461/7945/25
1-кп/461/646/25
25.11.2025 р. м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 22025140000000252 від 09.09.2025 р. про обвинувачення:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженеця м. Донецьк Донецької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, РНОКПП: НОМЕР_1
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України -
Обвинувачений ОСОБА_7 будучи громадянином України, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним мотивом, не пізніше як з травня 2022 року та до 04.01.2023, в умовах воєнного стану, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Донецької (м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (с. Приморське Василівського району, с. Володимирівка Запорізького району, с. Приазовське Мелітопольського району, селище Якимівка Мелітопольського району, с. Степне Запорізького району, с. Високе Василівського району, с. Урожайне Пологівського району) та Херсонської (с. Сальково Генічеського району) областей, у складі 1 протитанкового відділення протитанкового взводу 5 стрілецького батальйону НОМЕР_2 полку (в/ч НОМЕР_3 ) незаконного збройного формування «Народної міліції» терористичної організації «днр» надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам терористичної організації «днр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою. чим вчинив державну зраду.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив державну зраду - діяннях, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України (в редакції Закону №2341-111 від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-УІІ від 08.04.2014, № 1689-УІІ від 07.10.2014, № 2113-ІХ від 03.03.2022).
Також обвинувачений ОСОБА_7 діючи умисно, добровільно, за власною ініціативою, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької :області, брав участь в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, з метою допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
ОСОБА_7 , достовірно знаючи про діяльність самопроголошеної «днр», створеної державою-агресором рф, усвідомлюючи, що така є незаконною, яка спрямована на завдання шкоди національній безпеці України та становить серйозну загрозу суверенітету та територіальній цілісності держави, діючи умисно, і ідеологічних мотивів, у невстановлений період часу, однак не пізніше як з травня 2022 року, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно вступив до лав незаконного збройного формування самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, а саме 129 полку (в/ч НОМЕР_3 ), що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, та з цього часу добровільно брав участь у діяльності вказаного незаконного збройного формування на посаді водія-радіотелефоніста 1 протитанкового відділення протитанкового взводу НОМЕР_4 стрілецького батальйону НОМЕР_2 полку (в/ч НОМЕР_3 ).
При цьому, ОСОБА_7 , вступаючи до вказаного незаконного збройного формування, був достовірно обізнаний, що воно відноситься до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам ЗСУ та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею самопроголошених «днр» та «лнр», та ставить перед собою специфічні завдання.
ОСОБА_7 , будучи громадянином України, добровільно беручи участь у вищевказаному незаконному збройному формуванні самопроголошеної «днр», створеному на тимчасово окупованій території Донецької області, відповідно до покладених на нього завдань, керуючись статутами збройних сил самопроголошеної «днр» та російської федерації, упродовж невстановленого періоду часу, однак не пізніше як з травня 2022 року та до 04.01.2023, виконував обов'язки водія-радіотелефоніста 1 протитанкового відділення протитанкового взводу 5 стрілецького батальйону 129 полку (в/ч НОМЕР_3 ) незаконного збройного формування самопроголошеної «днр», створеного на тимчасово окупованій території Донецької області, що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, забезпечуючи бойову діяльність полку у місцях перебування збройних сил російської федерації та самопроголошеної «днр» в населених пунктах Донецької ( АДРЕСА_2 , селище Якимівка Мелітопольського району, с. Степне Запорізького району, с. Високе Василівського району, с. Урожайне Пологівського району) та Херсонської іс. Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та тимчасово окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив колабораційну діяльність, а саме добровільну участь громадянина України в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, тобто кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 належним чином повідомлений про день та час слухання справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Ухвалою колегії суддів від 29.10.2025 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України визначено здійснювати у спеціальному судовому провадженні, відповідно до ч.3 ст.323 КПК України, у відсутність обвинуваченого.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні щодо обвинувачення ОСОБА_7 у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не заперечила, вважає вину останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведеною, просила суворо не карати.
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України повністю підтверджується наступними дослідженими під час судового провадження доказами, які узгоджуються між собою.
- даними постанови слідчого від 04.06.2025 р. у кримінальному провадженні № 22023140000000061 від 28.02.2023 за фактами добровільної участі громадян України із числа мешканців Донецької та Луганської областей у діяльності незаконного формування - НОМЕР_2 полку народної міліції днр (в/ч НОМЕР_3 ), що бере безпосередню участь у військових діях на території України у складі підрозділів збройних сил рф, про зміну кваліфікації кримінального правопорушення, а саме кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України, перекваліфіковано на ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
- даними постанови від 09.09.2025 р. про виділення матеріалів досудового розслідування, згідно якої з кримінального провадження № 22023140000000061 від 28.02.2023 виділено матеріали щодо вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, та виділені матеріали зареєстровано в ЄРДР за № 22025140000000252.
- даними витягу з ЄРДР від 24.09.2025 р., з якого вбачається, що 09.09.2025 до ЄРДР зареєстроване кримінальне провадження № 22025140000000252 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
- даними витягу з бази даних Державної міграційної служби від 01.03.2024 р, відповідно до якого ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк Донецької області, свідоцтво про народження № VIII-НО488105 від 19.03.1993, видане ВРАЦС м. Донецьк, проживає у АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України (ID карта) № НОМЕР_5 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 , видані 14.04.2021 Приморським відділом у м. Маріуполі ГУ ДМС у Донецькій області.
- даними інформації (витяг з бази даних) Відділу РАЦС Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області, згідно якого 19.05.1993 зареєстровано актовий запис № 338 про народження 12.04.1993 у м. Донецьку ОСОБА_7 , вказано відомості про його батька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та матір - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3
- даними протоколу огляду з додатками від 20.06.2025 р., відповідно до якого оглянуто лист Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) № 3212-24-25/40дск від 06.06.2025 з додатком (диск CD-R), із змісту якого вбачається, що у Відділі РАЦС Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області наявний запис № № 338 від 19.05.1993 про народження 12.04.1993 у м. Донецьку ОСОБА_7 із зазначенням даних про його батьків, а також, відповідно до інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, ОСОБА_7 навчався у Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені М.Туган-Барановського, де отримував стипендію.
- даними протоколу за результатами проведення НСРД від 23.03.2023 з додатком СД-диском та від 01.04.2023 р., з яких вбачається, що на підставі ухвали слідчого судді Львівського апеляційного суду від 03.03.2023 (гриф секретності з якої знято) у кримінальному провадженні проводились НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем - відомостей з облікового запису мобільного додатку «Telegram», зареєстрованого на абонентський номер оператора мобільного зв'язку НОМЕР_7 , що перебуває у користування ОСОБА_10 . В ході проведення негласної слідчої (розшукової) дії було отримано доступ до вказаного облікового запису ОСОБА_10 у додатку «Telegram» під ім'ям « ОСОБА_11 », зареєстрованого на абонентський номер оператора мобільного зв'язку НОМЕР_7 , а також до всієї наявної у додатку інформації, яка зберігається у відповідних чатах з іншими користувачами цього додатку. Так, в програмі для обміну миттєвими повідомленнями «Telegram» листування між акаунтом на ім'я « ОСОБА_11 » з іншими користувачами зазначеної програми встановлено наявність листування, яке становить собою обмін текстовими повідомленнями та аудіофайлами. Таким чином, в ході проведення даної НСРД відносно ОСОБА_10 , виявлено та зафіксовано інформацію про перебування ОСОБА_7 у складі незаконного збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території України - 5 стрілецький полк НОМЕР_2 стрілецького батальйону «народної міліції» днр.
Вищезазначені скріншоти чатів профілю та виявлених документів, графічних зображень тощо, отриманих та надісланих ОСОБА_10 у додатку «Telegram», здобуті в результаті проведення даної НСРД, зафіксовано також протоколом огляду від 06.06.2025, яким оглянуто додаток (СД-диск) до вищевказаного протоколу НСРД від 23.03.2023, та мають безпосереднє значення для даного кримінального провадження та можуть бути доказами злочинної діяльності ОСОБА_7 , в електронному вигляді записані на СД диск способом, що виключає можливість внесення до них змін та виправлень, та який є додатком до вказаного протоколу.
- даними протоколу пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 свідку ОСОБА_12 разом із СД диском від 23.05.2025 з якого вбачається, що свідок ОСОБА_12 по фотознімках опізнав особу ОСОБА_7 як такого, який перебував у складі військової частини № НОМЕР_3 народної міліції днр на посаді водія та у 2022 році приймав участь у військових діях проти ЗСУ на території Донецької області у складі нзф «днр».
- даними протоколу пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 свідку ОСОБА_13 разом із СД диском від 23.05.2025 р. з якого вбачається, що свідок ОСОБА_13 по фотознімках опізнав особу ОСОБА_7 як такого, який перебував у складі військової частини № НОМЕР_3 народної міліції днр на посаді водія та у 2022 році приймав участь у військових діях проти ЗСУ на території Донецької області у складі нзф «днр».
- даними протоколу пред'явлення для впізнання ОСОБА_7 свідку ОСОБА_14 разом із СД диском від 23.05.2025 р. з якого вбачається, що свідок ОСОБА_13 по фотознімках опізнав особу ОСОБА_7 як такого, який перебував у складі військової частини № НОМЕР_3 народної міліції днр на посаді водія та у 2022 році приймав участь у військових діях проти ЗСУ на території Донецької області у складі нзф «днр».
- даними вимоги УІТ від 18.08.2025 р. з якої вбачається, що ОСОБА_7 в минулому до кримінальної відповідальності не притягувався.
- даними інформації № 1432 від 13.06.2025, отриманої з КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов'янськ», а також інформації № 1809 від 13.06.2025, отриманої з КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ», ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та зареєстрований у АДРЕСА_1 , за медичною допомогою у вказані лікувальні заклади не звертався, психіатричну допомогу не отримував, під динамічним спостереженням у лікаря не перебуває.
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.
В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.7 ст.111-1 КК України. У колегії суддів відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбачений КПК України.
Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_7 а у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч.7 ст.111-1 КК України доведена повністю.
Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.) Європейський Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) Європейський Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Конвенцією Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року зобов'язано держави-учасниці криміналізувати участь в організованій злочинній групі. При цьому відповідно до пункту «а» ст. 2 цієї Конвенції організована злочинна група означає структурно оформлену групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду.
Поняття терористичної організації визначено в ст.1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року і це є стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Визначальним для визнання організації терористичною є те, що хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
Також, відповідно до ст.1 вищезазначеного закону, терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.
Тобто, терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст.258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому саме фактором цілеспрямованого залякування населення як засобу досягнення поставленої мети злочини терористичної спрямованості відрізняються від інших споріднених злочинів.
При цьому, суд враховує також Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затверджене Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, в якому «ДНР» та «ЛНР» визначено терористичними організаціями.
Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 року №13 роз'яснив, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації - то відповідно до п.13 даної постанови, вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.
При цьому, під час судового розгляду справи, колегія суддів враховує, що державним обвинуваченням було доведено, що ОСОБА_7 усвідомлював, що «ЛНР», «ДНР» та інші незаконні збройні формування, які структурно входить до силового блоку терористичних організацій «ЛНР», «ДНР» діють на території України саме як терористичні організації, діють на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України й військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції, і обвинувачений сприяв у діяльності вказаних терористичних організаціях.
Суд також враховує правові позиції, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з'ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.
Висновки суду про визнання «ЛНР» і «ДНР» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у Рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі в Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «ДНР» і «ЛНР». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».
Всебічно вивчивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так їх сукупність у взаємозв'язку, колегія суддів вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду прокурором, є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим по пред'явленому звинуваченню, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Судом під час судового розгляду справи вживалися всі заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про дату і час розгляду справи для забезпечення права на захист.
Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 :
-вчинив державну зраду, а саме діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України
-вчинив колабораційну діяльність, а саме добровільну участь громадянина України в незаконному збройному формуванні, створеному на тимчасово окупованій території, тобто кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочинів, стадію злочинів, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
Обстаникою, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарння обвинуваченого за вчинення злочинів, передбачених ч. 7 ст. 111-1 КК України суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
При цьому, суд враховує положення ч.ч.1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статей, за якими кваліфіковано його дії.
Враховуючи всі обставини даної справи, відповідно до правил ст. 70 КК України, на думку суду, при визначенні остаточного покарання, слід застосувати спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Дискреційні повноваження суду - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосовувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, при призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
За висновком суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Речові докази по справі відсутні.
Строк відбуття покарання слід рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, колегія суддів, -
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України та обрати йому покарання:
- за ч. 2 ст. 111 КК України - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі, з конфіскацію усього особистого майна.
- за ч.7 ст. 111-1 КК України - 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією усього особистого майна;
Згідно ч.1 ст.70 КК України, остаточно, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно обратиОСОБА_7 покарання - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією усього особистого майна.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Галицький районний суд м. Львова з підстав, передбачених ст.394 КПК України, а засудженим - з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3