 29.01.2013 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочинів, передбачених за ч.2 ст.365, ч.3 ст.364 КК України і ч.3 ст.166 та п.п. “в», “і» ст.93 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.01.2016 року залишено без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисників, вирок Печерського районного суду міста Києва від 29.01.2013 року відносно ОСОБА_7 , в порядку ст.365 КК України (в редакції 1960 року) змінено та постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим до покарання у виді довічного позбавлення волі із позбавленням права обіймати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на три роки.

Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду України від 02.07.2021 року вирок Печерського районного суду міста Києва від 29.01.2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06.01.2016 року відносно ОСОБА_7 залишено без змін.

У відповідності до ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Виходячи із змісту клопотання, з яким засуджений ОСОБА_7 звернувся до місцевого суду, вимоги якого фактично повторені в апеляційній скарзі, що є предметом апеляційного розгляду, апелянт ставить питання про застосування положень ст.49 КК України (в редакції 1960 р.), якою регламентувалося питання щодо давності виконання обвинувального вироку та ст.48 КК України (в редакції 1960 р.), якою вирішувались питання щодо давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд звертає увагу, що стаття 49 Кримінального кодексу 1960 року застосовувалася у випадках, коли особа, яка вчинила злочин, мала бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Тобто, особа не могла бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з дня набрання вироком законної сили його не було виконано у строки, визначені законом.

Статтею 48 КК України визначалися строки, в залежності від тяжкості вчиненого злочину, по закінчення яких особа не могла бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, жодних аргументованих доводів про те, що обвинувальний вирок, ухвалений відносно ОСОБА_7 Печерським районним судом міста Києва 29.01.2013 року, не було виконано у визначені законом строки, чи про те, що його притягнуто до кримінальної відповідальності поза межами строків визначених законом, апелянтом не наведено, що й було констатовано місцевим судом при розгляді клопотання ОСОБА_7 .

Таким чином, доводи засудженого ОСОБА_7 про можливість застосування до нього положень ст.48, 49 КК України (в редакції 1960 року), які наведені ним у клопотанні, поданому до Чортківського районного суду в порядку п. 4 ч.2 ст.539 КК України, є виключно його суб'єктивною оцінкою положень кримінального процесуального закону, яка суперечить безпосередньо юридичному змісту вказаних правових норм.

При цьому, розгляд питань про застосування положень ст.ст.48, 49 КК України (в редакції 1960 р.) не відноситься до компетенції Чортківського районного суду Тернопільської області, як місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Окрім того, в ухвалі Чортківського районного суду від 08 жовтня 2025 р., яку оскаржує засуджений ОСОБА_7 , наведено детальний правовий аналіз положень чинного законознавства щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі, в контексті можливості умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, засудженої до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Висновок місцевого суду щодо відсутності підстав для застосування до засудженого ОСОБА_7 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, з огляду на положення Законів України № 2689-ХІ від 18.10.2022 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2690-ХІ від 18.10.2022 р. “Про несення змін Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану» є належним чином мотивоване і колегія суддів з ним погоджується.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_7 про порушення положень статей 3, 23, 28 Конституції України у зв'язку з його тривалим ув'язненням, то колегія суддів зазначає, що ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-р(ІІ)202 яким визнано неконституційними деякі положення КК України, що унеможливлювали заміну довічного позбавлення волі або умовно-дострокове звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, про що зазначається в апеляційній скарзі, не спростовує законності ухваленого відносно ОСОБА_7 вироку, за яким він на даний час відбуває покарання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконаний, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про застосування до нього положень ст.ст.48, 49 КК України (в редакції 1960 року) стосовно вироку Печерського районного суду міста Києва від 29.01.2013 року

Таким чином, під час розгляду місцевим судом клопотання засудженого не було допущено істотних порушень кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення, про що засуджений ОСОБА_7 ставить питання в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419, 537, 539 КПК України, колегія судів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 08 жовтня 2025 р., якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про застосування давності виконання вироку, Печерського районного суду м. Києва 29.01.2013 року та звільнення його від відбування покарання - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 6 ст. 539 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді