Справа № 463/7498/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/915/25 Доповідач: ОСОБА_2
20 листопада 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в режимі відеоконференції з ДУ «УВП-19», кримінальне провадження № 62025140120000605 за апеляційною скаргою з доповненням захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 16.09.2025 відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, неодруженого, не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат»,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
встановила:
Захисник подав апеляційну скаргу з доповненням на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 16.09.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахується з 28.07.2025 року, тобто з моменту взяття під варту, з розрахунку, відповідно до ст.72 КК України, один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, через суворість, та застосувати до обвинуваченого вимоги ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з визначенням іспитового строку.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано всі обставини справи, які пом'якшують вину обвинуваченого при призначенні покарання. І про це зазначено у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) щодо явно несправедливого покарання.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою вину у скоєному злочині визнав повністю та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину під час досудового розслідування, а тому до нього може бути застосовано ст. 75 КК України.
Судом першої інстанції встановлено, що солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , будучи переведеним на військову службу до військової частини НОМЕР_2 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 21.01.2025, до 09 години 00 хвилин, без поважних причин на понад три доби вчинив нез'ялення на службу у військову частину НОМЕР_2 , яка розташовується за адресою: АДРЕСА_2 , та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_2 до 26.07.2025, а саме до моменту встановлення його місця знаходження співробітниками військової служби правопорядку.
До початку розгляду справи по суті, а саме 17.11.2025, адвокат ОСОБА_6 подав до суду апеляційної інстанції доповнення до апеляційної скарги з долученням письмової згоди командира військової частини НОМЕР_2 на продовження військової служби у них солдата ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно захисник змінив свої апеляційні вимоги та просить задовольнити зазначені в доповненні до апеляційної скарги, а саме клопоче про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст.407 КК України, на підставі ч. 5 ст.401 КК України. Дане клопотання підтримане обвинуваченим ОСОБА_7 , усно в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування заявленого клопотання захисник посилається на те, що кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_7 вчинено вперше, останній бажає продовжити службу у військовій частині НОМЕР_2 . Крім того наявна письмова згода (додана до клопотання) командира в/ч НОМЕР_2 за № 1626/12190/ОКП від 21.10.2025 про прийняття ОСОБА_7 для подальшого проходження військової служби по мобілізації на посаді кухара їдальні взводу забезпечення медичної роти в/ч НОМЕР_2 .
Заслухавши доповідача, думку захисника- адвоката ОСОБА_6 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_7 про задоволення доповнення до апеляційної скарги в якому висловлено клопотання про застосування до останнього вимог ч.5 ст. 401 КК України, та надання можливості ОСОБА_9 продовжити військову службу в частині, міркування прокурора ОСОБА_8 , який просив відмовити у задоволенні апеляційних вимог сторони захисту в цілому, оскільки ОСОБА_7 фактично не вперше залишив військову службу і по іншому епізоду дані внесені в ЄРДР, але ще не пред'явлено підозру ОСОБА_7 , вивчивши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги з доповненням та заявленим клопотанням, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційних скарг.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим та ніким не оскаржується.
Суд першої інстанції, на підставі ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, з врахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в обвинувальному акті, у вчиненому щиро розкаявся.
Відповідно суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, зокрема тих які характеризують його особу.
Так суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, а саме нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілого.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
З огляду на зазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У суді апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції були належним чином досліджені обставини справи, перевірені документи та докази, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченому ОСОБА_7 обрано покарання в межах санкції статі обвинувачення, метою якого є запобігання подальшого вчинення кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме вчинення обвинуваченим тяжкого злочину в умовах воєнного стану, враховано дані про особу обвинуваченого; обставинами, що пом'якшують покарання суд врахував визнання вини та щире каяття; обставин, що обтяжують покарання не встановлено, та дійшов переконання про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі.
Частиною 5 ст. 407 КК України передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років. Судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 призначено мінімальну міру покарання за даною статтею.
Дане покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, підстав для його пом'якшення або призначення більш суворого покарання колегія суддів не вбачає.
Крім того слід зважити на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
На думку колегії суддів призначене обвинуваченому покарання у конкретному випадку є виваженим, достатнім та необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченого, для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання, й відповідає меті покарання.
Суду апеляційної інстанції прокурором, для долучення до справи, було надано:
- копію витягу з ЄРДР від 30.10.2024 за № 62024240030002523 стосовно ОСОБА_7 за ч.5 ст. 407 КК України в якому зазначено про те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.08.2024, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, самовільно залишив місце розташування в/ч НОМЕР_3 , службові обов'язки не виконував та проводив час на власний розсуд не пов'язаний з проходженням військової служби;
- копія наказу № 7043 від 02.09.2024 за підписом командира в/ч НОМЕР_3 , про завершення службового розслідування, стосовно солдата ОСОБА_7 , військовослужбовця по мобілізації в/ч НОМЕР_3 , призваного до лав ЗСУ ІНФОРМАЦІЯ_2 09.04.2024, та передачу матеріалів службового розслідування до компетентних правоохоронних органів по факту самовільного залишення військової частини курсантом зведеної навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки;
- копію довідки № 2359 від 24.08.2024 за підписом командира в/ч НОМЕР_3 про факт самовільного залишення в/ч НОМЕР_3 солдатом ОСОБА_7 24.08.2024.
З врахуванням зазначеного вище, доводи апеляційної скарги з доповненням та клопотанням поданими захисником обвинуваченого щодо надання можливості ОСОБА_7 продовжити військову службу під час мобілізації у воєнний стан, правильних висновків суду не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження у суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Відтак колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а призначене покарання відповідає особі обвинуваченого, відповідно підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу з доповненням захисника - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 16.09.2025 яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, до позбавлення волі - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженим, який утримується під вартою, в той же строк з моменту отримання копії рішення.
Головуючий:
Судді: