Справа № 490/4600/25
нп 2/490/3168/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
27 листопада 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,
12.06.2025 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку.
В позовній заяві позивачка ОСОБА_1 , просить суд визнати за нею право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1032 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка).
В обгрунтування вимог в позові зазначено, що позивачка 15 серпня 1995 року придбала у відповідачів цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, спірна земельна ділянка на якій розташований вказаний житловий будинок належить на праві приватної власності відповідачам, що унеможливлює оформлення прав власності на земельну ділянку позивачкою. Позивачка вважає, що у відповідності до положень статей 120 та 125 ЗК України, разом з набуттям права власності на будинок, також набула право власності і на земельну ділянку на якій він розташований.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
12.06.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 02.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.10.2025 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідачі, які повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином (з урахуванням положень частини десятої статті 187 ЦПК України), в судове засідання не з'явилися, про наявність поважних причин, які перешкоджають явці в судове засідання не повідомили, відзив на позов не надали.
Позивачка та її представниця в судове засідання не з'явилися, 29.10.2025 року представниця позивачки подала до суду заяву в якій повідомила, що позивачка підтримує свої позовні вимоги, всі наявні докази були подані разом з позовною заявою та просить суд задовольнити позовні вимоги, розгляд справи проводити за відсутності позивачки.
З урахуванням наведеного вище та на підставі пункту 1 частини третьої статті 223 ЦПК України, суд розглядає справу за відсутності учасників справи.
У відповідності до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з копії державного акту на право приватної власності на землю №0249 від 6 травня 1993 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,1032 гектарів, земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 . Землю передано для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка).
05 серпня 1995 року між продавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу №2339, згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали , а ОСОБА_1 купила цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 Договору №2339 купівлі-продажу нерухомого майна від 15.08.1995 року).
При цьому, в п. 2 Договору №2339 купівлі-продажу нерухомого майна від 15.08.1995 року вказано, що зазначений в п.1 житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 1032 кв.м (рішення виконкому за №268 від 25.10.1991).
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 12.03.2025 року по справі №490/455/25 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, який був посвідчений Південною Товарною біржею за №2339 від 15.08.1995 року.
Частиною першою статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року (чинного на момент укладення Договору №2339 купівлі-продажу нерухомого майна від 15.08.1995 року) було встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При цьому, чинною редакцією статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Крім того, чинна редакція частини першої статті 120 ЗК України встановлелює, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 у справі №910/18560/16 (провадження №12-143гс18, пункти 8.3 - 8.5) наголосила на тому, що:
- правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об'єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року при відчуженні об'єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України;
- стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України №997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України №1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Таким чином, оскільки позивачка ОСОБА_1 15 серпня 1995 року купила у відповідачів (набула у власність) цілий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , тому на підставі частини першої статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, разом з цим об'єктом до позивачки перейшло у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1032 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка) на якій розташований вказаний будинок та яка належала відповідачам.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов є обгрунтованим та доведеним, а за такого підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання права власності на земельну ділянку, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1032 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка).
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Саламатін О.В.